Вірменію традиційно вважають головною союзницею Росії на Південному Кавказі. Будучи членом Організації Договору колективної безпеки, Єреван заявляє про комплементарний курс зовнішньої політики (що вельми схоже на вітчизняну «багатовекторність»). При цьому «український вектор» вірменської зовнішньої політики до останнього часу залишався периферійним (активніше розвивалися відносини Києва й Баку). Із призначенням послом в Україні колишнього спікера парламенту Армена Хачатряна увага Вірменії до співробітництва з нашою країною значно збільшилася. Про перспективи двосторонніх відносин, про вірменське лобі і про пам’ять геноциду — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Вірменії Армена ХАЧАТРЯНА «Дню».
— Які, на вашу думку, пріоритети вірменсько-українських відносин?
— З Україною у вірменського народу склалися братерські відносини починаючи з X-XI століть, у Криму вірмени жили ще до нашої ери, тож основа для співробітництва дуже багата й закладена вона давно. Новий поштовх нашому партнерству надав візит прем’єр-міністра Вірменії Андраніка Маргаряна, що відбувся в середині травня. Сподіваюся, що прем’єр України також незабаром відвідає Вірменію. Спілкування та інформація завжди дають нові шанси для реального співробітництва. Під час візиту відбулося засідання міжурядової комісії з питань торгово-економічного співробітництва, було укладено багато домовленостей у найрізноманітніших сферах. За останні три місяці ми зуміли підвищити товарообіг між нашими країнами на 200%. Це непоганий показник, але вважаю, він не вичерпує наявного потенціалу. Вірменія вирішила закупити в Україні трактори, екскаватори. Автобуси «Богдан» вже курсують Єреваном, і зараз ми вирішили придбати нову партію. Ми можемо співробітничати у сфері сільського господарства, науки, освіти, медицини, машинобудування, хімічної промисловості (адже Вірменія забезпечувала весь СРСР своїм каучуком). У нас також розвинені інформаційні технології, програмування. У Вірменії чудово роблять операції з шунтування серця, вірменські реабілітаційні центри відповідають міжнародним стандартам, а вартість лікування у 10 — 11 разів нижча, ніж в Європі або Америці. Президент Академії наук України Борис Патон та його вірменський колега Фадей Саркісян — хороші друзі, тож співробітництво в науковій сфері розвивається інтенсивно. Один з останніх прикладів: Академія наук України та Інститут зварювання допоможуть ремонтувати відому Бюраканську обсерваторію на горі Арагац.
— Україні запропоновано брати участь у тендері на будівництво газопроводу Іран — Вірменія...
— Наша атомна електростанція має свій ресурс, який, звісно, буде вичерпано не завтра й не післязавтра, але цей день із часом настане. Тому ми повинні мати альтернативні енергоресурси, щоб закрити атомну станцію. Будівництво газопроводу з Іраном дуже перспективне й важливе.
— Зовнішню політику Вірменії в Єревані називають комплементарною. Чи успішно втілюється принцип комплементарності в життя?
— Донині комплементарна зовнішня політика Вірменії залишається досить продуктивною. Вона завжди спрямована до добра, до того, щоб мати хороші відносини з усім світом й особливо зі своїми сусідами. У нас чудові відносини з Росією, зі Сполученими Штатами, з Іраном, арабськими країнами, особливі відносини з Європою. До європейської сім’ї ми прагнемо увійти як рівноправні члени. Ми беремо участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру». Вірменія є повноправним членом Ради Європи, Всесвітньої організації торгівлі, багатьох інших міжнародних організацій.
У своїй зовнішній політиці ми повинні враховувати важливу роль та інтереси своїх співвітчизників. Близько трьох мільйонів вірмен живуть у Росії, близько двох мільйонів — у США, півмільйона — у Франції. Коли ми говоримо про вірменську націю, ми мусимо врахувати, що вірмени — не тільки у Вірменії. Чисельність наших співвітчизників за кордоном багаторазово перевищує населення Вірменії. Політичні, економічні зв’язки з діаспорою, знамените «вірменське лобі», звісно, відіграють свою роль.
— Наскільки відповідає національним інтересам вашої країни передача Росії великих підприємств ВПК і практично усього енергетичного комплексу в рахунок погашення боргу?
— Дійсно, ми передали важливі й великі підприємства, але при цьому економіка Вірменії отримує великі інвестиції. Краще, щоб ці підприємства працювали, платили податки, створювали б нові робочі місця, ніж простоювали. Тим більше, що працюватимуть на них жителі Вірменії. Я не бачу в цьому негативу. Весь світ побудований на таких умовах. Рокфеллер-центр у Нью-Йорку, наприклад, належить японцям.
— Які головні перешкоди на шляху вирішення Карабаської проблеми?
