На сьогодні запланований візит спікера російської Думи Бориса Гризлова до Києва. Триватиме він упродовж двох днів. Російська сторона особливо наголошує на тому, що поїздка в Україну — перша для Бориса Гризлова в статусі керівника нижньої палати парламенту. У Києві припускають, що перед російським політиком поставлено завдання переконати українське керівництво в необхідності ратифікації Верховною Радою угоди про формування ЄЕП. У інтерв’ю «Дню» Борис ГРИЗЛОВ розповідає про мету свого візиту.
— Шановний Борисе В’ячеславовичу, ви буквально кілька тижнів працюєте на посту голови нової Державної думи. І здійснюєте свій зарубіжний візит — до України. Чому ви обрали як першу поїздку саме Київ?
— Нещодавно українську столицю відвідував президент Росії Володимир Володимирович Путін, який брав участь в урочистостях із приводу закриття Року Росії в Україні. Ця поїздка продемонструвала, що услід за Роком України в Росії та Росії в Україні ми можемо говорити вже про наступний рубіж — назвiмо його якісно новим станом двосторонніх відносин, часом, коли виробляються сучасні моделі співробітництва між нашими країнами. Уже під час нашої передвиборної кампанії ми наголошували, що прагнутимемо розвитку близьких, дружніх і взаємовигідних відносин із сусідніми державами — нашими колишніми партнерами по Радянському Союзу, з якими ми сьогодні створюємо Єдиний економічний простір. Від наших передвиборних обіцянок відмовлятися наміру не маємо. Адже розвиток таких відносин — це не примха політиків, це природне прагнення наших виборців. І, впевнений, — виборців наших українських, білоруських, казахстанських колег також. На зустрічах із людьми часто доводиться чути про штучні бар’єри в економіці, проблеми в пересуванні громадян і товарів. Є зрозумілий подив. Але є й щира людська цікавість до того, як живуть наші сусіди. Ми не відчуваємо себе чужими. Ось ви сказали — перший зарубіжний візит. Я часто бував у Києві, в інших містах України. Але і до, і після розпаду Радянського Союзу я не відчував себе за кордоном, навпаки, хоч би із ким я спілкувався — завжди відчував, що знаходжуся серед друзів і колег.
— Але, імовірно, у співпраці парламентаріїв є своя особливість?
— Ця особливість полягає передусім у тому, що спільними зусиллями ми можемо багато досягти. Хотів би нагадати, що рік тому на зустрічі президентів Росії, України, Білорусі та Казахстану висунули ініціативу про створення Єдиного економічного простору. Весь цей рік напружено працювали експертні групи, обговорювали спірні питання глави держав. Але виконавча влада вийшла на фінішну пряму. Якраз напередодні мого візиту президент подав до Державної думи на ратифікацію угоду про створення ЄЕП. Тепер багато залежатиме від влади законодавчої. Наскільки швидко, ефективно, якісно ми зможемо розглянути ті угоди й законопроекти, які будуть узгоджені та запропоновані парламентам чотирьох країн, наскільки відповідально підійдемо до цієї роботи — настільки швидко досягнемо оптимального результату. Я вважаю, що робота наша має бути спільною. Я хочу запропонувати голові Верховної Ради України створити міжпарламентську групу, яка займатиметься питаннями розвитку ЄЕП, уніфікуватиме законодавство, створюватиме нові закони, що відповідають найсучаснішим ринковим стандартам. Сподіваюся, колеги з Білорусі та Казахстану нас у цій ініціативі підтримають. Ось вам і конкретний результат, який позитивно позначиться і на розвитку економіки наших країн, і на добробуті людей. Тільки так ми зможемо успішно конкурувати з економікою західних країн — США та Європейського Союзу, будемо шанованими і перспективними учасниками ринку. Адже закритий, перегороджений бар’єрами ринок — це як багатогодинна «пробка», з якої немає виходу. Ви вже помітили, напевно, які «пробки» бувають у Москві?
— Ви знаєте, тут, напевно, нічим пишатися, але й у Києві «пробки» бувають не менші…
— А ми хочемо, щоб в економічній магістралі наші громадяни пересувалися, як по швидкісній естакаді. Щоб простір для підприємництва був на всьому просторі наших країн. Щоб не було зіпсованих світлофорів й аварій на цій дорозі. Ось чого можна досягти ефективною парламентською співпрацею. Ще напередодні мого обрання головою Державної думи Москву на запрошення мого колеги, голови Ради Федерації Сергія Миронова відвідав голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Я зустрічався з паном Литвином як лідер партії-переможниці на виборах. І ми дуже цікаво поговорили про перспективи нашої майбутньої співпраці, про те, що можна змінити в спілкуванні парламентаріїв на краще, про те, наскільки важливим є для нас доброзичливе спілкування. Що ж, тепер від слів треба перейти до справи — невідкладно. Адже ми справді багато можемо…
— Ви з таким натхненням говорили про зіпсовані світлофори й аварії на дорогах. Нудьгуєте, напевно, за роботою в Міністерстві внутрішніх справ?
