Схоже, що нарешті таки відбудеться візит президента США Джорджа Буша до України. І це станеться напередодні саміту НАТО, який пройде 2 — 4 квітня в Бухаресті. Нагадаймо, що американський президент висловлював побажання відвідати нашу країну два роки тому. У березні 2006 року запросив Джорджа Буша зробити візит в Україну. Передбачалося, що це могло статися до саміту «Групи восьми», який мав відбутися в Санкт-Петербурзі в липні 2006 року. Як відомо, замість України Буш після саміту Європейського Союзу, 21—22 червня, відвідав Будапешт і взяв участь у святкуванні 50-річчя угорського повстання проти присутності Радянського Союзу. Офіційним поясненням скасування візиту президента США в Київ стали складнощі з формуванням коаліції й уряду в Україні.
До речі, офіційний Київ, підбиваючи підсумки 2006 року, відзначив, що однією з втрат України того року стало скасування візиту президента США до Києва. «Це велика втрата як для зовнішньої, так і для внутрішньої політики України», — зазначив тодішній керівник українського зовнішньополітичного відомства Борис Тарасюк.
Слід зазначити, що чутки про нинішній візит американського президента циркулювали давно і вже називалася дата: 1 квітня. Однак до четверга ніхто офіційно її ні підтверджував, ні спростовував. А в четвер увечері цю інформацію майже одночасно оприлюднили в США і в Україні. Це зробили адміністрація Білого дому й український Президент, який на той момент перебував із візитом у Брюсселі. «Президент та пан Буш відвідають Україну, Румунію та Хорватію у квітні 2008 року, аби підтримати просування свободи і демократії та зміцнити Північноатлантичний альянс у його протистоянні викликам ХХI століття. 1 квітня 2008 року в Києві, Україна, у Президента передбачена двостороння програма, що включатиме зустрічі з Президентом та прем’єр-міністром України», — зазначається в повідомленні прес-служби Білого дому.
За словами Президента України, президент США Джордж Буш відвідає з державним візитом Україну 31 березня — 1 квітня цього року. Український президент повідомив журналістам, що в ході переговорів з Бушем буде обговорений план дій між Україною та США на 2008—2009 роки. «І, напевно, буде підписаний базовий документ з цього питання», — сказав Президент.
Крім того, додав В. Ющенко, окремим питанням у ході зустрічі з Бушем буде питання приєднання України до Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі. Ющенко також сказав, що планує обговорити з президентом США «весь спектр питань наших відносин».
Тим часом в американському посольстві в Україні не можуть зараз сказати, скільки часу перебуватиме Буш в Києві й які конкретно питання будуть обговорюватися під час зустрічей президента США з главою Української держави. Посилаючись на досвід візиту в Україну в 2000 році тодішнього президента США Білла Клінтона, співрозмовник сказав, що про це стане точно відомо лише за декілька днів до візиту.
Зрозуміло, що головною темою переговорів між президентами України та США буде перспектива отримання нашою країною ПДЧ на квітневому саміті НАТО. Але, здається, американців не має потреби переконувати в доцільності такого кроку. Зрозуміло, що вони намагатимуться до останнього моменту використати свій вплив для того, щоб переконати партнерів у правильності такого кроку. Але, як підкреслює багато експертів, все залежить від самої України, від того, як вона на ділі виконує свої обіцянки і зобов’язання, зокрема, щодо ухвалення і виконання Плану дій Україна — НАТО. До речі, план дій на 2008 рік чомусь досі не підписаний Президентом. І, мабуть, найважливішим є те, що ніхто замість самої України не може підвищити рівень підтримки населенням ідеї вступу України до Організації Північноатлантичного договору.
Мабуть, після деяких європейських лідерів такі питання може поставити українському керівництву і американський президент. З іншого боку, українське суспільство може потім поставити питання своєму керівництву, чи використало воно шанс, який дає візит керівника найпотужнішої у світі держави?
Яке значення має для України візит американського президента, зважаючи на внутрішню ситуацію в нашій країні? Чи справді цей візит сприятиме отриманню Україною ПДЧ у Бухаресті? І що має зробити українське керівництво до квітневого саміту, аби домогтися поставленої мети?
КОМЕНТАРI
Євген КАМІНСЬКИЙ, завідувач відділом Iнституту світової економіки та міжнародних відносин, Київ:
— Якщо говорити лише про ПДЧ, то 6 березня Джордж Буш фактично сказав, що в нього також є свій Медвєдєв — МакКейн. Це означає, що американський президент приїздить сюди в першу чергу для того, щоб підтримати Україну саме в плані ПДЧ. Але з іншого боку, чи означає це поліпшення для нас ситуації в Бухаресті? Мені здається, не зовсім. З огляду на те, що у Буша є свої опоненти в Західній Європі. У першу чергу, це Німеччина. Ситуація може скластися так: якщо наше керівництво, зокрема, Президент домовиться з Бушем, то це може викликати чергові розходження в рамках самого НАТО вже між ключовими акторами самого саміту. По-друге, мені не здається, що цей візит слід було б обмежувати тільки темою ПДЧ. Якщо так станеться, а це не виключено, — це буде візит ні про що. У наших двосторонніх відносинах накопичилося дуже багато проблем і, в першу чергу, — це проблема роботи міждержавної чи міжурядової комісії, яка включає в себе цілу низку економічних питань та інвестиційний блок. Якщо всі ці питання не будуть розв’язані, то ми залишимося знову таки віч-на-віч iз Росією, у всіх ключових для нас питаннях. А сьогодні ключовим питанням є не ПДЧ, а те, чи будемо ми членами Альянсу, чи ні. А це станеться через 5—7 років, а то й через 10. Сьогодні для нас більш важливими є економічні, торговельні, інвестиційні та енергетичні питання. І якщо в цих питаннях не буде досягнуто поступу, то і ПДЧ нічого не дасть. Якщо разом iз ПДЧ не буде уже названих вище завдань, то ми тим самим тільки зменшимо підтримку ідеї членства в НАТО серед нашого населення. Дуже важливо, щоб цей візит не був обмеженим лише ПДЧ.
Що стосується заяв українського Президента про те, що в Києві буде підписаний базовий план дій між Україною і США на 2008—2009 роки? Ми дуже багато підписували паперів. Нам би треба було його побачити. Якщо цей план дій включає положення про те, що протягом 2008— 2009 років до України прийде $17 млрд.у вигляді інвестицій, то такий план дій заслуговує на схвалення. Якщо цей план дій включає цілу низку перемовин між президентами обох країн, або там буде пункт, що після обрання нового президента США ми перейдемо до нового витка перемовин про інвестиції, про енергетичну сферу — то це абсолютно пусте. Я маю на увазі те, що план дій має бути абсолютно конкретний. Плани дій, які під собою не містять нічого, нічого й не дають. У мене, наприклад, не залишилося ніяких вражень від візиту Віктора Андрійовича до США на весні 2005 року. У наших відносинах iз США з тих пір нічого не змінилось.
Що стосується нинішнього протистояння між головою держави і уряду нашої країни? Для американського президента це нічого не значить. Його це не цікавить. Він цього, можливо, навіть не знає. Тому ця проблема не буде заважати. Відносини між Президентом і прем’єром для Буша і для всіх інших американських лідерів є внутрішніми відносинами в одній гілці влади, яка називається виконавчою. Тому це не є вирішальним. А ось що стосується відносин парламент — Президент, парламент — уряд, то це може відігравати суттєву роль. Бо американці дивляться в першу чергу на те, чи затвердить парламент ухвалені рішення, чи ратифікує підписані угоди, чи буде підтримка з боку коаліції, у тому числі конституційна. Це цікавить американців. А уряд можна замінити, або той же парламент. А можна не міняти. Мені, наприклад, імпонує діяльність уряду. І читаючи американську пресу, я бачу, що США також імпонують дії нинішнього уряду. Можливо, навіть більше, ніж дії вищого політичного керівництва нашої держави.
На думку багатьох американських експертів, уряд діє ефективніше, і результати його роботи за перші 100 днів є очевидними. Слід звернути увагу, що дуже позитивною є оцінка американськими впливовими лідерами підписаної в Москві в четвер угоди між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром». Це ніяк не пов’язується зі зустріччю президентів України та Росії. Я не помітив такої прив’язки останніми днями.
Що стосується візиту американського президента в якості «хромої качки»? Буш має спадкоємця, якого він призначив 6 березня. Тоді ж Буш заявив, що для перемоги МакКейна він робитиме все: якщо потрібно буде його критикувати, або ж хвалити, чи взагалі мовчати. Тобто візит Буша в Україну — це якби наполовину елемент передвиборної кампанії Джона МакКейна. Я не виключаю, що МакКейн може бути в складі делегації, яка приїде до України, це вписується в його ідеологію. Оскільки наступний великий «праймеріз» відбудеться лише 22 квітня в Пенсільванії, він може знайти 5—6 днів, якщо вважатиме, що йому вигідно приїхати з Бушем до Києва.
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США:
— Мені здається, що це надто запізнілий візит. Джордж Буш зараз — «кривенька качечка» і не дуже впливова людина, навіть у Сполучених Штатах Америки. Тому, на мій погляд, його візит суттєво нічого не змінить. Хоча єдину добру вість, яку він міг би привезти, це якби вдалося домовитися на саміті НАТО в Бухаресті про надання Україні статусу ПДЧ і можливості почати цей шлях до справжнього членства в НАТО. Оскільки ми знаємо, що зараз серед членів Альянсу є дуже великі сумніви щодо того, чи надавати такий статус Україні та Грузії. Існує великий опір Росії, яка впливає на Німеччину та Францію. Тому позитивне рішення щодо ПДЧ було б досить таки важливим для України. Крім того, важливо, що американський президент побачить Україну і ознайомиться на місці з тими проблемами, якими живе наша країна. Хоча треба сказати, що саме під час каденції Буша українсько-американське стратегічне партнерство якщо не було скасовано, то відкладене десь у далекий ящик. Воно не було на перших позиціях у порядку денному США. Це зрозуміло. Адже війна проти тероризму, операція в Іраку і Афганістані займали надзвичайно багато місця в американській зовнішній політиці. Потім різко погіршилися відносини між США і країнами так званої старої Європи. Позиція американців піддавалася дуже серйозній критиці з боку європейських союзників, які не підтримали війну в Іраку. Тобто в американців було своїх проблем удосталь і, звичайно, їм було не до України. Усі звинувачення, що американці стояли за помаранчевою революцією, — це, скоріше, зі сфери конспірології, ніж iз практики. Бо, звісно, в 2004 і 2005 роках тиск і вплив Росії на Україну був незмірно вищий, ніж вплив США.
Але, звичайно, ми повинні гостинно прийняти цього президента. Бо при всіх його недоліках і неоднозначній оцінці, яка буде дана йому історією, залишаються наші добрі відносини зі Сполученими Штатами Америки, які повинні набути нового імпульсу. Я переконаний, що після перевиборів президента, незалежно від того, хто буде президентом — чи кандидат від демократів — чи МакКейн, ми знаємо, що Україні буде приділено набагато більше уваги, ніж за роки адміністрації Буша. Таким чином, ми можемо сказати Welcome Mister President і зробити так, щоб йому було цікаво і корисно. Я думаю, що Буш може тільки сам пошкодувати про те, що так пізно зацікавився Україною і зміг реалізувати своє бажання, яке він висловлював неодноразово: бути тут в Україні.
Цілком можливий варіант, що Буш загострить суперечки в НАТО про приєднання України до ПДЧ, як про це пише впливова британська газета Financial Times. Адже сам Буш сприймається досить неоднозначно. Потім його роль і світовий вплив різко впали. З об’єктивних обставин він президент, який йде зі своєї посади. І, дійсно, його наполегливість чи настирливість може зіграти погану роль. Тобто не виключений варіант, що ці країни можуть всупереч політиці чи риториці Буша зайняти більш жорстку і непримиренну позицію, що для України погано. Бо це дасть противникам нашого приєднання до НАТО, насамперед Росії, а також внутрішній проросійській антинатовській опозиції змогу бути дуже заохоченими такими рішеннями. І тоді буде велике поле для злорадства. Тому цей варіант не можна виключити. Financial Times дуже обізнана і, очевидно, простежила реакцію цих ключових країн Європейського Союзу, які проти приєднання України. Тому саміт буде не простим. Але я переконаний, що буде знайдена формула. Вони вміють винаходити дуже еластичні формули: нічого не даючи по суті. Таку гру, насамперед, веде Європейський Союз. Тим часом як НАТО більш визначено проводить цю політику. Його двері відчинено. Але вони вміють видумувати і вигадувати еластичні формули, які будуть вітати волю України та Грузії, готові завжди надати допомогу, але будуть ставити вимогу виконати свої зобов’язання. Може бути знайдена формула, яка не буде образливою для нас. Вона фактично міститиме в собі відмову, але буде дипломатично гнучкою. Я думаю, що скоріше за все так і буде.
Я вважаю досить небезпечною формулу, за якою вступ до НАТО буде здійснений тільки за згодою народу. Вона — як той фіговий листок, за яким ховається і уряд, і опозиція. Бо ніхто категорично не хоче сказати останнього слова. Уряд, очевидно, зараз не хоче розпалювати пристрасті щодо НАТО. Це, зрозуміло, враховуючи перспективу президентських виборів. Опозиція і регіонали, враховуючи те, що вони вірять у скоре повернення до влади, теж не хочуть повністю перекреслювати відносини з Північноатлантичним альянсом. Вони хочуть залишити собі коридор, яким, власне, є формула, що нехай вирішує народ. Насправді невідомо, чи 51% голосів «за» є достатнім, чи ні. Ніхто не визначив поріг довіри до НАТО, ніхто не знає, яка динаміка зараз. Гадаю, що зараз було б важливо, аби уряд і Президент дуже рішуче заявили, що вони залишаються на позиціях вступу України до НАТО.
Досвід Словаччини показує, що можна підняти високо рівень довіри до Альянсу. Це робиться досить швидко, якщо є сильна політична воля. Тому я думаю, що за місяць навряд чи можна принципово змінити ситуацію. Тому що вже всі позиції розставлені. Є формальна заява, на яку треба реагувати. А це ставить у досить складну ситуацію країни, які мають на неї реагувати. Завжди важко реагувати на заяву, ніж на якісь слова, побажання. А що стосується української влади, то вона повинна визначати позицію і давати аргументи і для народу, і для українського суспільства, і для європейського співтовариства, щодо того, чому Україна має бути членом НАТО.
