Минулими вихідними Ізраїль скромно відзначив 78 річницю свого прем’єр-міністра Аріеля Шарона, який уже майже два місяці перебуває в глибокій комі. Обидва сини голови уряду Омрі та Гілад прийшли з декількома друзями до лікарні, де перебуває А. Шарон. Біля лікарні не було такого стовпотворіння, як після його госпіталізації унаслідок серйозного крововиливу в мозок. За роки свого життя Аріель Шарон став блискучою зіркою ізраїльської політичної сцени. Його тріумфально вибрали на пост прем’єр-міністра 6 лютого 2001 року, а потім переобрали 28 січня 2003 року.
Але навіть тяжко хворий А. Шарон не бажає полишати політичне поле без останнього бою. «Шарон бореться зі смертю, як на війні», — пише впливова ізраїльська газета «Maariv». У різні періоди життя й діяльності Аріеля Шарона в Ізраїлі завжди знаходилися люди, котрі гаряче підтримували його дії, але були й ті, які засуджували його вчинки, запекло критикуючи його. Власне, навіть за відсутності прем’єра, «політична ера» Аріеля Шарона все одно продовжується. Після втрати ним дієздатності його обов’язки тимчасово виконує Ехуд Ольмер. Керуючи засіданням кабінету міністрів, Е. Ольмерт ніколи не сідає в порожнє крісло А. Шарона, підкреслюючи цим свою повагу до шефа.
Аріель Шарон у комі, але центристська партія «Кадіма», створена ним незадовго до хвороби, за опитуваннями суспільної думки, має великі шанси вийти переможницею на найближчих парламентських виборах 28 березня. І хоча дехто може бути скептично налаштований щодо можливості повернення Аріеля Шарона до справ, але очевидно, що навіть за його відсутності політичний процес, розпочатий ним, триває.
Напевно, відчуття втрати, яке багато хто в Ізраїлі переживає у зв’язку з відходом Аріеля Шарона від політики, і гостре бажання допомогти йому повернутися назад, обумовлені браком можливих наступників. Схоже, що в Ізраїлі закінчився час «людей похилого віку», «ветеранів», «добрих всенародних дідусів». Зараз в ізраїльській політиці настав час молодих (відносно, звичайно) лідерів: Ехуда Ольмерта, Аміра Переца, Беньяміна Нетаньягу. Попередні спроби правління молодих (Б. Нетаньягу й Е. Барака) закінчилися невдало. Після їхніх коротких провальних каденцій ностальгія за людьми похилого віку тільки посилилася. Але «прохідних політиків» похилого віку вже не залишилося...
На відміну від А. Шарона, ні Е. Ольмерт, ні Б. Нетаніягу і ні Ш. Перес жодною мірою не підходять на роль «батьків нації». Потреба в професійному лідері особливо гостро відчувається на тлі глибокого розчарування багатьох ізраїльтян у внутрішній політиці. Деколи подібні настрої супроводжуються жалем за «сильним вождем», котрий ні з ким не радиться й «не навантажує» співгромадян необхідністю зайвий раз приходити на виборчі дільниці. Сьогодні ніхто точно не знає, куди повів би Аріель Шарон Ізраїль, якби він залишився біля керма влади. Можливо, він би намагався встановити постійні державні кордони.
Тепер те, що було силою «Кадіми» — величезний особистий рейтинг А. Шарона — обернулося на її слабкість. Партія заснована для конвертування в майбутнє Ізраїлю його політичної харизми, позбувшись авторитету лідера, змушена шукати інші шляхи для реалізації своїх цілей. Загалом, Ізраїль без лідерства Аріеля Шарона потрапляє в дуже складну ситуацію політичної невизначеності. Лише після втрати ним провідної ролі в ізраїльській політиці можна тепер оцінити, якими колосальними були впливи цього політика на майбутнє ізраїльської держави і Близького Сходу взагалі.
