Ірак і досі перебуває в центрі уваги світових ЗМІ. Якщо раніше в новинах у основному говорилося про міжетнічну ворожнечу, вибухи та численні жертви, то тепер усе частіше повідомляється про тендери й візити до Іраку високопоставлених урядовців із провідних економічних держав світу. Яка ситуація з безпекою в країні та чи спроможні іракські сили безпеки самотужки підтримувати мир і стабільність у державі? Чому в Багдаді найкращою «інвестицією» Києва вважається участь українських військових у роботі багатонаціонального миротворчого контингенту в Іраку? Яку роль може й повинна зіграти Україна у відбудові Іраку? Про це «Дню» — в інтерв’ю повноважного міністра, тимчасового повіреного в справах Посольства Республіки Ірак в Україні Халіда Джасіма АЛЬ-ШАМАРІ.
«ІРАКСЬКІ СИЛИ БЕЗПЕКИ ПОВНІСТЮ СПРОМОЖНІ ЗАБЕЗПЕЧИТИ МИР ТА СТАБІЛЬНІСТЬ У ДЕРЖАВІ»
— Пане посол, чи справді можна вважати днем незалежності Іраку виведення американських військ із іракських міст, що сталося кілька днів тому?
— Ми назвали 30 червня Днем суверенітету Іраку. Однак потрібно зауважити, що Ірак проголосив свою незалежність ще 1932 року. Того ж року країна вступила до Ліги націй. Незважаючи на це, Ірак пережив низку диктаторських режимів. На країні сильно позначився режим Саддама Хусейна, який розв’язав ряд воєн із сусідніми державами, зокрема з Іраном та Кувейтом. Усе це призвело до того, що Рада Безпеки ООН певним чином обмежила суверенітет Іраку. Як відомо, на Ірак було накладено економічне ембарго та введено заборону на польоти іракської авіації. Також моя країна підпадала під дію сьомого пункту Статуту ООН.
Утім, наразі ми можемо сказати, що події 30 червня є підтвердженням того, що Ірак є суверенною країною. Американські війська проводили військові операції та дії щодо нейтралізації злочинних терористичних груп лише з дозволу, з погодженням чи за проханням іракського уряду. Також ми бачимо, що під час свого перебування на території Іраку американські війська повністю дотримуються Угоди щодо виведення американських військ, укладеної наприкінці минулого року між урядами наших держав. Усі ці факти є свідченням того, що Сполучені Штати Америки неухильно дотримуються плану виведення військ, затвердженого Угодою. Американські війська повністю залишать територію Іраку до кінця 2011 року, як і заплановано.
— А чи вплинуло виведення американських військ із міст якимсь чином на безпеку в країні?
— Події, які сталися в наступні дні після виведення американських військ з іракських міст, підтверджують спроможність іракських структур: армії, сил безпеки та поліції — забезпечити мир і безпеку в країні. Особливо це видно в тих регіонах, які служили ареною для злочинних дій проти мирного населення. Саме в цих містах іракські сили безпеки змогли протидіяти злочинним елементам, вигнати їх за межі цих територій та покарати злочинців. Окрім цього, сили безпеки співпрацюють із самим іракським народом та з іракською розвідкою. Ми пишаємося їхньою діяльністю і можемо цілком впевнено сказати, що іракські сили безпеки повністю спроможні забезпечити мир та стабільність у державі.
— А що ви можете сказати про міжетнічну ворожнечу? Чи спадає протистояння між різними етнічними групами, чи розуміють їхні лідери, що краще розвиватися, вирішуючи суперечки мирним шляхом?
— Дійсно, після падіння режиму Саддама Хусейна деякі злочинні елементи намагалися втягти Ірак у громадянську і міжконфесійну війну. Однак завдяки політичній силі та силі волі народу Ірак зміг перебороти ці негативні явища.
Крім цього, іракський уряд допоміг тим сім’ям, які постраждали від міжконфесійного та міжетнічного насильства, незважаючи на те, до якої конфесії чи етнічної групи належали ці родини. Все це сприяло тому, що іракський народ почав єднатися. Наразі ми бачимо, що усі — араби, курди, туркмени, представники інших народностей, які проживають на території Іраку, прагнуть згуртуватися і пліч-о-пліч будувати демократичну державу. Вони разом приходять на виборчі дільниці під час виборів до місцевих рад та виборів до іракського парламенту, реалізуючи свої конституційні права згідно з основним законом держави — конституцією Іраку, за яку 2005 року проголосувала більшість населення країни.
«ІСЛАМ — ЦЕ РЕЛІГІЯ ТЕРПИМОСТІ ТА ПОВАГИ ДО ЛЮДЕЙ...»
— Пане посол, останнім часом для мусульманського світу, зокрема й для Іраку, характерним було застосування «живих бомб» проти мирного населення. У ЗМІ постійно лунають повідомлення про такі теракти, жертвами яких стають представники основних етнічних груп: шиїтів, сунітів і курдів. Досить часто в якості живих бомб використовувалися жінки. Чи не завдало це удару по ісламу, який вважається мирною релігією? І чому релігійні лідери не закликають покласти край такій практиці та вирішувати проблеми шляхом діалогу та консенсусу?
