Зазвичай продовження кінофільму гірше, ніж початок, копію не порівняєш iз оригіналом навіть за вельми майстерного копіювання. Не уник цієї долі і з’їзд у Сєверодонецьку. І перші збори 2004 року не дуже вражали, другі ж були зовсім невдалим повторенням. І це стосувалося всього: організації, наявності very important persons, складу дорогих гостей із сусідньої країни. Ще важливішим виявився підбір і розставляння виступаючих. Тут організатори допустили масу проколів, образивши полум’яну Наталію Михайлівну, її не допустили до мікрофона, Костянтина Затуліна випустили попереду Віктора Федоровича. Своїми жартами депутат сусіднього парламенту буквально висмоктав енергію з присутніх, і реакція на виступ Януковича була досить млявою. Але ж усе це можна було легко передбачити, адже особливою різноманітністю у своїх промовах, присвячених Україні, Затулін не страждає і жарти в нього відомі. Багато з них доводилося чути на передачі «Свобода» Савіка Шустера. З’їзд готували так довго, що замість грому вийшов тоненький свисток.
До того ж із суто інформаційних позицій час його проведення був обраний надто невдало. Заявлений як гуманітарний, з’їзд повинен був прогриміти в телевізійних новинах і на сторінках газет. І не тільки в Україні, а що було дуже важливо, в сусідній країні. Адже не дарма ж надривалися його делегати, скандуючи: «Росія! Росія!». Інформаційний постріл виявився холостим. Сумно до сліз. Але з іншого боку, чого, власне, чекали? Не знали, що 2 березня вибирають давно вибраного Путіним президента? Відповідно, чи є важливіша тема для вільної російської преси і ще вільнішого державного російського телебачення, та й приватного також. Хоч би почекали, поки пил від радості обрання Медведєва трохи вляжеться або заплатили за оренду зали в Сєверодонецьку раніше й провели з’їзд у суботу 23 лютого. Ще один привід пригадати наше загальне минуле.
А тут ще «Газпром» прислужився і почав операцію зі зниження подачі газу. А це через зрозумілі причини дійсно новина номер один і не тільки в Україні, а і в Росії також. Ось і опинився такий дорогий за матеріальними витратами і так сильно розрекламований з’їзд у тіні набагато важливіших з інформаційного погляду подій. Якщо дотримуватися конспірології, то доводиться підозрювати підступи темних сил, засланих козачків, які прагнуть шкідницькими діями підірвати головну опозиційну партію країни.
Сказати, що російська преса зовсім не відгукнулася на з’їзд у Сєверодонецьку не можна. Кореспонденції були, чого не було — так це тріумфування щодо наявності проросійських сил на південному сході. Більш того, Партія регіонів втрачає підтримку в Першопрестольній. Характерний заголовок у газеті «РБК daily»: «Старі граблі. Еліта Східної України знову зраджує свій електорат». У чому ж убачається зрада? А в тому, що не вимагали як треба на з’їзді не вступати в НАТО, не відстоювали федералізм, а обмежилися пустими резолюціями. Розкол у Партії регіонів для російських фахівців з України став фактом, що здійснився, про що вони з тривогою й пишуть. Навіть щодо статусу російської мови з’їзд ніяк не задовольнив сусідніх політиків. Ось і озаглавила газета «Комерсант» свій репортаж із Сєверодонецька: «Партія регіонів прикусила російський язик».
Відношення в Росії до з’їзду демонструє склад делегації Державної Думи. Жодна помітна в Москві фігура на ці збори не приїхала. Обмежилися одіозними Костянтином Затуліним і Сергієм Марковим, який на з’їзді не виступав (не дали?), але розповідав журналістам, що з приводу федералізму говорив Томас Джефферсон. Причина такого відношення цілком зрозуміла. Партія регіонів уже давно не користується довірою в кремлівських коридорах влади, оскільки постійно йде на приводі в «помаранчевих». Згода регіоналів розблокувати парламент на основі домовленості, що «остаточний вступ у НАТО за результатами всеукраїнського референдуму» дуже не сподобалася заступнику директора Інституту країн СНД Володимиру Жарихіну. Він підозрює і не без підстав, що «...коли статус члена НАТО за Україною буде закріплений де-юре, вступ в Альянс буде фіналом довгого процесу заміни систем управління військами, їхнього перенавчання й перепідпорядкування. І коли Партія регіонів доспіє до референдуму, НАТО виглядатиме з-під кожного куща». Іншими словами, в Москві розуміють, що реальної політичної сили, яка хоч як-небудь протистояла б вступу в НАТО, в Україні немає, і не передбачається. І процес цей хоч і через пень-колоду, але все-таки йде. Перешкодити йому в Москві не в змозі, більше того, з’їзд фактично підтвердив, що регіонали й не хочуть цього робити. Вони найближчим часом домовляться з Президентом про якийсь modus vivendi й цим цілком задовольняться. Не без того, що кульки в парламенті пускатимуть ще неодноразово, але суть справи від цього не зміниться.
У питанні про статус російської мови агресивна політика Москви найближчим часом зазнає змін. Нещодавно в одному з документів адміністрації російського президента у відношенні до російської мови пострадянський простір був розділений на три частини. Характерно, що Україна потрапила разом із Білоруссю в ту частину, де поширенню і функціонуванню мови особливих перешкод не лаштується, на відміну, наприклад, від країн Центральної Азії. Іншими словами, заохочуючи крики Затуліна на зборах типу сєверодонецьких, у високих московських кабінетах ретельно готують кардинальну зміну своєї політики на відміченому просторі, переводячи її в більш лінгвістичну і гуманітарну площину. Вона не стане менш агресивною, але методи, безсумнівно, зміняться. У цьому ж документі рекомендується взяти за основу політику франкофонії, що проводиться вже багато років Парижем, і що довела свою ефективність. Там же позитивно оцінювався і досвід Британської ради щодо аналогічної діяльності стосовно англійської мови.
Зараз у Москві починається перегляд внутрішньої і зовнішньої політики. Незважаючи на спадкоємність, що декларується, акценти, а це видно вже зараз за багатьма ознаками, розставлятимуться трохи інакше. Поки що продовжується період невизначеності, дії російської влади будуть досить стриманими й деякою мірою обережними. Раніше глибокої осені консолідація не відбудеться. До того ж потрібно дочекатися результатів виборів у США в листопаді та формування команди нового президента. Так що в зовнішньополітичні авантюри в російській столиці не пускатимуться. Єдине, на чому на берегах Москва- ріки стоятимуть твердо, так це в газових справах. НАТО, російська мова та інше завжди будуть вторинними. А ось своя кишеня дуже близька, й тут сподіватися на поступки не доводиться. Давно нашим політикам і бізнесменам час звикнути, що потрібно платити і за європейськими цінами. І ніякі з’їзди та інші збори не допоможуть змінити це.
