Завтра Державний секретар з європейських справ МЗС Франції П’єр Леллуш проведе зустрічі з українським керівництвом: відповідно з президентом, прем’єр-міністром, спікером і головою зовнішньополітичного відомства України. В нашій країні добре знають пана Леллуша, який обіймав посаду Голови Парламентської Асамблеї НАТО і до призначення на нинішню посаду в міністерстві закордонних справ Франції був депутатом Національних зборів Франції, радником президента Франції Ніколя Саркозі. Як депутат Національних Зборів Франції він входив до складу групи дружби «Франція — Україна» Національних Зборів Франції. 23 серпня 2006 року П’єра Леллуша було нагороджено орденом «За заслуги» II ступеня «За вагомий особистий внесок у розвиток міжнародного співробітництва, зміцнення авторитету та позитивного іміджу України у світі, популяризацію її історичних і сучасних надбань та з нагоди 15-ї річниці незалежності України». У липні минулого року він як колишній президент Парламентської Асамблеї НАТО виловлювався за те, щоб надати Україні ПДЧ. Крім того він заявив тоді ж, що «росіяни мають припинити щодня шантажувати Україну і перетворювати питання НАТО на привид, диявольську змову Заходу». Тому багатьох в Україні здивували слова французького держсекретаря, який 3 вересня цього року в інтерв’ю іспанській газеті El Pais заявив, що рішення про розширення НАТО на схід і зокрема майбутнє включення до складу організації України та Грузії було стратегічною помилкою. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» Держсекретар з європейських справ МЗС Франції П’єр Леллуш пояснив слова, сказані вищезгаданій іспанській газеті і розповів, які месиджі він хоче передати українській владі та українському народу напередодні президентських виборів у нашій країні.
«УКРАЇНА Є ДЛЯ ФРАНЦІЇ ОСНОВНИМ ПАРТНЕРОМ В СХІДНІЙ ЄВРОПІ»
— Пане Держсекретар, чому ви вирішили відвідати Україну саме тепер, коли у нас розпочалася президентська кампанія?
— Обійнявши посаду Державного секретаря у європейських справах, у травні 2009 року, я вважав важливим не тільки зустрічатися з моїми колегами з країн ЄС, але й налагоджувати тісні зв’язки з політичним керівництвом країн-сусідів Європейського Союзу. Власне, я планував візит до Києва ще у жовтні, але напружений робочий графік, на той час, не дозволив мені його здійснити.
Президент Ніколя Саркозі, ще з моменту його обрання в 2007 році, висловив політичну волю укріпити стосунки між Україною та ЄС. Цей намір реалізувався під час головування Франції в ЄС у вересні 2008 року прийняттям проекту привілейованого партнерства між Україною та ЄС. Цей проект повинен невдовзі конкретизуватись у вигляді Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, переговори щодо якої нині тривають, а також у формі поглибленого співробітництва в стратегічних галузях, як, наприклад, енергетика, і також в рамках Східного Партнерства ЄС, в якому Україна посідає центральне місце.
Україна є для Франції основним партнером в Східній Європі. Ідея встановлення стосунків привілейованого партнерства між ЄС і Україною має свої витоки в політичній волі Президента Саркозі, ще з моменту його обрання у 2007 році.
Започаткований під час головування Франції в ЄС у вересні 2008 року, цей проект має якнайскоріше набути конкретних рис у вигляді Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, переговори щодо якої нині тривають, а також у формі поглибленого співробітництва в стратегічних галузях, як, наприклад, енергетика, і також в рамках Східного Партнерства ЄС, в якому Україна посідає центральне місце.
Прийдешні президентські вибори становитимуть вирішальний момент для країни. В цей визначальний для майбутнього України момент, мені здається абсолютно доречним приїхати до Києва, аби зустрітися з керівниками і політичними діячами цієї країни, вислухати їхні проекти розвитку країни та закликати їх дотримуватися і надалі курсу продовження реформ і стратегічного вибору, який зробила Україна в напрямку зближення з Європейським Союзом.
— Які месседжі хочете ви передати Україні: її лідерству і українському народу?
