На минулому тижні «День» (22 серпня, №147) опублікував початок інтерв’ю з міністром закордонних справ України. Сьогодні пропонуємо решту відповідей Анатолія Зленка на найактуальніші питання зовнішньої політики. Зокрема, про сумісність інтеграції в ЄЕП і ЄС, про можливість пролонгації перебування Чорноморського флоту в Україні, про очікування Києва від участі в стабілізації ситуації в Іраку. Чутки про можливу відставку міністр, утім, не став коментувати, наголосивши, що «це — вибір Президента». Також Анатолій Максимович відмовився прокоментувати «з етичних міркувань» інформацію про нібито вже готовий указ про призначення міністром нинішнього посла у США Костянтина Грищенка.
— Як би ви прокоментували недавню заяву міністра оборони РФ Сергія Іванова про бажання пролонгації перебування ЧФ у Криму. Наскільки це можливо і чи відповідатиме це євроатлантичній інтеграції України?
— Пролонгація можлива. Але треба брати до уваги її умови, необхідно визначитися, на яких засадах російські військовослужбовці зможуть залишитися на території України. Час від часу ці питання порушуються, на цьому етапі більше з політичних міркувань. Я не поділяю, скажімо, думку Сергія Іванова, що «ми тут залишимося, і крапка». Такі питання вирішує Україна, беручи при цьому до уваги рівень відносин та взаєморозуміння, рівно як і взаємне прагнення до їх вирішення. Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон, до речі, давав однозначну відповідь, що не бачить проблем у перебуванні ЧФ. Ми ж не знаємо, що буде в 2017 році. Чи буде Росія більш інтегрована в НАТО? Чи буде Україна вже членом НАТО? Усі ці чинники мають бути враховані при розгляді цього питання.
— Чи вважаєте ви роботу МЗС адекватною викликам часу, послідовною у реалізації євроатлантичного курсу?
— Я завжди був самокритичним. Але це той випадок, коли МЗС критики не заслужило. Якщо аналізувати виконання Плану дій і Цільового плану Україна-НАТО на 2003 р., то ми йдемо навіть із випередженням у реалізації зафіксованих положень. Мені приємно відзначити той факт, що, звітуючи про виконання цих Планів у Мадриді під час засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні міністрів закордонних справ, я особисто переконався: країни Альянсу в цілому висловили задоволення обсягом виконаної роботи. Активно працює в цьому контексті Національний центр з питань Євроатлантичної інтеграції. Вважаю, ми йдемо правильним шляхом. Сьогодні мене турбує інше: а що буде після виконання цих Планів? До кінця року ми знову будемо звітувати на засіданні КУН. Яким буде новий формат взаємовідносин у разі отримання позитивної оцінки? Варіанти можуть бути різні. По-перше, хотілося б вийти на інтенсифікований діалог. По-друге — План дій щодо членства (ПДЧ). Але справа не в назві, а в тому, що стоїть за конкретним положенням, наскільки воно нас просуває до стратегічних цілей і наскільки цілеспрямовано та послідовно ми будемо працювати над його реалізацією.
— Деякі експерти стверджують, що Україна може стати членом НАТО вже в 2008 році.
— Не хотів би займатися гіпотетичними прогнозами. Можу сказати лише одне: призначення Євгена Марчука міністром оборони і поставлені перед ним Президентом України конкретні завдання для реформування Збройних Сил — все це безперечно прискорить процес наближення країни до НАТО. Великою мірою матиме вплив на реформування армії подальше поліпшення економічного становища країни.
— Які питання у відносинах України і НАТО потребують негайного вирішення?
— Є ціла низка завдань, які ми вирішуємо в контексті згаданих вище Планів. На порядку денному — реформа Збройних Сил України, оборонний аналіз, прискорення здійснення цивільного контролю за Збройними Силами та ряд інших питань. Найголовніше, звичайно, — належне фінансування армії для виконання завдань по надійному захисту держави.
— Невдовзі до Києва має прибути комісар Єврокомісії Гюнтер Ферхойген, аби отримати відповіді щодо відповідності створення Єдиного економічного простору (Росія, Україна, Казахстан, Білорусь) з євроінтеграцією України. Можливо, зараз і дасте відповідь?
— Треба відокремити зерно від полови. Наш стратегічний курс — це європейська інтеграція. Він визначений Президентом України і залишається незмінним. Цей курс не може підлягати будь-якій корозії. У нас вибудована система поступової реалізації курсу України на євроінтеграцію. Але якщо вдасться використати ЄЕП для зміцнення економіки нашої держави, то я глибоко переконаний в тому, що це зробить Україну більш привабливою і, водночас, прискорить реалізацію євроінтеграційних процесів. Обговорюючи питання участі в ЄЕП, ми не відмовляємося від тих принципів, які поділяємо і над реалізацією яких працюємо. Йдеться про принципи ЄС, про самостійне (але — за умови консультацій з партнерами) приєднання до Світової організації торгівлі, про норми і стандарти, адаптовані до законодавства Євросоюзу, про формування зони вільної торгівлі, а в подальшому — митного союзу між Україною та ЄС. Все це було зафіксоване у Посланні Президента «Європейський вибір» і залишається незмінним. Україна інтегрується в ЄЕП настільки, наскільки це сумісно з її євроінтеграційними прагненнями.
Треба завжди розрізняти головну мету, яку ми перед собою поставили, і засоби її досягнення. Як казав свого часу відомий китайський лідер, не важливо, чорний кіт чи білий, — аби мишей ловив. Нам треба докладати всіх зусиль, аби досягнути головного — поліпшити життєвий рівень наших громадян, піднести авторитет країни як економічно сильної держави.
— На що Україна при реалізації ЄЕП не погодиться за жодних обставин?
— Україна розглядає ЄЕП як інструмент для створення рамкових умов розвитку економічного співробітництва на пострадянському просторі. Метою нашої участі в цьому механізмі є ефективно функціонуюча зона вільної торгівлі без вилучень та обмежень. Тому цілком зрозуміло, що участь у митному союзі і тим більше впровадження спільної валюти неоднозначно сприймаються в Україні. Очевидно, на такі поступки не підуть ані наш законодавчий орган, ані виконавчі структури. Хоча при цьому слід брати до уваги в цілому розвиток ЄЕП і його можливий у перспективі перехід у площину ЄС-ЄЕП.
— А як щодо створення в ЄЕП наднаціонального органу?
— Ми це виключаємо з самого початку, про що чітко заявила наша делегація. Це — принципова позиція, і не лише стосовно ЄЕП.
— Відправка Україною миротворців до Іраку та, раніше, — РХБ-батальйону до Кувейту позитивно відбилась на нормалізації відносин зі Сполученими Штатами Америки. Як би ви оцінили нинішній етап українсько-американських відносин?
— Україна не існує як якийсь ізольований суб’єкт світових процесів. Погіршення ситуації в тому чи іншому регіоні рано чи пізно торкається і наших національних інтересів. Участь у стабілізаційних силах в Іраку ми розглядаємо, передусім, як миротворчу гуманітарну акцію, як прагнення допомогти мирним іракцям відновити мир, стабільність в країні, створити сприятливі умови для економічного розвитку. Цю істину надзвичайно важливо усвідомлювати при обґрунтуванні прийнятого Україною рішення щодо участі в стабілізаційних силах в Іраку.
Аналізуючи нинішні українсько-американські відносини, необхідно завжди уникати будь-яких політичних кон’юнктурних міркувань. Україна бере участь у стабілізаційних силах в Іраку не заради врегулювання відносин зі США, хоча для нас це теж надзвичайно важливо. Ми ніколи не сумнівалися, що наші взаємини з цим глобальним лідером носять довготривалий та комплексний характер, базуючись на засадах стратегічного партнерства, одним з елементів якого дійсно має стати наша взаємодія на іракському напрямі. Президент України, українська дипломатія завжди були переконані в тому, що окремі труднощі і непорозуміння на певних етапах наших відносин, носять тимчасовий характер. Ми прагнемо вивести їх на рівень справжнього стратегічного партнерства.
Під час зустрічей з американським керівництвом ми завжди підкреслюємо: нам необхідно дивитися вперед, бачити перспективу і зосереджувати увагу на стратегічних питаннях, при цьому вирішувати по ходу всі ті проблеми, які накопичилися. Але ці проблеми не повинні завадити реалізації стратегічного підходу до розвитку взаємовідносин. Я дуже радий, що на сьогодні у нас зникли з порядку денного у відносинах зі США окремі проблемні питання. За цим, звичайно, стоїть значна робота, яка коштувала великих сил.
