Ізраїльський кабінет міністрів на своєму екстреному засіданні вирішив «у принципі» вислати голову Палестинської автономії Ясiра Арафата за межі територій, що знаходяться під контролем Ізраїлю. Міністри, на зустрічі яких головував Аріель Шарон, доручили армійському командуванню скласти план видворення Арафата. Палестинський лідер швидко відреагував на рішення ізраїльтян. Він заявив, що для нього краще смерть, нiж заслання. Заклики вислати Арафата в Ізраїлі лунали давно, однак Тель-Авів відразу припиняв висунення подібної ідеї, як тільки свою незгоду висловлювали Сполучені Штати. До речі, Вашингтон і цього разу не забарився з відповіддю. Представник адміністрації США відзначив недоцільність вислання Арафата: «Він — частина проблеми, але не частина її вирішення». «Ми вважаємо, що його вигнання не допоможе ситуації, а тільки створить нові передумови для його діяльностi», — підкреслив прес-секретар Білого дому Річард Баучер. Чи вплине цього разу на ізраїльтян позиція Штатів? Застереження США багато в чому обгрунтовані, оскільки розвиток подій на палестинських територіях може повністю вийти з-під контролю. Не виключено, що активізують свою діяльність ісламістські терористичні угрупування, що часто використовують невирішеність палестинського питання як підставу для кривавих акцій. Але Ізраїль, схоже, сповнений рішучості. Цими днями в ізраїльській газеті «Джерусалем Пост» навіть вийшла стаття із закликом убити Ясiра Арафата. «Світ не допоможе нам; ми повинні допомогти собі самі. Ми повинні вбити якомога більше лідерів ХАМАС і «Ісламського джихаду», якомога швидше... І ми повинні убити Ясiра Арафата, тому що світ не залишив нам вибору», — йдеться в редакційному матеріалі. Схоже, такі переконання переважають серед усього ізраїльського населення. Причому виразниками подібної позиції є представники правлячої еліти країни. Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю з міністром транспорту Ізраїлю, лідером правої партії «Наш дім — Ізраїль» Авігдором ЛІБЕРМА НОМ.
— Процес урегулювання на Близькому Сході, здається, знову зайшов у глухий кут. Мирний план «дорожня карта» можна з упевненістю поховати?
— Де-факто «дорожня карта» померла, хоча похорони де- юре ще не відбулися. Ідея цього плану була помилковою із самого початку. Тому й виходить, що за кожен подібний план ми платимо кров’ю співгромадян. Перший помилковий аспект «дорожньої карти» полягає в припущенні, що Палестинська автономія може стати демократичним суспільством. Але я не знаю жодної демократичної арабської держави. Немає підстав розраховувати, що палестинці стануть винятком. Другий помилковий аспект — очікування, що палестинці воюватимуть із терором. Спеціально для цього Ізраїль допоміг створити озброєну дивізію з 22 тисяч палестинців. Однак замість того, щоб воювати з терором, вони приєдналися до екстремістів, які воюють проти нас. За останні десять років, із часу мирних домовленостей в Осло загинуло понад тисячу наших співгромадян. До речі, частина людей, що загинули в Ізраїлі, є колишніми уродженцями або громадянами України. Внаслідок теракту у вівторок було вбито солдата родом із Дніпропетровська. У середу ми відправили його матір до Ізраїлю. Нам не потрібні посередники, нам потрібна підтримка. Сьогодні не йдеться про зіткнення між Ізраїлем і палестинцями, а — про зіткнення цивілізацій. З одного боку — вільний світ, з іншого — екстремісти. Домовлятися з екстремістами неможливо. У них будь-яка ідеологія нераціональна. Ти можеш шукати компроміс із тим, хто раціональний і прагне до прийняття взаємовигідних рішень. Але марно домовлятися з тими, хто шукає твого знищення.
— Екстремісти — це всі, хто сповідує іслам?
— Не всі. Але сьогодні ті, хто протистоять нам — «Ісламський джихад» або ХАМАС — сповідують іслам. Вони всі є прихильниками бен Ладена. Адже бен Ладену неможливо запропонувати: скажи, що ти хочеш, ми тобі дамо, але не заважай нам... Але він нічого не хоче, а хоче всіх зробити святими та відправити до раю. У мене немає ніякого бажання відправлятися до раю. Це ж бузувірство. Як можна пояснити тріумфування батьків, які радіють загибелі своєї 16-літньої дитини в Ізраїлі? В арабському світі сьогодні дві найпопулярніші фігури — бен Ладен і Саддам Хусейн. Це має непокоїти не тільки нас, а й весь вільний світ.
— Але погодьтеся, що боротьба в більшості випадків ведеться проти терору як явища, але не проти його причин. У випадку з палестинським тероризмом йдеться про таку причину, як ізраїльська окупація...
— Це повна нісенітниця. До 1967-го року всі ці території були в руках палестинців. Чому ж арабські країни не створили Палестинської держави? Більш того ФАТХ було створено на початку 60-х років — до того як ми взяли під контроль територію Самарії та сектора Газа. До речі, у цiлях організації ФАТХ записано про знищення держави Ізраїль. Говорити про те, що наша присутність в Іудеї, Самарії є причиною тероризму — просте незнання фактів. 90% всіх жертв на Близькому Сході не мають відношення до ізраїльсько-палестинського конфлікту. Пригадайте, війна між Іраком і Іраном, між Іраком і Кувейтом, кровопролиття між Південним і Північним Єменом, Єгиптом і Лівією, Єгиптом і Суданом, Алжиром і Марокко. Навіть якщо говорити про ніби мирний час в арабській державі, то досить пригадати, що у в’язницях Саддама Хусейна загинуло людей набагато більше, ніж за весь час протистояння між нами та палестинцями.
— Як оцінюєте готовність уряду Ізраїлю, який ви і представляєте, приймати компромісні рішення в контексті близькосхідного урегулювання?
— Компромісного рішення не може бути, тому що друга сторона не хоче домовлятися. Вони не хочуть компромісу. Вони навіть не маскуються, а кажуть відкрито, що хочуть нас знищити, депортувати. Весь вільний світ повинен наново переоцінити обстановку і зрозуміти, що немає сьогодні локальної кризи. Є широка криза між альянсом терору і вільним світом. Треба не домовлятися, а вирішувати проблему в односторонньому порядку. Ми всі бігаємо ніби за привидом. Партнера з тієї сторони немає і не буде, а ті, що були, давно знищені. Всіх, хто намагався домовлятися з нами, убито — короля Йорданії Абдаллу, діда нинішнього короля, було вбито екстремістами; президента Єгипту Анвара Садата, який підписав із нами мирний договір, було вбито; Башира Жмайєля, лідера ліванських християн, також було вбито. Усіх, хто був конструктивно налаштований, убито. Тому рішення має бути силовим і одностороннім.
— Ізраїль дуже активно підтримував призначення прем’єр-міністром Палестини Махмуда Аббаса, якого, очевидно, оцінювали як конструктивного переговорника. Чому ізраїльтяни не стали на захист, коли його відправляли у відставку?
— Так, ми його підтримували дуже активно. Більше того, дозволили створити в найкоротший термін воєнізовану структуру з 22 тисяч чоловік. Але нічого не допомогло. Неможливо людям штучно прищепити менталітет або мізки. Допоки вони не поміняють свій менталітет, нічого не вийде. Пригадайте, коли таліби знищили в Афганістані статуї Будди. Хоча б один лідер арабської країни засудив це варварство? Ніхто. Йдеться абсолютно про інше суспільство. Ми намагаємося їх міряти мірками країн західної цивілізації. Останній із прикладів — Ірак. Американці сподівалися нав’язати своє мислення, але це не спрацювало. Ірак — не Швейцарія, не Італія і не штат Алабама. Абсолютно інше суспільство. Поки ми цього не зрозуміємо, не будемо діяти відповідно до їхніх понять, нічого не вийде.
— Тобто, хто б не став лідером Палестинської автономії, миру досягти не вдасться? Яка ваша думка про нового прем’єра Ахмеда Куреї?