— Використання людей, зокрема жінок і дітей, у якості живого щита у воєнних операціях та інші злочинні дії із використанням людей як живих бомб — це надзвичайно великий злочин та порушення елементарних прав людини. Хочу зауважити, що абсолютно всі небесні релігії, у тому числі й іслам, надзвичайно сильно критикують та засуджують скоєння подібних дій. Окрім того, іслам — це релігія, побудована на засадах миру, добра, любові та терпимості. У своїх промовах ісламські релігійні лідери завжди закликають до того, аби люди дотримувалися істинної релігії і не використовували її як прикриття для скоєння злочинних дій. Водночас деякі терористичні угруповання та злочинні елементи, як-от організація «Аль-Каїда», приховуючись під релігійними постулатами, нацьковують одну конфесію на іншу. Такі злочинні рухи та елементи зовсім не мають на меті розвиток суспільства та підтримку його прагнення до цивілізації. Іслам глибоко засуджує подібні дії.
— У деяких експертів існує думка, що іслам консервує розвиток суспільства, зокрема обмежуються права жінок. Як в Іраку ставляться до таких думок?
— Іслам — це релігія терпимості й поваги до людей, у тому числі й до їхніх прав. У ісламі існує особливе ставлення до жінок та дітей. Загалом це релігія, яка закликає робити добро на благо людей. В корані існують окремі розділи щодо прав жінок. До жінки, до матері, до дочки існує особливе ставлення, яке є дуже гармонійним із принципами істинного ісламу, а не з тією релігією, яку зараз пропагують різноманітні злочинні елементи, котрі намагаються використати релігію, аби світ спротивився до неї.
«ІРАК АБСОЛЮТНО ВІДКРИТИЙ ДЛЯ УСІХ КРАЇН СВІТУ»
— Пане посол, стежачи за повідомленнями світових ЗМІ, можна помітити, що останнім часом в Ірак усе частіше прибувають численні делегації урядовців та бізнесменів із великих європейських країн. Зокрема, днями в Багдаді побувала делегація французьких підприємців на чолі з прем’єр-міністром Франсуа Фійоном. Чи це означає, що саме ці країни будуть «ділити іракський нафтовий пиріг»?
— Так, дійсно, останнім часом Ірак відвідують численні делегації з різних країн світу. Наприклад, учора (інтерв’ю відбувалося 8 липня . — Авт.) до нас приїжджав міністр закордонних справ Португалії. Усі ці візити свідчать про те, що іноземні країни мають намір співпрацювати з Іраком, а їхні компанії хочуть взяти участь у різноманітних проектах, націлених на відбудову країни, зокрема і в проектах із розвитку нафтогазової галузі.
Зауважу, що Ірак абсолютно відкритий для усіх країн світу. Ми проводимо переговори та прагнемо зміцнювати партнерські зв’язки з усіма державами. Це стосується і європейських, і азійських, і африканських країн, а також країн Північної та Південної Америки. Наприклад, у нас було оголошено тендер щодо розвитку нафтових родовищ. Так, тендер щодо родовища Ар-Румейла виграли спільно китайська і британська компанії. Ірак відкрито і прозоро діє на ринку нафти. У нас немає жодної упередженості щодо співпраці з якоюсь певною країною чи компанією. Ту компанію, яка надасть найкращу пропозицію, буде запрошено до участі у проекті, незалежно на її національну приналежність. Крім того, будь-хто може відкрито ознайомитися з усіма контрактами, які було укладено міністерством нафти Іраку, на веб-сторінці цього міністерства. Жодна країна чи нафтова компанія не мають монопольної позиції на іракському нафтовому ринку. Згідно з укладеними контрактами, іноземні компанії отримують певний процент від видобутку нафти. Однак цей відсоток не змінюється, попри підвищення обсягів видобутку нафти чи зростання світових цін на нафту. Іракська нафта є природним багатством, яке, згідно з Конституцією Іраку, належить іракському народові.
— А українські компанії хіба не зверталися чи не звертаються щодо участі в тендерах?
— У мене немає точної інформації щодо тих українських компаній, які надавали свої пропозиції та заявки для участі в тендерах. Але я хочу підкреслити, що під час моїх зустрічей з українськими високопосадовцями та представниками українських ділових кіл я завжди закликаю українські компанії прийти на іракський ринок та розпочати свою діяльність у моїй державі. Ірак ставиться до України з особливою повагою. Моя держава не зможе забути ті країни, які підтримали її в сутужну хвилину. Ірак пам’ятає, що Україна надіслала до міста Ель-Кут своїх мужніх воїнів для підтримання безпеки та стабільності в цьому регіоні. І дотепер там пам’ятають українських вояків і відгукуються теплими словами про них. І саме тому я ще раз хочу підкреслити, що до українських компаній, які працюватимуть в Іраку, буде особливе ставлення з боку іракського уряду та іракського народу. Адже Ірак розглядає участь українських військових у роботі багатонаціонального миротворчого контингенту в Іраку як найкращу «інвестицію» України в Ірак. І ми закликаємо українські компанії до участі в абсолютно всіх тендерах і проектах, які зараз реалізуються в Іраку.
