Як «лондонська ситуація» позначиться на політиці США? Принаймні одного виключити не можна — теракти в Британії можуть бути використані як привід для активнішого обговорення загрози тероризму. Хвиля суспільного занепокоєння вірогідно означатиме більшу підтримку Буша у війні Іраком.
Наразі перед Джорджем Бушем стоїть завдання призначити нового суддю Верховного суду (пост у значній мірі політичний). До того ж американський президент бажає відновити дію Patriot Act, згідно з яким усі надзвичайні заходи посилюють посадові повноваження поліції і органів правосуддя. Отже, політичний клімат, встановлений у США терактами у Великій Британії, може значно підвищити вплив Буша, якщо він зможе проштовхнути рішення, котрі підсилюють заходи безпеки в країні. Президент США довго не вичікував, щоб пов’язати дії терористів у Лондоні з 11 вереснем 2001 року. Уже в перші дні після цих трагічних подій він проголосив, що «війна проти тероризму відбувається від гір Афганістану до рівнин Іраку. Ми вдаємося до наступальних дій, щоб боротися з терористами на їхній власній території, аби завадити їм переходити на нашу». Пов’язування терактів у Лондоні з можливим проникненням терористів на американські терени з метою активних силових дій, полегшує президентові поновлення Patriot Act для того, щоб утримувати ситуацію під контролем. Джордж Буш вважає, що дія цього закону і заходи, котрі реалізовуватимуться відповідно до нього, мають бути постійними. Це, — звісно, дискусійна ідея, котра дотепер відхилялася демократами, як і деякими республіканцями. Однак сьогодні скидається на те, що останні обставини спонукатимуть до прийняття подібного рішення. Відтягнення ж його в часі може бути розцінене, як нехтування державною безпекою Америки.
Iракські вибори змусили багатьох іноземних критиків, особливо у Європі, задатися питанням — чи дійсно Буш був правий? Відповіддю на нього є — так поки що. Проект демократизації Іраку був запущений, незважаючи на спротив опонентів і непримиренних критиків. Але успіх вимагатиме прискіпливого аналізу неоконсерватизму, як філософії реалізації влади бушівською адміністрацією, аби в подальшому уникнути його дискредитації. В цьому сенсі існують певні розходження між методами, якими реалізується неоконсервативна зовнішня політика. Їх можна визначити, як демократичний глобалізм та демократичний реалізм.
Головним представником впровадження в життя демократичного глобалізму є безпосередньо сам президент. Однак його доктрина — скасування тиранії у всьому світi силовими методами — не є прийнятною для більшості людей. А твердження, що США підтримує демократичних дисидентів всього світу, не зовсім відповідає дійсності. Подібні розмови відразу ж натикаються на обвинувачення у нещирості й лицемірстві. Ні для кого не є секретом, що Сполучені Штати зберігають зручні для себе відносини з автократіями у різних регіонах світу. А особливо з Саудівською Аравією, Єгиптом, Пакистаном і Росією.
Однак, як вважають американські експерти, союзи з диктатурами були виправдані у війні проти фашизму і «холодній війні», а тепер вони виправдані у боротьбі проти ісламського радикалізму. В такому разі виникає практичне питання: хто буде наступним після Афганістану і Іраку? Не виключено, що це будуть Ліван, а згодом — Сирія. Останні ліванські події засвідчили, що він готовий прийняти демократію, пройшовши складний шлях протягом 30 років після деколонізації. Сирія в очах американського керівництва нині перебуває в уразливому положенні, виведення її військ із Лівану серйозно послабило стратегічні можливості президента Башира Ассада. Нині Сирія розглядається бушівською адміністрацією як «острів нестабільності», котрий простирається від Середземномор’я до іранського кордону. Серед американських експертів існує переконання, що Сирія намагалася дестабілізувати своїх сусідів — Туреччину, Ліван, Ізраїль, Йорданію, а тепер, очевидно, і новий Ірак. Тиск на режим Ассада привів би до величезної геополітичної переваги в демократизації регіону, і у такий спосіб вдалося б розпочати демократичні зрушення і у Лівані.
США вдається філігранно використовувати три основні ісламські автократії: Саудівську Аравію, Єгипет і Пакистан, задіюючи їх як інструменти демократизації ісламського світу. У цих країнах можна заохочувати розвиток демократії, не вдаючись до військових заходів, подібних до афганських чи іракських.
Інакше кажучи, сьогодні адміністрація Джорджа Буша, сповідуючи неоконсерватизм, попри усі свої бажання, більше має вдаватися до демократичного реалізму, аніж до демократичного глобалізму. Цей вид розсудливої обачності варто було б застосовувати і при реалізації всієї міжнародної політики. Неоконсервативний табір, виробляючи та корегуючи ідеологію реалізації безпеки під час другого президентського терміну Джорджа Буша, має іти на компроміси з дійсністю, враховуючи не дише бажання адміністрації, а й беручи до уваги зовнішні чинники в пошуках додаткових засобів безпеки. Днями Френк Нюпот, шеф-редактор Gallup Poll, повідомив: «Усі опитування свідчать, що найсильнiшою стороною Буша є боротьба з тероризмом, на противагу іншим частинам його роботи, ці атаки нагадують людям в чому сила Буша. Найвірогіднiшим наслідком може стати те, що підтримка президента і його політики в найближчій перспективі зростатимуть».
