Незважаючи на чималу кількість добрих новин цього літа щодо поступу в зміцненні безпеки в Іраку, країні загрожує реальна криза з безпекою в самому Багдаді. Керівництво Іраку та їхні партнери з Коаліції мають добру стратегію виходу з ситуації, але дуже важливими для іракців є подолання спалахів насильства на релігійному ґрунті й здатність об’єднатися проти терористів і третіх держав, що підбурюють до насильства. Для цього іракському уряду й народу потрібні підтримка й допомога їхніх демократичних друзів у Європі, Сполучених Штатах і в усьому світі.
За липень у Багдаді сталося 558 випадків насильства, що на 10% перевищує середньомісячний показник. Ці напади стали причиною загибелі 2100 осіб. Наприкінці серпня ці показники значно знизилися, хоча остаточних даних ще немає. У будь-якому випадку, тривожить те, що понад 77% жертв — результат насильства на релігійному ґрунті, а це породжує побоювання щодо спалаху в Іраку громадянської війни.
А цього не хочуть люди в Іраку. Опитування, проведене Міжнародним республіканським інститутом, позапартійною організацією зі сприяння демократії, виявило, що 94% іракців підтримують уряд «єдності», який представляє всі релігійні та етнічні групи, й лише 2% проти такого уряду. Близько 78% іракців не бажають сегрегації в Іраку за релігійною чи етнічною ознакою, й лише 13% підтримують це. Навіть у Багдаді, де трапляються найгірші прояви насильства між різними релігійними групами, 76% проти етнічного розмежування й лише 10% — за. Очевидно, що екстремісти й повстанці не мають підтримки народу. Завдання багдадського плану з безпеки й супутніх зусиль із національного примирення — реалізувати бажання переважної більшості іракців жити в мирі одне з одним супроти меншості, яка шляхом насильства намагається нав’язати своє бачення, що ґрунтується на ненависті й гнобленні.
Ми не можемо досягти нашої мети — стабільного, безпечного, демократичного Іраку, що живе в мирі як внутрішньому, так і зі своїми сусідами, якщо в столиці триватиме спустошливе насильство. Багдад — місце проживання кожного п’ятого іракця. Це мікрокосм різноманітних іракських релігійних та етнічних громад. Повстанці хочуть створити вигляд наростаючого хаосу в намаганні переконати американців та міжнародну спільноту, що зусилля останніх в Іраку провалилися. Тому насильство в Багдаді має непропорційний психологічний та стратегічний вплив.
З часу лютневого теракту в мечеті Самара, як сунітські, так і шиїтські екстремісти намагалися поширити свій контроль і впливи в столиці. Зі смертю Мусаба аль- Заркаві керівництво «Аль-Каїди» в Іраку суттєво послабилося, але її ланки все ще діють у Багдаді, підкладаючи бомби в шиїтських кварталах. Одночасно сунітські й шиїтські загони смерті, діючи часом за іранськими підказками, активізують насильницькі дії. Недоліки в підготовці й керівництві національної поліції Іраку ускладнюють ситуацію й утворюється замкнене коло відплатного насильства. З метою протистояти цій складній проблемі, уряд національної єдності на чолі з прем’єр-міністром Нурі аль-Малікі зробив безпеку в Багдаді своїм головним пріоритетом. Цьому демократично обраному уряду потрібна наша підтримка, у відповідності до резолюцій Ради Безпеки ООН №1546 і №1637.
Урядовий багдадський план безпеки складається з трьох головних компонентів:
* Стабілізація в Багдаді однієї зони за іншою. Понад 12 тис. осіб додаткових іракських і коаліційних сил патрулюють вулиці міста. Відбувається інтенсивна перепідготовка національної поліції та додаткова підготовка з боротьби проти насильства з боку релігійних сект. На цей час такий підхід реалізується в п’яти з дев’яти районів Багдада. Інші райони приєднають найближчими тижнями.
Збільшення кількості пропускних пунктів і патрулів, створення квартальних комітетів, де представлені різні релігійні угруповання, допомагає покращувати безпеку району за районом. У міру досягнення безпеки в кожному районі Багдаду операції охоплюють сусідні зони.
