У Киргизстані вперше після так званої революції тюльпанів, унаслідок якої довголітній президент Аскар Акаєв подав у відставку, відбулися вільні президентські вибори. Їхній результат був цілком передбачуваним. Після того, як у травні головні кандидати на пост президента Курманбек Бакієв, фаворит півдня країни, і «людина півночі» Фелікс Кулов підписали угоду про політичний тандем, згідно з якою Кулов знімає свою кандидатуру на користь Бакієва і в разі його перемоги стає прем’єром, перемога на виборах залишалася безсумнівно за Бакієвим. Недільне голосування лише підтвердило прогнози — за Бакієва проголосувало 88,9% виборців, і лише двоє з п’яти його суперників змогли набрати понад 1% голосів. Явка всупереч побоюванням склала понад 74% (для визнання виборів такими, що відбулися було необхідно 50%), таким чином Бакієв став безперечним загальновизнаним президентом Киргизстану.
Міжнародні спостерігачі, яких було близько 300 осіб, також визнали вибори такими, що відбулися, не висловивши серйозних претензій. Так, місія СНД зі спостереження за виборами істотних порушень не зафіксувала, організацією СIS-ЕМО було відзначено деякі порушення, зокрема, присутність адміністративних осіб на виборчих дільницях. Більш скептично підійшла до питання місія ОБСЄ, відзначивши маніпуляції зі списками виборців і неповну відповідність виборів стандартам — цим Бакієву дали зрозуміти, що підтримка демократичних змін в країні Заходом не означає закритих очей на порушення. Зауваження ОБСЄ не безпідставні — більшість спостерігачів говорять про використання адмінресурса, правда поки схильні розцінювати це не як вказівку зверху, але як закоренілу звичку місцевих чиновників догодити і подати максимальні показники.
Проте вибори — по-своєму демократичні і прозорі — відбулися, ознаменувавши логічне закінчення революції. Правда, говорити про свободу вибору важкувато — у Бакієва не було реального конкурента, тому виборцям особливо роздумувати не доводилося. Якби Кулов не відмовився від участі у президентських перегонах, то голоси виборців розділилися б і ситуація виглядала б зовсім інакше — напевно, демократичніше. Однак в такому випадку «розкололася» б і країна — на північ і південь, від чого Кулов і Бакієв мудро застрахувалися. Обрання Бакієва — своєрідний символ об’єднання країни. Тепер питання тільки за виправданням надій виборців, а це не так просто. Однією з причин весняної революції став низький рівень життя і корупція в країні. Тепер усі зусилля нової влади повинні бути кинуті саме на боротьбу з головними для простого населення проблемами.
Багато хто з оглядачів у свій час говорив про нетривалість тандему Кулова—Бакієва, адже Кулов навряд чи схоче бути «хлопчиком для биття», яким традиційно для киргизького президента був прем’єр-міністр. Однак і тут політичні партнери «підстрахувалися» — шляхом конституційної реформи, яка обмежить повноваження президента і розширить повноваження прем’єра і парламенту. Незабаром парламент повинен голосувати за проектом, підготовленим конституційною комісією. Якщо його буде ухвалено, то затвердження і відправка у відставку прем’єра стане прерогативою парламенту, тим самим буде ліквідовано президентське єдиновладдя. Про те, як у Киргизстані сприймають президентські вибори, про перспективи і ризик нової влади — в інтерв’ю експерта.
БЛIЦ-IНТЕРВ’Ю
Кубан МАМБЕТАЛІЄВ, керівник ОО «Журналісти», Бішкек
— Чи закінчилася революція для Киргизстана з обранням президента?
— Звичайно, ці вибори поставили крапку в тому процесі, який почався 24 березня. Якщо говорити точніше, це навіть не революція, а завершення цілої епохи «першого президента», культу особистості глави держави, який існував 15 років. Це сталося вперше в Центральній Азії, оскільки в інших державах цього регіону епоха «першого президента» триває досі і не відомо, скільки ще триватиме. Ми перші позбулися цього абсурду. У цьому головна перемога нашої демократії, що має принести задоволення США та європейським країнам. Росія поки виявляє стриманість в оцінках.
— Чи можна вибір Киргизстану дійсно назвати вільним за безальтернативності кандидатури Бакієва та абсолютних показниках її підтримки?
— Не можна говорити про несвободу вибору. У опонентів Бакієва не було спроможного політика, рівноцінного йому, який міг би конкурувати. Інші п’ять кандидатур — це персони другого рангу. Але не можна сказати, що вибору не було. Кулов, який увійшов до тандему з Бакієвим і зняв свою кандидатуру, був рівноцінним конкурентом, який розділив би голоси порівну, але тоді виникла б проблема півночі і півдня. Це була б зовсім не бажана ситуація, оскільки тоді йшлося б про обрання «князів» і розкол держави. Тому Кулов і Бакієв виявили мудрість — вони не стали штовхатися, а сіли до одного човна, щоб разом випливти з цієї ситуації. Це було чудове рішення двох лідерів нації. Вибори були відповідними — шість кандидатів, прозорі урни, спостерігачі, ніякого підтасовування, все тихо, мирно, буденно, з активною явкою виборців. Це цілком нормальні вибори.
— Наскільки міцним є тандем Кулова—Бакієва?
— Міцний настільки, наскільки вони вирішили — нічого ж не було змінено. Кулов до самого кінця витримав джентльменське слово, що не буде балотуватися і працював на перемогу Бакієва. Далі вони будуть працювати вдвох — Бакієв президентом, Кулов прем’єром — і докладати зусиль для того, щоб витягнути країну з корупції та застою.
— Чи вдасться їм це?
— Упевнений, що вдасться, оскільки це люди іншого гатунку. Вони дуже відповідальні. Не думаю, що вони підуть на те, щоб заради якихось особистих інтересів втратити своє місце і роль в історії. Історія для них важливіша. Вони зараз роблять вибір між країною і сім’єю. Думаю, вони вибрали країну, на відміну від колишнього президента, і в цьому була його трагедія. Думаю, вони будуть працювати для країни.
— А якщо вони не виправдають цих сподівань, чи можлива нова революція?
— Повинні виправдати. Зрозуміло, що не через півроку з них питати, треба почекати років зо два. Але якщо не виправдають, то через п’ять років будуть нові вибори і новий президент. Але в будь-якому випадку, революції більше не буде.
— У чому найбільша небезпека для нової влади?
— Головна небезпека в наркобаронах, оскільки країна є вузловою транспортною розв’язкою цього бізнесу, в тіньових структурах, підживлених екстремістськими релігійними організаціями. Але це зовнішній чинник. Зсередини головна небезпека — «перший президент» — вже ліквідована. Зовнішній релігійний чинник є досить значущим, оскільки південна частина країни входить до планів екстремістів зі створення халіфату. Там точиться боротьба за розум населення, особливо молоді. Але ця небезпека не настільки велика, щоб нова влада підняла руки і сказала, що вона безсила. Це цілком контрольований чинник.
