Сьогодні геополітичне значення Близького Сходу важко переоцінити. Втім більшість американських експертів сьогодні схиляються до думки, що американські війська не здатні стабілізувати Ірак, цю бурну і ворожу землю, а тим паче насадити там подобу демократії у західному вимірі.
Це починає розуміти й іракська еліта. Так син лідера шиїтів Аммар Хакім закликав до розподілу Іраку на напівавтономні регіони на основі релігійної й етнічної приналежності. Немає сумніву, що сьогодні принцип федералізму де- факто вже діє в Іраку. Три північні провінції країни — Ербіль, Дахук і Сулейманія, більшість населення яких складають курди, управляються окремим курдським регіональним урядом. Згідно з діючою конституцією Іраку курдському регіону гарантована широка автономія від центральної влади. Можливо, іракська влада мала б використати цей досвід для введення федерального принципу в національних масштабах? Адже Курдистан на даний момент є найспокійнішим регіоном в Іраку.
Президент Іраку Джаляль Талабані, виступаючи на телеканалі CNN, підтримав ідею про розділ країни на декілька частин за етнічною ознакою. Він тоді відзначив, що прийнята резолюція є «дуже хорошою». Але у той час, коли іракський президент підтримує «роз'єднання», противником подібної ідеї виступає прем'єр-міністр країни Нурі аль-Малікі.
Джаляль Талабані вважає, що втілення в життя подібної ідеї не завдасть шкоди Іраку. Оскільки «резолюція наполягає на єдності Іраку, його процвітанні, національному примиренні, а також вимагає від сусідніх з Іраком країн невтручання в справи цієї держави». Він підкреслив також, що надання більшої самостійності регіональним властям зовсім не є розділом Іраку. Талабані, курд за національністю, вказав, що ніколи не стане боротися за створення на півночі Іраку курдської держави, так як цього не схвалять сусідні країни. Певно, що в автономії зацікавлені найбільше іракські курди, оскільки, по-перше, цей народ, що проживає також і в Ірані, Сирії та Туреччині, не має власної державності, а по-друге, землі на півночі Іраку, де переважає курдське населення, мають у своєму розпорядженні значні запаси нафти.
Очевидно, що сьогодні при плануванні розділення Іраку, необхідно враховувати негативний і позитивний досвід балканських подій, котрі спровокував розпад Югославії. На думку американських експертів, можливо, найкращою могла б стати модель Боснії: формально підтримувати єдність Іраку на чолі з федеральним урядом, який займається зовнішньою політикою і охороною кордонів, але при цьому фактично поділити країну на три частини. На думку Ахмеда Хашіма, професора Військово-морського коледжу США, надії на будівництво в Іраку реальної демократії розвіялися: тепер слід вибирати між пусканням на самоплив громадянської війни та розділенням країни.
Говорячи про можливий розділ Іраку на три державні утворення, мабуть, треба говорити не про розпад Іраку, а про його цивілізовану декомпозицію в геополітичних вимірах. Оскільки, як відмічають визначні політики західного світу та головні політики близькосхідного регіону, — на сьогодні два основні шляхи лежать перед Іраком: до громадянської війни або до подібної декомпозиції. Але врешті-решт обидва шляхи ведуть до перерозподілу. Цебто, краще зробити це цивілізованим, керованим шляхом, аніж шляхом сотень тисяч, а то може й мільйонів, жертв. А також і довгих років нестабільності й загрози для всього оточуючого світу. Враховуючи, що близькосхідний регіон може цілком слугувати базою для зародження нових, або підживлення сьогоднішніх терористичних угруповань, то увесь світ прямо зацікавлений у тому, щоб Ірак став зоною стабільності і процвітання, а не територією жаху та експорту тероризму.
Якщо ж розглянути ситуацію в дещо ширшому контексті, як історичному так і геополітичному, то подібна декомпозиція цілком природно вписується в ті побудови, котрі на сьогодні вже апробовані у всьому світі або які, мабуть, в найближчому майбутньому стануть основою для утворення всесвітніх структур. Щось на кшталт сьогоднішнього ЄС — єдиної Європи. В котрому кожному народові дана можливість мати своє цілком демократичне самоуправління, але наявні дуже широкі й потужні і безперешкодні русла для співпраці в глобальному контексті.
В цьому сенсі, можливо, іракцям навіть дещо пощастило, що вони будуть піонерами подібних перетворень. Адже піонерам перепадає більша частина не лише уваги міжнародної спільноти, а й ресурсів, і, власне кажучи, лаври в майбутньому як тих, хто заклав початок подібному процесу. Принаймні на Близькому Сході. Адже якщо подивитися на мапу Близького Сходу, то неозброєним оком помітно, що подібні до іракських проблеми є практично у всіх країнах. І саме вони вносять левову частку нестабільності, екстремізму і створюють перепони на шляху до цивілізованого розвитку та інтеграції до глобальної економічної, політичної і соціальної систем.
Відтак, немає іншого шляху аніж перевести потенціал внутрішньої енергії соціумів цих близькосхідних країн від можливості громадянської війни, екстремізму та інших видів протистоянь до розвитку та співпраці й надати кожному належну в історичному, геополітичному і моральному плані дільницю. Державну чи парадержавну, якщо це утворення відразу увіллється до більш глобальних інтеграційних структур. Іншого шляху просто не існує.
В сенсі інтеграції до інших структур проглядається наступне: якщо парламент і уряд Іраку, а також і соціум, спокійно й продуктивно сприймуть подібну федералізацію, то цілком можливо, що це буде відразу шлях до створення близькосхідних структур, аналогічних до тих, котрі існують в єдиній Європі — Близькосхідного Союзу. Від цього всі учасники лише виграють. І дещо відходячи в бік від цієї теми, треба сказати, що те напруження, котре сьогодні переживає Туреччина і ряд інших країн цього регіону, також може бути розв'язане лише шляхом подібної декомпозиції і влиття до більш глобальних інтеграційних структур.
Інакше кожна з країн, навіть така розвинута, як Туреччина, має шанс впасти в анархію, протистояння і почати гальмувати на шляху свого розвитку. Шлях Іраку до федералізації і близькосхідної асоціації може стати тим локомотивом, котрий прокладе дорогу на майбутні десятиліття до стабільного і процвітаючого близькосхідного регіону.