Насамперед, я хочу донести симпатію і солідарність французького уряду країні, яка впродовж кількох тижнів протистоїть серйозній пандемії. Я хочу також передати слова надії і підтримки. Надії стосовно того, що січневі вибори укріплять, на довготривалий строк, політичну стабільність країни, у відповідності до її стратегічних інтересів. Підтримки напередодні серйозних викликів, які чекають на вас: будь-якій команді, що прийде до влади, доведеться насамперед виводити країну з економічної кризи і рішуче спрямовувати її на шлях стабілізації і реформ.
Франція, як і Європейський Союз, рішуче налаштована підтримувати Україну в цьому амбітному поступі. Зміцнення наших відносин, як по лінії ЄС та в рамках майбутньої угоди про асоціацію ЄС — Україна, щодо якої тривають переговори, так і на двосторонній основі шляхом реалізації положень Дорожньої карти франко-українських відносин має сприяти цьому.
Місце України поруч, і, можливо, одного дня, в складі Європейського Союзу. Але здійснення цієї перспективи залежить, в першу чергу, від самої України: ми маємо досягти цього шляхом діалогу і, над усе, реформ, які ми повинні здійснити. Я бажаю від щирого серця, щоб українська демократія змогла побудувати процвітаюче суспільство і економіку, а також могутню й відповідальну державу, незалежність і безпека якої будуть нарешті повністю забезпечені.
«СІЧНЕВІ ВИБОРИ СТАНОВИТИМУТЬ ПРЕДМЕТ ПИЛЬНОЇ УВАГИ З БОКУ ЄВРОПИ»
— Хотілось би почути від вас, як у Франції та Європі оцінюють ситуацію в нашій країні?
Україна є великою країною: з огляду на розмір, кількість населення, свою багатовікову історію. Є у Франції такі, що пригадують про далекі часи шлюбу Анни Київської і Генріха I, пам’ять про яку ми зберігаємо Санлісі; є також ті, хто не забуває, що Франція прийняла багатьох українців після трагедії більшовицької революції і втрати незалежності України на зламі 1920 року. Мені особисто також відомі всі випробування, яких зазнав український народ, особливо наскільки він постраждав від злочинів тоталітаризму. Сьогодні французи сприймають Україну як важливого партнера, близьку нам країну, усвідомлюючи, що все, що відбувається в Україні може мати прямі наслідки для ЄС. Я вже казав, що місце України — поруч, а можливо, одного дня, з Європейським Союзом.
Великі надії покладалися на Україну в останні роки. Громадська думка, у Франції і у всій Європі, сприйняла з великою симпатією процес демократизації, який розпочався після Помаранчевої революції і багато чекала від нього. Я це знаю, бо сам був в Києві в грудні 2004 року як міжнародний спостерігач на виборах і мав нагоду відчути ті величезні сподівання і емоції, які надихали українців, що зібралися на Майдані. П’ять років потому, та сама громадська думка замислюється над тим, чому, окрім таких реальних здобутків, як свобода преси та висловлення, багатопартійність, внутрішньополітичні чвари переважають над інтересами країни. Січневі вибори і заходи, які будуть вжиті після їх проведення, становитимуть предмет пильної уваги з боку Європи.
— Кого хотіли би побачити у Франції наступним президентом України чи іншими словами, якими якостями має володіти наступний український президент, щоб з ним було легко вести справи ЄС і Франції?
— Звичайно, саме народу України належить обрати, в січні наступного року, особу, яка вестиме його за собою найближчі п’ять років. Пан (чи пані) президент, якого буде обрано шляхом демократичного волевиявлення, буде партнером в діалозі з міжнародною спільнотою і ми активно співпрацюватимемо з ним (або нею) над зміцненням наших відносин. Єдине бажання Франції — аби Україна досягла успіху в розпочатій справі, а це передбачає, на мою думку, більше лідерства та політичної єдності ніж у минулому.
— Деякі оглядачі вважають, що на виборах у січні українцям доведеться знову робити вибір між Сходом і Заходом, іншими словами між більш тісними зв’язками з Росією або ЄС, який, до речі не дає Україні перспективи членства. Чи не вважаєте ви, що саме зараз Європа, і зокрема Франція, мають зробити все можливе, щоб Україна залишилась на шляху демократії і досягла успіху і тим самим слугувала для росіян прикладом того, що стандарти життя для громадян у всіх сферах краще забезпечує демократична система, а не авторитарна?
