Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Без фанфар

31 травня, 2000 - 00:00

Київ, здається, був дуже задоволений результатами візиту прем’єр-міністра Віктора Ющенка до Брюсселя. Офіційні заяви сповнені сподівань на те, що двері Європейського Союзу одного чудового дня відкриються і для України — і це лише питання часу.

Питання, на жаль, лежить далеко не лише в часовому просторі. Абсолютно очевидно, що відстань між цією Україною, яка існує сьогодні, і тим Європейським Союзом, який, можливо, доживає останні роки у своєму нинішньому вигляді, залишається безмежно далекою з різних причин. Голова Європейської комісії Романо Проді після зустрічі з Ющенком сказав, що Київ має спочатку представити свої реальні успіхи на розгляд ЄС та створити західним бізнесменам нормальні умови для заробляння грошей. Кріс Паттен, комісар, який відповідає за зовнішню політику ЄС, спростував заяву Ющенка, що всі розбіжності між Києвом та Брюсселем врегульовано. Позитивним, очевидно, можна вважати те, що дві сторони взагалі обговорюють можливості бодай деякого взаємного зближення.

Для Західної Європи Україна, якщо й існує, то десь далеко. У всякому разі, за європейську країну її не вважають, та й за державу визнали нещодавно. Відсутність інтересу західної преси до візиту Ющенка — показник саме цього. Відсутність інтересу великого західного капіталу провокує відсутність політичного інтересу — на Заході, крім усього іншого починають зі слова «ринок». Ця відсутність чималою мірою спровокована браком здатності та бажання всіх верств української влади дивиться бодай на день уперед, вміти рахувати не лише для себе, але й для країни, відповідати за свої реальні вчинки й зрештою робити щось у руслі проголошеної мети на інтеграцію до всіх європейських інституцій. Зубожіла країна без будь-яких правил гри, з наскрізь корумпованою владою не викликає великого бажання мати з нею серйозні справи. Ющенко — перший український прем’єр, якого Захід в цілому сприймає позитивно попри всі скандали. Але й до нього ставляться здебільшого скептично.

Але це лише один бік медалі. Досі більшість країн-членів ЄС навіть теоретично не припускає думку, що одного чудового дня Україна зможе увійти до славної родини, що зветься Європою. Одним не хочеться мати ускладнень з Росією, інші взагалі не розуміють, що таке Україна й навіщо вона потрібна, коли існує та ж Росія. Посол України у Франції Анатолій Зленко справедливо відзначив, що ніхто не зацікавлений у підтримці можливого конкурента — а немає сумнівів у тому, що одного чудового дня Україна зможе конкурувати з західним виробником мінімум у сільськогосподарській продукції і за цінами, і за якістю. Насправді, складається парадоксальна ситуація — Захід, який не бажає підтримувати Україну зараз, твердячи про ринок та реформи, тим більше не буде до цього схильним у майбутньому в разі українського економічного зростання.

В усякому разі, тут є над чим задуматися. Візит Ющенка, очевидно, перший сигнал того, що навіть у Брюсселі не виключають необхідності іноді думати.

Втім, поки що, справа йде до української ізоляції не з бажання Києва. Вимоги Парижа встановити жорсткий контроль на східних кордонах Польщі та Угорщини це лише підкреслюють. Сам ЄС перебуває на порозі серйозної інституційної кризи — існуючі інституції абсолютно не готові до будь-якого розширення, всі розмови про необхідність якнайшвидшого реформування та збільшення числа членів ЄС, поки що, ні до чого конкретного не призвели. Чим може бути майбутній ЄС — абсолютна загадка. І тут, зрозуміло, не до якоїсь там України, якій потрібно все ж таки чітко визначитися — чого, власне, вона може очікувати від так званої європейської інтеграції, що вкладається в це поняття, і наскільки обидві сторони взагалі готові до інтеграції — економічно, політично, психологічно.

Бо поки що — ніяк!

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Газета: 
Рубрика: