Оцінка рішення югославської влади в югославському, передусім, сербському суспільстві, м’яко кажучи, неоднозначна. Це рішення минулого тижня вже було забалотоване в союзній Скупщині — причому проти голосували представники чорногорської Соціалістичної народної партії, союзниці Демократичної опозиції Сербії по правлячiй коаліції. У дебатах між політиками та в пресі йдеться не лише про можливий розпад цієї коаліції, але й про остаточний розпад югославської федерації (який де-факто вже відбувся). Намітився розкіл між позиціями вчорашніх партнерів і союзників: президент Югославії Воїслав Коштуніца до останнього не був прихильником видачі Мілошевича до Гааги. Його найближчий соратник у боротьбі проти попереднього режиму, прем’єр-міністр Сербії Зоран Джинджич — за. Міністр юстиції Югославії Момчило Грубач пояснює рішення про співпрацю з Гаагою «моральним обов’язком». Між тим і в югославській, і в світовій пресі звучать і інші пояснення — днями має пройти міжнародна конференція донорів, де обговорюватиметься можливість надання Югославії масштабного пакету допомоги з боку Заходу. Попередня оцінка вартості цього пакету — приблизно $1 млрд. Крім того, в останні два тижні дуже виразно звучав голос Вашингтона, який підкреслював, що будь-яку допомогу Бєлграду в разі «неспівробітництва» з міжнародним трибуналом буде припинено. Очевидно, влада вирішила ризикнути власним реноме в очах багатьох співвітчизників заради повернення країни до обіцяного нормального життя.
Деякі аналітики стверджують, що з економічної точки зору, наслідки неухвалення рішення про видачу до Гааги звинувачених у військових злочинах були б катастрофічними для країни. Деякі стверджують, що далі — суцільна невідомість. Свого слова про відповідність ухваленого урядом рішення конституції країни ще не сказав конституційний суд Югославії — втім, на думку міністра Грубача, суд цього рішення не скасовуватиме.
Мілошевич та його адвокат, очевидно, розраховують на те, що Конституційний суд все ж врахує, що юрисдикція жодного закордонного суду над югославськими громадянами законодавством країни не передбачена, і що саме рішення було ухвалене в обхід звичайної процедури. Адвокати Мілошевича подали апеляцію, він сам продовжує стверджувати, що висунуті проти нього звинувачення як югославськими властями, так і Гаазьким трибуналом сфабриковані. Гаага звинувачує екс- президента, який іще недавно в очах свого народу виступав захисником православних цінностей, права на самостійну політику навіть в умовах жорсткої блокади, антагоністом Заходу, у злочинах проти людства та порушеннях Женевської конвенції під час операцій югославських збройних сил у Косово. Здається, на очах руйнується ще один міф. Популярність Мілошевича в югославському суспільстві падала ще до його ув’язнення. Виглядає на те, що Бєлград заради відновлення співпраці з Заходом піде й на інші болісні кроки, а саме суспільство прийде до радикальної переоцінки цінностей. Яку, однак, не варто однозначно зараховувати до перемог Заходу — особливо з огляду на болючу проблему Косово, створену не без західної допомоги. Нове югославське керівництво просто намагається знайти способи повернутися до нормального життя — а це, у свою чергу, вимагає дотримання певних правил. Що не може не змусити багато кого вивчити й цей урок.
