Успіх лідера «Самооборони» Анджея Леппера — вражаючий. На останніх виборах до Сейму «Самооборона» фінішувала третьою, змусивши говорити про себе як про реальну силу, що для багатьох було несподіванкою, якщо не шоком. П’ятдесят три посли Сейму, вражаюче зростання підтримки партії суспільством — від дев’яти відсотків у січні до вісімнадцяти в червні, напередодні виборів до органів місцевого самоврядування — свідчать, що «Самооборона» перестала бути маргінальною силою ображених. Парадокс Польщі — в тому, що сьогодні саме «Самооборона» репрезентує сподівання дрібного власника, небагатого фермера, провінційного міщанина — тобто тих категорій, що складають одну з основ суспільства. Ці соціальні групи налаштовані відверто проти інтеграції країни до Європейського Союзу — бо це загрожує боляче вдарити по їхнiх нелегко завойованих позиціях. Лідер «Самооборони», позбавлений, до речі, депутатського імунітету, вже ставить ультиматуми уряду, який зобов’язаний виконувати вимоги ЄС, і погрожує масовими акціями непокори. Погрози виглядають реальними — надто багато людей не сприймає позицій уряду з сільського господарства і державних субсидій — це лише додає скандально відомому Лепперу — «польському Жириновському» — популярності передусім у провінції. Поява Леппера на сцені великої польської політики — очевидно, не лише констатація того, що не все в польському суспільстві гаразд, але й відбиття загальноєвропейських тенденцій останнього часу до зростання популярності радикалів. Можливо, на те й Леппер, треба визнати, здібний актор і блискучий демагог, щоб лідери держави менше помилялися?
Як на польській політичній сцені з’явилася ця нова фігура? Ще в 1991 році група селян з Дарлова (і Леппер серед них), що не змогла дати раду з кредитними зобов’язаннями, створила для захисту своїх інтересів «Самооборону». У квітні 1992 року вони захопили міністерство сільського господарства, де голодували протягом кількох тижнів з вимогою замороження кредитів. Вже тоді Леппера як колоритну постать залюбки показували по телебаченню, а для налагодження справи лідера «Самооборони» запросив на зустріч президент Валенса. Повіривши обіцянкам Валенси, селяни залишили міністерство, але згодом з’ясувалося, що президент свого слова не дотримав. Після цього Леппер був одним з найгостріших критиків його політики. А в червні того ж року «Самооборона» влаштувала першу блокаду доріг, започаткувавши традицію аналогічних акцій, на місцях «найвидатніших» з яких тепер стоять пам’ятні знаки. На парламентських виборах 1993 року партія набрала 2 % голосів, на президентських виборах 1995 і 2000 років Леппер ледве подолав 1 %. Зате вже у вересні 2001 року «Самооборона», що запам’яталася виборцям популістичними гаслами та краватками кольорiв національного прапора, здобула 10,2 % (1,3 мільйона голосів) й протягом наступних півроку збільшила ряди своїх прихильників майже вдвічі, вийшовши на друге після правлячого Союзу демократичної лiвиці (СЛД) місце за симпатіями виборців.
Чи має «Самооброна» власну програму дій? Теоретично — так. Йдеться про так званий «третій шлях» між капіталізмом і соціалізмом, який передбачає «збереження кращих набутків соціалізму», утримання в державній власності «стратегічних об’єктів», податкова система, за якою «бідні платять менше, а багаті — більше», захист національного виробника перед конкуренцією iз Заходу. Чи не більший вплив за ці постулати мають непарламентарні заяви Леппера на адресу правлячої еліти. Шеф «Самооборони» окреслив президента Квасневського як «найбільшого неробу в Польщі», автора польських економічних реформ Бальцеровича як «економічного бандита», якого пообіцяв помістити незабаром до трудового табору, а міністра закордонних справ Пйотра Цiмошевича за його лінію у переговорах про майбутнє членство Польщі в ЄС просто назвав «каналья». Остання заява коштувала Лепперу місця віце-спікера польського сейму, але про це згодом.