— Це була відповідальна ділянка роботи. І це була хороша школа, я б навіть сказав, не просто школа управління, а школа життя. Але я хотів би зазначити, що обов’язки міністра внутрішніх справ багатогранні. Мені неодноразово доводилося зустрічатися з колегами з Міністерства внутрішніх справ України. І це були не просто переговори за протоколом. Це були справжні зустрічі однодумців. Я завжди відчував щире бажання допомагати нам, ну а ми, у свою чергу, готові сприяти нашим українським колегам. До речі, продовжуючи тему цієї взаємодопомоги, зауважу, що боротьба зі злочинністю, корупцією, зловживаннями — це завдання не тільки органів внутрішніх справ, а й парламентаріїв. Я був би вельми задоволений, якби ми змогли реально попрацювати в наших спільних інтересах — наприклад, створити спільну парламентську групу, яка зайнялася б аналізом існуючого та підготовкою нового антикорупційного законодавства, розробила б дійові законодавчі обмежувачі, що не залишать місця для організованої злочинності. Ми могли б обмінюватися досвідом, уніфікувати закони, не давати шансу злочинцям у вигляді лазівок у законах, які діють на нашому спільному просторі. Упевнений, що результат не забариться. Ось був такий уже дещо забутий термін — «людський вимір». Тож у російсько-українських відносинах справді є людський вимір. І на рівні президентів, і на рівні парламентаріїв, і на рівні міністрів, і — що, на мою думку, найголовніше — на рівні простих громадян.
— Коли ви кажете про людський вимір на рівні простих громадян, з цим важко не погодитися. Результати практично всіх соціологічних опитувань останнього десятиріччя свідчать про те, що в Росії люди зберігають симпатії до України, в Україні — до Росії. Але ось нещодавно в наших відносинах сталася можливо, невелика, але аварія — конфлікт навколо будівництва дамби на Таманському півострові…
— Я міг легко передбачити, що ви задасте мені це запитання. Напевно, можна було б обмежитися короткою відповіддю: немає ніякої аварії. Однак вас і ваших читачів така констатація очевидного факту навряд чи влаштує — ми знаємо, що українські засоби масової інформації приділяли велику увагу ситуації з будівництвом дами в районі Тамані. І нерідко ця увага була, скажемо обережно, надто емоційною. Не тільки з української сторони — доводилося дивуватися й реакції деяких російських ЗМІ. Але хотів би звернути вашу увагу, що весь час, поки преса й окремі політики в обох країнах мусували цю проблему, президент Росії Володимир Володимирович Путін жодного разу не говорив про те, що між нашими країнами існує конфлікт. Навіть більше, на наступну ж зустріч із президентом України Леонідом Даниловичем Кучмою наш президент полетів до Керчі. І під час цієї зустрічі керівники наших країн принципово домовилися про вирішення питань спільного користування акваторіями Азовського моря та Керченської протоки і принципи проведення кордону, підписали відповідну угоду. Вона вже подана главою нашої держави до Державної думи для ратифікації. І, зазначите, ані під час зустрічі в Керчі, ані під час подальших російсько- українських переговорів на вищому рівні в Києві жодного разу не говорилося про якийсь конфлікт між нашими країнами. Бо немає й не може бути між Росією та Україною жодного конфлікту, жодних невирішених питань. Можливо, є хтось — якісь люди, якісь сили — які вважають за краще не працювати над розвитком наших відносин, а заробляти очки на штучному роздмухуванні якихсь неіснуючих конфліктів. Але, повірте, більшість Державної думи до таких сил жодного стосунку не має. Бо ми розуміємо патріотизм не як надування щік, не як мітинговщину й участь у телевізійному шоу, а як щоденну копітку серйозну роботу заради блага Росії. А у випадку російсько-українського діалогу — заради загального блага наших країн. Користуючись нагодою, я хочу також звернутися до вас, журналістів. Якщо ви вважаєте себе професіоналами — не йдіть на поводу у тих, хто використовує засоби масової інформації для самореклами, хто матір рідну не пожаліє, аби його показали зайвий раз по телевізору. Можливо, ви скажете, що репортаж про якийсь роздутий інцидент подивиться і прочитає більше людей, ніж матеріал про позитивні результати нашої співпраці? Але наскільки більше тих, хто зацікавлений у дружбі та взаєморозумінні між нашими країнами, хто не вважає сусідів чужими людьми, хто не вірить у саму можливість російсько-українського конфлікту. Таких людей — навіть не мільйони, а десятки мільйонів в обох країнах. А додайте до цього наших сусідів у Білорусі, Казахстані, інших колишніх радянських республіках. Адже всюди люди хочуть, щоб наші відносини складалися благополучно, у багатьох родичі, друзі й у Росії, й в Україні. А політики в цих країнах розуміють, що без успішного розвитку російсько-українських відносин не може бути нормального поступального розвитку на всьому пострадянському просторі. І ми з вами повинні працювати для всіх цих людей та виправдати їхні надії.
