Білоруський президент, напевно, був щирим, коли у своєму виступі перед парламентом назвав білоруських опозиціонерів «відморозками», і сказав, що демонстрацію в Мінську 19 квітня «замовив» американський президент Джордж Буш. Робилося це, твердить білоруський лідер, аби отримати «потрібну телекартинку, щоб увесь світ побачив це, а США через свої посольства і прихвоснів повинні передати інформацію в держдепартамент про те, що тут відбувається». І Бушу з цього приводу «вже тезиси написали, аби він вимагав від Путіна придавити Білорусь, тому що там ненормальний режим». Правда, побоювання Лукашенка відносно можливого путінського тиску у промові до певної міри контрастували із запевняннями у вічній любові та дружбі російському народу. Не дарма з-поміж перших пріоритетів зовнішньої політики Мінська Олександр Григорович назвав союз Білорусі і Росії. «Республіка Білорусь будуватиме свої відносини з братською Росією на основі принципів міжнародного права, збереження суверенітету та рівноправ’я», — підкреслив Лукашенко.
Досить ліберально білоруський лідер відгукнувся про співпрацю Мінська з НАТО — вона повинна будуватися «на основі партнерства у спільній боротьбі з міжнародним тероризмом». Більше того, Білорусь «зацікавлена у зміцненні взаємовигідної співпраці зі Сполученими Штатами Америки і готова до діалогу на основі рівності і взаємної поваги сторін».
Лукашенко напевно, був щирим і тоді, коли говорив про власного кореспондента російського телеканалу НТВ (віднедавна не дуже далекого від Кремля) — «у разі подальшої тенденційності подачі матеріалу, він (російський журналіст НТВ. — Ред. ) не буде тут працювати». Щоправда, ускладнення з російською пресою в Олександра Григоровича вже виникали (згадати, наприклад, справу Павла Шеремета). Власне, колись Лукашенко дозволяв собі покепкувати і з самого Єльцина — але при цьому він завжди залишався бажаним гостем у Москві. З іншого боку, нікому не відомо, яку позицію може зайняти Путін, і чим він при цьому керуватиметься.
Пріоритети зовнішньої політики Білорусі, висловлені в посланні президента, зрозумілі й далеко не нові. Російсько-білоруський союз, СНД, Договір про колективну безпеку, Євразійське економічне співтовариство. Далі за рангом іде «пояс добросусідства», де на чільне місце винесено відносини з Україною. «Зміцнюючи «пояс добросусідства», Білорусь розвиватиме найтісніші відносини з Україною за всіма напрямками, активно буде взаємодіяти з нею в міжнародних організаціях», — заявив білоруський президент. Далі згадуються сусіди — Латвія, Литва, Польща, а також країни Центральної Азії. Лукашенко також сподівається, що Євросоюз та ОБСЄ переглянуть свої відносини з Білоруссю. Тут би варто нагадати, що виконуючому обов’язки керівника місії ОБСЄ в Білорусі Мінськ наказав забиратися, а новопризначений керівник місії Ебергард Гайкен все ще не отримав візи. Хоча з іншого боку, Велика Британія пропонує Європейському Союзу надати Білорусі разом з Україною та Молдовою статус «особливого сусіда».
Послання Лукашенка виглядає ніби зітканим iз протиріч. А можливо, саме так і можна охарактеризувати його політику? Особливо тоді, коли традиційна антизахідна риторика Мінська явно не співпадає з курсом, взятим Путіним на зближення Росії із Заходом, і які роль і місце в цьому процесі відводяться Мінську — вирішуватимуть, очевидно, все-таки в Кремлі.
