Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Анатолій Зленко, перший міністр закордонних справ України — постать, багато в чому знакова для української дипломатії. Саме він, власне, цю дипломатію створював, саме він був на передовій під час вирішення найболючішої на той час для України проблеми — позбавлення радянського ядерного арсеналу в обмін на міжнародне визнання. Посол Зленко, звичайно, вірить, що Україна повернеться до Європи, якщо добре над цим попрацює. Хоча реалії іноді виглядають і по-іншому.
— Де вам було найважче працювати — в Києві, будучи першим міністром закордонних справ незалежної України, в Нью-Йорку, представляючи інтереси України при ООН, чи в Парижі — столиці держави, яка вважається «двигуном» європейської інтеграції?
— Звичайно, в Києві. Адже тоді довелося бути у витоків самої української держави та початку формування її зовнішньої політики. Це не було легко, і головне завдання було в тому, щоб не помилитися. Нам довелося створювати юридичну підтримку існування української держави, започатковувати співпрацю з різними країнами, отримувати міжнародне визнання. Однією з найскладніших проблем було питання, пов’язане з ядерним статусом України.
— Чи можете ви зараз сказати, що це питання тоді було вирішено найкращим чином?
— Якщо дивитися на цю проблему з-за кордону, то може видатися, що ми поспішили з її вирішенням. Якщо ж знати це питання досконало, знати тодішні можливості держави, то можна відверто сказати, що іншої альтернативи на той час не було. Спосіб вирішення цієї складної проблеми може викликати питання. Але в тих умовах, під тим шаленим тиском і не підриваючи режиму нерозповсюдження ядерної зброї, гадаю, що то був єдиний правильний шлях вивести нашу державу з багна нескінченних суперечностей з окремими країнами та міжнародною спільнотою в цілому. Це проходило за надзвичайно важких умов, бо на порядку денному стояло саме міжнародне визнання держави, від чого великою мірою залежало її подальше існування.
— Про стратегічне партнерство почали говорити саме тоді, коли ви були міністром. Який смисл ви вкладаєте в це словосполучення?
— Не претендуючи на визначення поняття стратегічного партнерства, в особистому плані хотів би зазначити, що це одна з вищих форм співробітництва, яка передбачає високий рівень взаємодії партнерів у досягненні конкретних цілей як у двосторонніх відносинах, так і на міжнародній арені. Складовими такої взаємодії має бути взаєморозуміння, взаємопідтримка та визначення, в залежності від співпадіння стратегічних інтересів, спільної позиції, орієнтованої на досягнення поставлених цілей.
Стратегічне партнерство покликане грунтуватися на рівноправності та підтриманні балансу відносин, повазі до національних інтересів кожної сторони, до політики кожного з партнерів, вибраного ним шляху розвитку, національного статусу тощо. Як показує міжнародна практика, стратегічне партнерство не може бути незмінною величиною або раз і назавжди виготовленим кліше. В кожному конкретному випадку воно має визначатися безпосередньо сторонами.
В цьому контексті непогано складаються відносини з США та Польщею. Я ризикнув би навіть поставити співробітництво з Польщею на перше місце. Але тут також є певні резерви. Стратегічне партнерство зазначене в наших відносинах з Узбекистаном. Поглиблення стратегічного партнерства з Росією, найбільшою нашою сусідньою країною, з якою нас пов’язують історичні корені і інтерес до економічної співпраці, залежатиме від того, як буде поглиблюватися взаєморозуміння та взаємоповага до національних інтересів.
— А з Європейським союзом, де скоро розпочнеться головування Франції? Чого можна очікувати Україні від французького головування в ЄС?
— Ми покладаємо великі надії на ухвалену ЄС спільну стратегію щодо України. Нещодавно, до речі, вперше було заявлено головою МЗС головуючої в ЄС Португалії Жайме Гама, що після виконання всіх положень угоди про партнерство та співробітництво з ЄС Україна може наблизитися до асоційованого членства в союзі. Наближення до ЄС — це процес, який не може бути пришвидшеним, бо він вимагає виконання багатьох невідкладних завдань. Це узгодження законодавства, приведення економіки у відповідність до вимог ЄС.
Є інше питання. Визначено «першу хвилю» розширення ЄС, «другу хвилю», України ж у переліку цих країн немає. Якщо відверто, то я не думаю, що Україна досягла меншого прогресу, ніж деякі країни «другої хвилі». І вона цілком могла б зайняти своє місце серед країн- кандидатів. У травні в Національних Зборах Франції обговорювалася урядова програма французького головування в ЄС. Тоді чи не вперше представники депутатських груп назвали Україну серед держав, з якими ЄС в майбутньому має розпочати переговори. Нещодавно міністр закордонних справ Франції Юбер Ведрін публічно поділився своїми роздумами про надання Україні в ЄС статусу стратегічного асоційованого партнера. Це лише один із штрихів. Ми сподіваємося, що план конкретних дій втілення спільної стратегією ЄС, підготовлений за французького головування, виведе наші відносини з ЄС на вищий рівень. Ми очікуємо, що за французького головування буде підтримано можливість нашої участі у Євроконференції І саме під час французького головування в ЄС 15 вересня в Парижі планується провести IV самміт Україна — ЄС. Наші цілі чіткі і зрозумілі — ми хочемо повернутися до Європи, до якої завжди належали і від якої були штучно відлучені.
— Ваш колега в Києві Паскаль Фієскі сказав одного разу, що відносини між двома країнами добрі, але люди про це не знають. Чи погоджуєтесь ви з цим?
— І так, і ні. Дійсно, відносини між Україною і Францією розвиваються динамічно, по висхідній. Започатковано Форум українсько-французького діалогу, який має сприяти розвитку двосторонніх відносин у площині «народної дипломатії». Франція надає нам підтримку у міжнародних організаціях, зокрема фінансових, підтримує прагнення України до інтеграції до європейських і євроатлантичних структур. По-справжньому дружні відносини склалися між Президентами Леонідом Кучмою та Жаком Шираком. Але треба враховувати стійкість стереотипу, за яким Україна досить довго сприймалась Францією лише як частина колишнього СРСР. І після проголошення незалежності України навіть серед представників французької політичної еліти була поширена думка, що суверенна Україна є тимчасовим феноменом, своєрідною «історичною аномалією». Лише у 1997—1998 роках. Франція повертається обличчям до України. Про нас у Франції знають поки що мало, і знання ці досить однобокі: Чорнобиль, київське «Динамо», Сергій Бубка... Ми намагаємось зруйнувати цей стереотип і ознайомити якнайширші верстви французького населення з нашою країною, її історією та сьогоденням. Чимало цьому допомогли Дні української культури, які пройшли у Франції наприкінці 1999 року і тривали три місяці.
— Чому, на ваш погляд, Україна та Франція не стали принциповими торговельними партнерами? Чи відчуваєте ви інтерес французького капіталу, французького бізнесу до України? Якщо так, то чому він не реалізується?
— Тільки один приклад. Чи не основним товаром українського експорту до Франції в останні роки є насіння соняшника. Зміни щодо визначення обсягів вирощування цієї культури та введення додаткового експортного мита відразу зменшили загальні обсяги українського експорту до Франції. Крім того, хоча посольство надсилає запрошення та пропозиції відразу за кількома адресами (Мінекономіки, ТППУ, УСПП), українські підприємства дуже й дуже рідко представлені на міжнародних, особливо спеціалізованих, виставках та ярмарках у Франції. Ось чому обсяги товарообігу, рівень використання експортного потенціалу обох країн нікого не влаштовує.
Кількість українських підприємств, де присутні французькі інвестиції, з 1995 року на початок 2000 року зросла з 30 до 113, а обсяги французьких інвестицій у ці підприємства збільшився більше ніж в три рази, хоча вони й досі є вкрай незначними. Але я хотів би, щоб ми уникали тривіальних, необгрунтованих і навіть недоцільних порівнянь обсягів французьких інвестицій з інвестиціями зі США, Німеччини, Росії або з Кіпру чи Ліхтенштейну. Щодо двох останніх, то тут давно все ясно. Франція ж, на відміну від інших країн — колишніх власників колоній, зберегла найтісніші економічні зв’язки практично з усіма ними, і частка французького капіталу у загальному обсязі закордонних інвестицій в їх економіку і сьогодні є переважною. Французький інвестор є чи не найбільш обережним і вибагливим у світі, а жорстке законодавство країни виключає будь- яке легальне «підігрівання» чи «підмаслювання» замовника.
Недавні рішучі кроки Президента та уряду України, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в нашій країні, викликають сподівання, що і французькі інвестори (дай Бог, щоб вони не запізнилися!) внесуть Україну до списку пріоритетних регіонів світу. Про це свідчать, зокрема, останні приклади таких реальних, а потенційно і могутніх французьких інвесторів, як «Бен’є», «Лафарж», «Шлюмберже» та інших..
— Свого часу багато говорилося про спільні військово- технічні проекти. Чи є якесь просування? Чому з проектом Ан-7Х сталося саме так?
— В рамках військового і військово-технічного співробітництва України і Франції на саму найближчу перспективу заплановано проведення 45 спільних заходів. Напрацьовано і напрацьовується ряд спільних проектів. Залишається лише чекати на конкретні результати. Щодо проекту Ан-7Х. На французько-німецькому саміті в Майнці 9 червня було прийнято рішення про створення європейського військово-транспортного літака. При розгляді усіх пропозицій перевага надана західноєвропейському проекту А-400М. Правда, цей проект існує поки що лише на папері. Але поживемо — побачимо. Тим більше, що у зазначених рішеннях відзначається необхідність продовження роботи з Україною і Росією. Літак Ан-70 не ставиться під сумнів у вищих офіційних та індустріальних колах Франції як апарат високої конкурентоспроможності. Всі добре знають, що Україна створила літак, аналогів якому сьогодні немає у світі. Але конкуренція є конкуренція.
— Що найбільше запам’яталося за час роботи в Парижі?
— Залежно від сфери. В політичній — це робоча зустріч Президентів Кучми та Ширака 7 грудня 1999 р., в ході якої було продемонстровано безпрецедентний рівень взаємної довіри та особистої симпатії між ними.
В сфері досягнень людської інженерної думки — це демонстрація на авіасалоні в Ле-Бурже польотних можливостей нашими літаками Ан-70, Ан-74 та Ан-124 «Руслан», коли відчувається почуття неприхованої гордості за нашу державу, за її людей, які створили такі машини, що ставлять нашу країну в число лідерів світового авіабудування.
В емоційному плані, безперечно, назавжди запам’ятався чемпіонат світу з футболу 1998 р., коли Франція, як я й прогнозував, виборола світовий кубок, та захоплення і радість парижан в ніч перемоги, що важко передати словами.