— Не те, що не вдасться — жодного шансу. Абу Ала — взагалі пішак Ясiра Арафата. Абу Мазен хоч намагався гратися в якусь самостійність, Абу Ала навіть не намагається.
— Раніше ви заявляли, що вся проблема в Ясiрі Арафаті і його треба знищити...
— Арафат не є проблемою, проблемою є арабське суспільство. Мені завжди цікаво подивитися, як виглядають підручники в інших народів. Скажімо, в Палестинській автономії ще в першому класі школяреві прищеплюються всі так звані цінності. А подивіться, як виглядає єгипетська преса. Це преса і підручники часів Геббельса. У них інша шкала людських цінностей, і нічого не можна змінити, допоки не буде спiльної шкали цінностей. Арафат — терорист, як і всі інші. Американці шукають бен Ладена не для того, щоб йому дати Нобелівську премію миру. Те ж саме стосується і Саддама Хусейна. Американці навіть не намагалися арештувати двох його синів, а просто їх знищили. Росіяни шукають Басаєва або Масхадова також не для того, щоб нагородити державною премією. Знову-таки — щоб знищити. Ніякої різниці між Арафатом, бен Ладеном і Басаєвим немає.
— Але Арафату, очевидно, не випадково дали Нобелівську премію миру?
— Більший цинізм важко уявити. З таким же успіхом могли її дати Дудаєву або Іллічу Раміресу Санчесу.
— Чи взагалі бачите Палестину незалежною державою?
— Арафат сам цього не хоче. Для того, щоб створити державу, мають бути якісь передумови. Неможливо створити державу на рівному місці. Знов-таки право на самовизначення не безмежне. Скажімо, в ООН сьогодні є 210—220 держав із понад двох тисяч народів. Що буде з Росією, якщо вона надасть кожній народності право на самовизначення? Все розвалиться. Для того, щоб сформувати державу, має бути певний економічний рівень, який би допоміг забезпечити соціальні потреби, мають бути освіта та система охорони здоров’я. Зараз же так виходить, що гроші надає палестинцям Ізраїль, щоб люди просто не померли з голоду. Не Арабські Емірати, не Саудівська Аравія, а ми даємо гроші. На жаль, ці кошти розкрадаються. Згідно з одним журналістським розслідуванням, із 1993 року палестинці отримали від західних країн мільярди доларів. 90% просто випарувалися, не пішли на благо тих людей, які дійсно потребують допомоги. Тому здатність палестинської держави існувати проявляється як постійний шантаж, загрози регіональної стабільності, здирство грошей із сусідів. Сьогодні передумов для створення держави немає. Немає навіть територіальної цілісності між Газою, Іудеєю і Самарією. Тому єдиний нормальний план, який дійсно зможе спрацювати, — це план кантонізації, створення чотирьох анклавів по чітко виражених районах — Єрихон, Самарія, Іудея, Газа. Додатково я б створив християнський анклав у Віфлеємі. Знайшов би там місцевих лідерів, яких цікавлять не панарабістські чи екстремістські ідеї, а вирішення економічних і муніципальних проблем.
— Виходить, Ізраїль не виконає резолюцій Ради Безпеки ООН, в яких говориться про створення Палестинської держави?
— Все це сповнене цинізму. Ізраїль, на жаль, висловив готовність реалізовувати резолюції, але не наша провина, що їх не було реалізовано. Ви знаєте, скільки в ООН ісламських країн. Їх там багато десятків, тому вони мають автоматичну більшість. Уявімо, Лівія, Ірак, Сирія і Судан приймають резолюцію, в якій називають Ізраїль тоталітарною державою, прирівнюють сіонізм до фашизму. Як ми можемо ставитися до подiбних резолюцій?
— Але Ізраїль має такого партнера, як США, який у Раді Безпеки завжди може накласти вето на будь-який проект резолюції...
— Десь накладають, а десь йдуть на поступки через свої економічні інтереси в арабському світі. Важко відмовитися від економічної вигоди в Саудівській Аравії, в Арабських Еміратах і так далі. З одного боку, вони, дійсно, є нашим головним стратегічним партнером, а з другого — економічні інтереси їх примушують десь і якось балансувати...