— Вірменія завжди виступала за мирне, політичне вирішення конфлікту. Всі розуміють: війна нікому не приносить користі. У нас були втрати, й у азербайджанців вони були. У нас трагедія — і в них трагедія… Для мирного вирішення питання існує великий ресурс. Дякувати Богу, в Карабаху вже десять років панує мир, ми самі його контролюємо, без зовнішнього втручання.
Питання слід вирішити справедливо, помітьте, я не кажу: «провірменськи». Дуже важливо виявляти толерантність, взаєморозуміння. Адже на порядку денному дуже різні питання: не тільки територіальне, а й національне, і проблема безпеки, і стратегічні шляхи сполучення, економічний розвиток, нафтопроводи, газопроводи, сполучення з Європою, нахічеванське питання, карабаське… Потрібні взаємні поступки. Треба, щоб обидві сторони були однаково задоволені, або, якщо хочете, однаково незадоволені. Слід враховувати перспективу. Припустімо, вся карабаська територія увійде до складу Азербайджану. Питання знову залишається? Безумовно. Треба подумати про гарантії, про економічний розвиток — це дуже важливе питання для всього регіону. Блокада Вірменії з боку Туреччини й Азербайджану ні до чого не приводить. Розвивати економіку в таких умовах дуже складно. Хоча, дякувати Богу, економічне зростання в нашій країні за останні три роки становило 13,9%, за три місяці цього року — 7,5%. Треба думати про завтрашній день. Наприклад, сьогодні ця гора має стратегічне значення, а завтра, коли між нами настане справжній мир, вона стане просто красивим пейзажем. Треба мати політичну волю йти до рішення, пояснювати свої кроки своєму народу.
— Де межа поступок, на які готова піти Вірменія у вирішенні Карабаського питання?
— Коли я був головою парламенту, всі політичні сили Вірменії підписали документ, що заклав головний принцип — безпека й розвиток Карабаху, який не буде вертикально підпорядкований Азербайджану. Йдеться про національну безпеку, і це принципово. Далі ми залишаємо багато варіантів для переговорів.
Дуже важливо й ще одне: ніколи не можна нагнітати войовничу атмосферу. Ми у Вірменії зняли образ ворога. Запитайте будь-якого вірменина — в нього немає ворожого ставлення до азербайджанців. У Москві, Києві, Петербурзі вірмени й азербайджанці — друзі, часто компаньйони в бізнесі. Наші народи мають потенціал для добрих відносин. А якщо створювати образ ворога — це ні до чого хорошого не приведе.
— Протистояння між владою й опозицією Вірменії отримало великий міжнародний резонанс. Які причини виступів опозиції, чи має тут місце зовнішній вплив? Наскільки рівень життя населення у Вірменії відрізняється від Грузії, де він став одним із чинників «революції троянд»?
— Знаєте, цей резонанс надто великий і не відповідає масштабу подій у Вірменії. У нашій країні всі зайняті своєю справою, ситуація досить стабільна. Звісно, є сили, яким невигідно, щоб у країнах, які не перебувають в їхній зоні впливу, було добре. Але, побувавши нещодавно в Єревані, я поговорив з усіма: сусідами, таксистами, і всі сказали, що жодної революції в нас не буде.
Звісно, є опозиція, відбуваються мітинги. Якщо народ має опозицію, причому різноманітну, це свідчить про демократичні процеси, свободу слова. Я не вважаю розумною ту людину, яка думає, що вона найрозумніша. Коли є друга думка, третя, четверта — це багатство. Але коли має місце просто боротьба за крісло, коли не представляються інші проекти заради безпеки і процвітання країни… Я — за конструктивну опозицію, а не революційну. Часто ситуацію у Вірменії порівнюють із подіями у Грузії. Але там було абсолютно інше керівництво, абсолютно інша соціальна ситуація. Отже «експорт революції троянд» у Вірменію — це нонсенс.
— Обидва наші народи в минулому столітті пережили геноцид. Послідовність позиції Вірменії у справі міжнародного визнання трагедії вірменського народу заслуговує на повагу й наслідування. Що означає для вірмен це визнання: відновлення справедливості, майбутнє духовності?
— Ми прагнемо визнання геноциду, щоб подібне ніколи ніде не повторилося. Це має величезне моральне, психологічне значення. Багато країн прийняли відповідні резолюції, Франція має спеціальний закон. У душі має бути історична справедливість, щоб у майбутньому людина, народ, нація завжди чинили правильно. Слід пам’ятати про минуле, але й дивитися у майбутнє, сміливо йти вперед, але ніколи не забувати, щоб не тільки твоя нація, а й усі знали: така трагедія була. Треба бути сильним, сміливим, щоб визнати це й піти вперед. Тоді й буде взаємна злагода, гармонія та надійніше майбутнє.