— Нещодавно стало відомо про участь українців у Тимчасовій адміністрації в Іраку, створеній Сполученими Штатами. Які очікування пов’язують в МЗС із залученням України до цієї структури?
— Оскільки Україна досить потужно представлена в стабілізаційних силах, то автоматично виникає питання про участь у певних структурах коаліційної тимчасової адміністрації в Іраку. Нам було запропоновано три напрямки для роботи: паливно-енергетичний комплекс, транспорт та галузь управління муніципалітетом. На наш погляд, усі ці галузі у рівній мірі важливі. Представлення в окремих структурах коаліційного тимчасового уряду вважаю логічним продовженням рішень і послідовних дій щодо участі в стабілізаційних силах та у постконфліктній відбудові Іраку. Деякі наші компанії сьогодні виявили зацікавленість у реалізації конкретних програм.
— Можливо, перші контракти вже на підході?
— Я не можу про це зараз сказати. Ми створили належні політичні умови, щоб наші компанії вийшли на відповідні контакти. Тут роль міністерства важлива, але не вирішальна. Вона більшою мірою консультативна. Далі — справа бізнесу, інші правила гри. Ми, звичайно, зацікавлені, аби українські компанії перемогли і брали участь у відбудові Іраку.
— Чи можливе продовження терміну перебування українських вояків в Іраку?
— Поки що зарано говорити про це. Є ціла низка факторів, які впливають на розвиток подій. Перш за все, ми не можемо на сьогодні спрогнозувати, якою буде ситуація в Іраку. Коли відбудуться вибори на демократичній основі, коли буде сформовано постійний уряд. По-друге, чимало залежить від наших фінансових можливостей.
— Із проблем із Росією, які «тягнуться» ще з часу розпаду Радянського Союзу, існує питання розподілу закордонної власності. Відомо, що торік Україна навіть мусила відсуджувати низку об’єктів у Австрії, Великій Британії і одній зі скандинавських країн. Коли у цій історії можна буде поставити крапку?
— Це принципово важливе питання для нашої держави. Понад місяць тому завершилися переговори з цього питання. Наступний раунд заплановано на жовтень. Ми знаходимося в переговорному процесі і шукаємо шляхи вирішення цієї проблеми. Питання не просте, однак не втрачаємо надії, що його буде вирішено. Тиждень тому (20 серпня. — Ред. ) я зустрічався з деякими іноземними послами. Їх цікавить, що, з одного боку, Російська Федерація форсує перереєстрацію закордонної власності колишнього СРСР, а з іншого — наскільки Україна просувається у вирішенні проблеми. Нагадаю, що ми раніше розіслали до різних країн ноти із застереженнями від поспішних кроків, пов’язаних iз перереєстрацією згаданої власності. Будемо рухатися до кінця, поки не вирішимо усіх питань. Намагатимемося діяти переконливими правовими засобами — для досягнення результату, уникаючи конфронтації і тим більше політизації цієї проблеми.
— А на якому етапі переговорний процес щодо делімітації Азовського моря і Керченської протоки?
— Поки що знаходимося на різних позиціях. Але це не означає, що вони залишаться незмінними. Глибоко переконаний, що ми будемо шукати і знайдемо компроміс в цьому питанні. Невдовзі переговори мають відновитися.
— Через рік в Україні відбудуться президентські вибори. Зовнішній вплив на державу, очевидно, посилюватиметься. Як МЗС переживатиме цей складний період?
— Внутрішньополітичне життя невід’ємне від зовнішньої політики. Тому процеси, які відбуватимуться всередині країни, звичайно, матимуть відлуння за кордоном. Не варто, мабуть, зайвий раз запевнювати, що МЗС захищатиме національні інтереси держави, підтримуватиме її авторитет на міжнародній арені, намагаючись послаблювати згаданий вами тиск. Зовнішня політика покликана сприяти добробуту держави. Важливим завданням є сприяння підтриманню внутрішньополітичної стабільності як основи успішного розвитку країни.