Леппер не тільки говорить, але й діє. Ще восени 2001 року він особисто припинив виселення жінки, що сама виховує дитину, за несплату відповідних квартирних квот. Тiєї ж осені він з’явився в невеликому містечку Вроцлавек й зупинив (правда, лише тимчасово) ліквідацію міського базару, що її ухвалив суд. На початку 2002 року Леппер вже брав участь у протестах в Кракові проти будівництва чергового супермаркету (які справді призводять до розорення дрібних польських бізнесменів).
На недавні дебати в сеймі про аграрну політику «Самооборона» запросила учнів початкової школи, кожен з яких отримав мішечок із «забрудненим» західним збіжжям, а напередодні Леппер особисто висипав з вагонів на одному з варшавських вокзалів закуплене в Німеччині дешеве збіжжя, кинувши на адресу власника цього вантажу: «Інтереси держави треба ставити вище за особисті».
Хто підтримує «Самооборону»? Як свідчать соціологічні опитування, серед прибічників Леппера переважають люди у віці 44—64 рокiв, але це не значить, що партія не має прихильників серед молоді (навпаки, щойно постала молодіжна секція партії). Серед електорату «Самооборони» переважають мешканці села (68%) й люди без вищої освіти. Втім, зображення цих людей винятково як маргіналів є великим спрощенням. Коли Леппер з трибуни сейму говорить про хабарництво й бюрократизацію держави, то значною мірою це є голос звичайної людини.
Постава і дії Леппера є беззаперечним викликом наявній політичній еліті. Коли в місті Грудзяж новий шведський власник фірми «Варма» звільнив усіх працівників, то на заклик людей про допомогу приїхав лише Леппер. Коли лідер «Самооборони» виступив з ініціативою зменшення зарплати депутатів, яка становить 6 тисяч злотих (близько 1500 доларів США), то його звинуватили в популізмі і демагогії. На відміну від більшості сучасних провідних польських політиків, Леппер є безсумнівно харизматичним лідером, який вміє впевнено і переконливо говорити, й попри пораду однієї з тележурналісток, що «пан повинен прочитати більше книжок», він пише власні книжки.
Як політична еліта сприйняла Леппера? Після успіху «Самооборони» на виборах її недвозначно підтримав нинішній прем’єр, лідер партії СЛД Лешек Міллер, хіба сподіваючись, що, з одного боку, популізм Леппера стане способом виходу негативних емоцій суспільства, а з другого — таким союзником буде легко маніпулювати. Саме Міллер фактично зробив Леппера віце- спікером сейму, й лише вже згадувані недипломатичні вислови шефа «Самооборони» спричинили позбавлення його цієї високої посади. Саме тоді Леппер опинився у політичному бойкоті з боку президента Квасневського та інших провідних політиків, але, як слушно зауважили аналітики, повне відсторонення Леппера від влади лише сприяє зростанню суспільної довіри до нього. За словами Леха Качинського, «повітря з балона СЛД поступово переходить до «Самооборони».
Хто фінансує діяльність партії? Як твердить сам Леппер (до речі, власник будинку в Зелові, двох комбайнів, трьох тракторів і домашньої худоби), «Самооборона» функціонує на кошти членів та симпатиків партії. Тимчасом, ще в 1999 році тижневик «Polityka» писав про зв’язки Леппера із загадковим Інститутом Шіллера в Німеччині, який очолює колишній в’язень американської системи правосуддя за податкові махінації, а тепер запеклий борець з американськими культурними і політичними впливами Ля Руш, який, як стверджували журналісти, є російською агентурою, що працює проти вступу Польщі до ЄС.
Як писав інший впливовий тижневик «Newsweek Polska», Леппер говорить «мовою базарів», що знаходить відгук в їхніх покупців і продавців. Коментуючи виборчий успіх «Самооборони», нині вже покійний політик з ліберальної «Унії Свободи» Едвард Венде писав, що йому «соромно за такий вибір поляків», а «Газета Виборча» вийшла з титулом на першій сторінці: «Але ж ми і вибрали!». Втім, слушною видається думка Рафала Земкевича, що «Самооборона» є поганою відповіддю на справжні проблеми сучасної Польщі.