— Україна — це тисячолітня нація і незалежна країна, яка обрала шлях демократії. Я не бачу, в ім’я чого вона мала б вибирати між Росією чи ЄС. Час штучного розподілу в Європі належить минулому. Чому б Україна не могла мати рівноважні відносини довіри з усіма своїми сусідами?
Ви знаєте, що Франція є відданим прихильником більш тісного зближення ЄС та України. На вересневому саміті 2008 року, Президент Саркозі особисто доклав чимало зусиль, аби просунути перспективу змістовного Договору про асоціацію між ЄС та Україною.
Реалізація порядку денного асоціації залежить насамперед від Києва та його здатності до конкретного здійснення необхідних реформ.
«ПОЗИЦІЮ ЩОДО ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ПОКЛИКАННЯ УКРАЇНИ ПОДІЛЯЮТЬ УСІ СОЮЗНИКИ»
— Пане держсекретар, у статті Russia’s gas greed harks back to Cold War cruelty від 12 січня 2006 року, коментуючи газовий конфлікт між Росією та Україною, ви заявили, що газова як нафтова зброя, яку винайшли араби в 1973 році, буде визначати війни майбутнього. Демократії повинні знати, якщо вони не хочуть бути переможеними, то вони мають об’єднатися і продемонструвати солідарність. У жовтні 2005 року, перебуваючи в Києві, ви висловили задоволення рівнем співпраці між Альянсом і Україною, завдяки започаткуванню Інтенсифікованого діалогу стосовно членства і реформ. Чим можна пояснити вашу заяву 3 вересня цього року в інтерв’ю іспанській газеті, що рішення про розширення НАТО на схід і зокрема майбутнє включення до складу організації України та Грузії є стратегічною помилкою?
— Перш за все, хотів би нагадати, що ми задоволені тим, якою мірою Україна долучається до партнерства з НАТО. Комісія Україна—НАТО є корисним форматом для проведення поглибленого діалогу щодо спільних інтересів в сфері безпеки. Я мав нагоду це констатувати, коли головував у Парламентській асамблеї НАТО. Ці рамки дозволили нам розвинути практичні форми співпраці, яку ми бажаємо продовжувати і надалі.
Крім того, нагадаю вам, що кожна кандидатура на вступ до НАТО розглядається виходячи із її особистих досягнень. Існуючі критерії зобов’язують кандидата бути здатним брати на себе відповідальність та виконувати відповідні зобов’язання, роблячи реальний внесок у безпеку союзників та поділяючи спільні для них цінності. З точки зору багатьох союзників, кандидатура України виглядає ще як фермент внутрішнього розділення країни, тоді як зближення з ЄС, я думаю, є об’єктом досить широкого консенсусу, а тому повинне бути першочерговим. Це все, що я хотів сказати з цього приводу, до речі, ці думки випливають з їхнього контексту. Франція повністю поділяє позицію союзників щодо євроатлантичного покликання України, яку було підтверджено на саміті в Бухаресті. В грудні минулого року міністри дійшли висновку про необхідність досягнення додаткового прогресу і, таким чином, додатково посилили співробітництво шляхом запровадження відповідної Програми дій. Головне для України — поглиблювати реформи з метою зміцнення довіри до її кандидатури.
— Чи не є це якраз проявою нового розколу в Європі, адже багато країн якраз виступає на підтримку вступу України в НАТО? Насправді, багато оглядачів розглядають таку позицію як прояв нового розколу в Європі. І мабуть не випадковою є заява політичної еліти країн Центральної та Східної Європи, які вважають, що новий президент Барак Обама приділяє мало уваги цьому регіону. Що ви думаєте з цього приводу?
— Я не думаю, що можна говорити про розкол щодо питання приєднання України до НАТО, позицію щодо євроатлантичного покликання України поділяють всі союзники. Є також консенсус стосовно необхідності посилення Україною зусиль у проведенні реформ та важливості підтримки суспільною думкою ідеї вступу до НАТО, про що наразі говорити не доводиться.
