В інформаційному полі війни в Іраку з’явилася й нова тема. Як уже повідомлялося, Сполучені Штати звинуватили російські компанії у поставках зброї та воєнного обладнання до Іраку, у зв’язку з чим російському послу у Вашингтоні було заявлено протест. Washington Post повідомила, що «Москва ігнорувала наполегливі прохання високопосадовців адміністрації Буша», і що США передали російській владі імена, адреси, номери телефонів і, в деяких випадках, дати відвантаження та порти відправки приладів нічного бачення, протитанкових ракет, «глушилок» — пристроїв, які викликають перешкоди у системах визначення розташування об’єктів. Реакція російської влади була передбачуваною — Москва твердо заявила, що не порушувала режиму санкцій ООН. Ситуація, з одного боку, виглядає схожою на вже дещо забуту історію з «Кольчугами». З іншого боку, під час війни між Іраком та Іраном Багдад забезпечували й західною зброєю. На сторінках преси можна було зустріти й публікації про те, що продажем зброї Саддаму займалися югославські, болгарські, британські компанії. У випадку з Югославією це було доведено. Цілком імовірно, що Саддама дійсно «підтримали» його «друзі» у Москві та деяких інших столицях. І тоді акценти, які розставлятимуть у цій ситуації, багато в чому залежатимуть від перебігу воєнної операції проти Саддама Хусейна. А що думають у Москвi? Про це думка Вiктора КАМЕНЮКА.
— Чому виникла тема поставок російської зброї до Іраку, хто і чому міг би бути в цьому зацікавлений?
— Вона виникла тому, що американці, видимо, зіткнулися з якимись нашими системами, які, безумовно, потрапили до Іраку не від нас прямо, а через якісь треті сторони. Це дає привід американцям все ж таки дещо нас осадити, щоб ми не виглядали такими абсолютно невинними агнцями у білосніжному одязі, щоб сказати «всі тут замазані, в тому числі й ви». Я думаю, тільки цим вони керувалися, і навряд чи варто цьому надавати великого значення.
— Як в такому разі розвиватимуться події надалі?
— Я думаю, що дуже багато має залежати від того, як швидко і наскільки ефективно все закінчиться в Іраку. Якщо американцям вдасться дійсно показово розгромити Хусейна, встановити контроль над Іраком або хоча б над основними містами Іраку, посадити там якийсь уряд, слабенький, але підкріплений американською присутністю та американськими грошима, — це одне. Тоді, звичайно, навіть найзапекліші противники Сполучених Штатів будуть змушені визнати, що американці дійсно справилися із завданням, попри всі перепони, які перед ними були створенi, і в подальшому керуватися розумінням дійсної американської могутності.
Якщо ж це не вийде, тоді кількість бажаючих американців пхнути, звичайно ж, негайно збільшиться. І тоді всі ті, хто протестував, хто виступав проти цієї американської воєнної акції, говоритимуть: «так, бачите, і не справилися американці, і взагалі неправильно вони діяли з самого початку». Тоді формуватиметься якась така слабка, не зовсім чітка антиамериканська коаліція.
— Яким міг би бути оптимальний вихід з цієї ситуації?
— Я не думаю, що тут є оптимальний вихід. Ситуація вже поставлена в такі умови, де оптимального виходу немає. Перемога США — це означає закріплення тенденцій до подальшої односторонності, до подальшого диктату, до подальшої перебудови міжнародних відносин на основах монополярності, тобто, накопичення всіх тих речей, які неприємні Росії, неприємні Франції, неприємні багатьом іншим країнам. Якщо ж американці зав’язнуть, і вийде конфуз для наддержави — це також неоднозначно, і також не дуже добре. Бо все ж таки, США — це єдина наддержава, і від неї дуже багато залежить у цьому світі. Від її спрямованості, від її здатності виділяти якісь кошти, ресурси. Тому й ляпас їй також позначиться на послабленні міжнародної системи. Це ситуація, де погано в будь-якому разі.