* Знешкодження зон підтримки. Після опанування конкретних районів, іракські та коаліційні сили продовжуватимуть цільові операції в інших зонах, що служать базою для насильницьких дій. Це підриватиме здатність терористів та загонів смерті нападати на території, що ми їх стабілізуємо.
* Громадянська дія й економічний розвиток. Один із найтрагічніших аспектів зростання насильства в Багдаді — те, що воно позбавляє іракський народ відчуття нормального життя. Відразу після визволення Іраку справи в іракських підприємців пішли добре, магазини заповнилися споживчими товарами, забороненими за попереднього режиму. На жаль, зростання насильства в Багдаді змусило багатьох закрити свої крамниці через побоювання за власну безпеку.
Далі, після того, як завдяки спільним операціям коаліційних та іракських сил певні квартали чи райони опановано, там залишатиметься достатньо іракських сил безпеки, підсилених здатністю ініціювати громадянську дію та сприяти економічному пожвавленню. Іракський уряд виділив на це $500 млн., а США додають ще понад $130 млн.
Програма економічної підтримки передбачає професійне навчання й робочі місця, особливо для 17 — 25-річних чоловіків. Вона мобілізує підтримку громадськості завдяки покращенню діяльності суспільних служб, таких як медичне обслуговування, прибирання сміття й наслідків руйнування; вона творитиме здатність місцевих органів управління захищати й задовольняти потреби громадян. План Малікі з безпеки в Багдаді тісно пов’язаний із ширшою програмою уряду національної єдності щодо примирення, яка ставить за мету досягнення політичного порозуміння між сунітськими та шиїтськими силами, включаючи й ті, що задіяні в конфлікті між релігійними групами.
Нарешті, моральна угода між релігійними лідерами двох ісламських спільнот має поставити насильство поза законом, заборонивши вбивство на релігійному ґрунті. Така угода позбавляє вбивць політичного чи релігійного прикриття в той час, як іракські та коаліційні сили позбавлять їх фізичного прихистку. У подальшій перспективі план передбачає схилити повстанців та озброєні групи до складання зброї в ході виконання програми демобілізації незаконних збройних формувань. Він також передбачає контроль за процесом де-БААСифікації, віддаючи звинувачених у злочинах до рук правосуддя й примирюючи решту.
Зрозуміло, що коли американці й європейці чують про жертви й спостерігають за картинами кровопролиття на вулицях Багдада, вони вважають, що ці плани не спрацювали. Це не так. Уряд національної єдності Іраку перебуває при владі лише близько трьох місяців. Міністри оборони й внутрішніх справ заледве провели 100 днів на своїх посадах. Іракські міністри ще підбирають ключовий персонал, учаться працювати разом під керівництвом нового прем’єра. Комітет із національного діалогу й примирення, що має наглядати за виконанням плану примирення, був створений на початку серпня. Проте вже помітні позитивні результати, й насильство спадає. Це добра новина, але треба бути терплячими.
Міністерство оборони Іраку доповідає, що рівень злочинності в районі Дура знижений на 80%. У районі Рашид сунітські й шиїтські політичні лідери, вожді племен та імами підписали угоду, яка проклинає насильство. Вожді навіть позбавили захисту тих членів племені, які замішані в насильстві на релігійному ґрунті.
Хоча ще зарано судити, чи ці успіхи повторяться в усьому місті, цей початковий поступ має давати іракцям, американцям й європейцям надію на майбутнє. Усупереч тим, хто представляє Ірак як країну, безнадійно загрузлу в стародавніх етнічних та сектантських ворожнечах, іракці хочуть залишити позаду те, що їх розділяє. Битва за Багдад визначить майбутнє Іраку, а воно, у свою чергу, визначить майбутнє життєво важливого для світу регіону. Хоча залишається ще чимало складної роботи, ми, американці, й наші європейські друзі маємо дати іракцям час і матеріальну підтримку, необхідну для перемоги в битві за Багдад.