— Чи не викликає у вашій країні занепокоєння ухвалення в Російській Федерації закону про використання російської армії за кордоном і можливе внесення до військової доктрини положення про превентивне використання ядерної зброї?
— Президент Медвєдєв минулого року висунув Європі пропозиції що мають на меті зміцнення архітектури європейської безпеки, виключення застосування сили й сприяння обмеженню озброєнь. В ОБСЄ почалися дискусії. Це те, чого ми чекаємо від Росії, ми не хотіли б думати, що вона має інших намірів, і було б не зайвим, аби російське керівництво пояснило свої мотиви щодо змін, які ви цитуєте.
РОСІЯ, ЕНЕРГЕТИКА ТА СОЛІДАРНА ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЗИЦІЯ
— До речі, ваш співвітчизник Андре Глюксман вважає, що Європа — йдеться звісно про ЄС, не спроможна використати слабкості Кремля. Чому Європа не спроможна виробити єдиної політики щодо Росії, зокрема в енергетичній сфері, адже від цього виграють усі?
— Вочевидь, ЄС зі своїм вільним ринком та баченнями, що висловлюються з боку 27-ми країн-членів, мусить навчитися краще оперувати виразно асиметричними відносинами, які він має в численних сферах із Росією, якій властиві надзвичайно інтегровані структури ухвалення рішень. Так само очевидно, що поглиблення відносин Росії з Європейським Союзом, якого ми щиро прагнемо, є необхідним.
Безперечно, ЄС Москвою існують певні нюанси у підходах до відносин з Москвою, що витікають із історії чи географії. Втім, так само існують численні приклади єдності в підходах, а також спільна більш солідарна європейська позиція, яка — хотів би наголосити на цьому — неодноразово чітко висловлювалася протягом останніх років і, зокрема, під час французького головування в ЄС.
Говорячи більш конкретно про сферу енергетики, яка, до речі, не належить до виключної компетенції національних урядів, а поширюється і на приватний сектор, ми маємо з Росією насичений діалог з цієї тематики і сподіваємося, що його буде ще більш підсилено за результатами прийдешнього саміту, завдяки крокам щодо запровадження механізму оповіщення на випадок тимчасового переривання постачань. Майбутня посилена угода між ЄС та Росією мусить містити важливий розділ щодо енергетичної сфери і відтворювати принципи, що закріплені в Договорі про Енергетичну хартію.
Втім, партнерство з Росією не обмежується енергетикою. Європейці й росіяни мають спільний інтерес диверсифікувати партнерські зв’язки в економіці, поширити та зміцнити їх у інших сферах, зокрема в галузі наукових досліджень та високих технологій. Ми прагнемо створити з Росією економічний і гуманітарний простір; це зумовлює ухвалення спільних правил, що мають стабільний характер і поважаються в рамках глобальної угоди зобов’язального характеру.
— Чи можна тепер після згоди Клауса підписати Лісабонську угоду говорити, що на шляху вступу цієї угоди в дію немає ніяких перепон? І коли, на вашу думку, ЄС «дозріє» до того, щоб почати обговорювати тему подальшого розширення?
— Вручення ратифікаційних грамот Чеською Республікою передбачено наприкінці тижня. Немає більше жодної перепони для швидкого введення в дію Договору, як планується, з 1 грудня цього року. Рада повинна тепер повинна домовитися про визначення двох прізвищ, одного на посаду голови Ради Європи, іншого, на посаду нового Високого представника, віце-президента комісії. Але не розраховуйте на те, що я видам вам ці прізвища. Ухвалити це рішення належить главам держав і урядів, що станеться, як вам відомо, найближчими днями.
Ви слушно зауважили, що Лісабонський договір найперш забезпечує ЄС належними інституціями для його успішного функціонування в розширеному форматі. Але політична реальність всередині ЄС не дозволяє зараз розглядати нові перспективи розширення поза тих, що вже передбачені. Ні Україна, ні ЄС, сьогодні до цього не готові. Потрібен час, яким Україна скористається, щоб продовжити запровадження реформ і розвинути відносини привілейованого партнерства, які ми їй запропонували, і які повинні, я сподіваюсь, дозволити їй укріпити свою незалежність і безпеку.