«...НЕ ІСНУЄ ЖОДНИХ ПЕРЕШКОД, ЯКІ Б ЗАВАЖАЛИ УКРАЇНСЬКИМ КОМПАНІЯМ ПРАЦЮВАТИ В ІРАКУ»
— А яку ж роль може відігравати Україна у відбудові Іраку?
— Хочу підкреслити, що українські компанії мають чудовий досвід роботи в Іраку. Зокрема, вони працювали в сфері енергетики, а зараз моя країна потребує реалізації проектів у цій сфері. Нам потрібна електроенергія. Також українські компанії мають добрий досвід у сфері видобутку нафти та прокладення нафто- та газопроводів. З іншого боку, Україна могла б забезпечити Ірак сировиною для будівництва, зокрема металом та цементом. Також Ірак потребує технологій для розвитку аграрного сектору. Тому мені здається, що не існує жодних перешкод, які б заважали українським компаніям працювати в Іраку. Я завжди на цьому наголошував. Зокрема, під час поїздок до українських областей, зустрічаючися з представниками місцевого бізнесу, я запрошував їх розпочати роботу в Іраку та відкрити там офіси своїх компаній.
— Пане посол, а чи існують механізми інтенсифікації співробітництва між нашими країнами?
— Щодо інтенсифікації двосторонньої співпраці зауважу, що в Іраку діє національна комісія з питань інвестування. Також існують регіональні представництва комісії в усіх іракських провінціях. Саме цей орган відповідальний за реалізацію інвестиційних проектів по всій території Іраку. Крім цього, керівництво кожної іракської провінції має повноваження укладати договори з іноземними компаніями на суму, яка не перевищує 50 млн. доларів США. Договори на більшу суму потребують погодження з іракським урядом. Також усі іракські міністерства, які оголошують будь-які тендери чи прагнуть провести переговори з іноземними компаніями, розміщують оголошення на своїх веб-сайтах. Тому з ними можна ознайомитися всім бажаючим.
— Чи не вважаєте ви, що поштовх двосторонній співпраці повинен дати візит українського прем’єра чи Президента до Іраку чи навпаки — іракського прем’єра чи президента до України?
— Ірак радо вітає візити високопосадовців усіх держав. Але особливо тепло він вітає ті держави, які підтримали його у скрутну хвилину і були дружніми до нього. Я маю, перш за все, на увазі Україну. Тому ми будемо дуже раді візитам усіх українських високопосадовців до Іраку. Під час моїх зустрічей із представниками української сторони я завжди запрошую відвідати Ірак.
— А чи дали ви запрошення українському прем’єру Юлії Тимошенко відвідати Ірак?
— Ми вітаємо обмін візитами на всіх рівнях. І будемо раді візитам до Іраку як прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, так і Президента України Віктора Ющенка.
«МИ ПРАГНЕМО РОЗШИРЮВАТИ ЗВ’ЯЗКИ З УКРАЇНОЮ, ЗОКРЕМА Й У НАФТОГАЗОВІЙ СФЕРІ»
— Пане посол, ви вже згадували про потребу будівництва в Іраку нафто- і газопроводів. Але чи є реальним проект будівництва такого трубопроводу з Іраку, через який ці енергоносії могли б поставлятися в Україну і через нашу країну — в Європу?
— В Іраку існує центральний орган — міністерство нафти, до компетенції якого належать усі проекти, пов’язані з нафтогазовою сферою. Саме це міністерство вирішує, які є можливості для реалізації двосторонніх проектів, зокрема прокладення нафтопроводів до інших країн. Водночас ми прагнемо розширювати зв’язки з Україною, в тому числі і в нафтогазовій сфері.
Хочу відзначити, що під час моїх зустрічей з представниками Міністерства палива та енергетики України та інших установ, які працюють в енергетичній сфері, я завжди передавав їм запрошення відвідати Республіку Ірак і провести безпосередні переговори з метою підвищення рівня співробітництва у цій галузі між Україною та Іраком.
— І що — представники цього міністерства досі не відгукнулися на запрошення?
— Ми працюємо в цьому напрямку. За два роки моєї діяльності в Україні я завжди намагаюся запросити представників українських енергетичних компаній відвідати Ірак. Ми бажаємо, щоб ці візити здійснилися, і тоді ми вийдемо на якісно новий рівень співпраці у нафтогазовій сфері. У цьому контексті зауважу, що Ірак займає друге місце у світі за покладами нафти. Деякі експерти вважають, що іракської нафти вистачить на 300 років. Окрім цього, у нас є величезні поклади газу і разом з тим існує дуже велика потреба розвивати нафтові та газові родовища.
