Учора, як очікувалося, Хамовницький суд Москви ухвалив звинувачувальний вирок керівникам «ЮКОСу» Михайлові Ходорковському та Платону Лебедєву.
Суд визнав доведеною провину звинувачених у розкраданні 218 млн. тонн нафти, а також у легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. За версією звинувачення, підсудні легалізували близько 500 млрд. рублів і 7,5 млрд. доларів, отриманих від розкрадання нафти.
Адвокат Михайла Ходорковського Вадим Клювгант заявив, що звинувачувальний вирок колишньому голові «ЮКОСу» є «завідомо брехливим», він припустив, що суддя Віктор Данилкін не був вільним у прийнятті ухвали. Як очікується, оголошення вироку буде завершено після новорічних свят. Як повідомляє Інтерфакс, Ходорковський і Лебедєв спокійно відреагували на визнання їх винними.
Син Михайла Ходорковського Павло в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы» заявив, що рішення суду, яким було визнано вину його батька, є результатом тиску прем’єр-міністра Путіна та його оточення.
Біля стін суду вчора відбувся стихійний мітинг. Присутні почали скандувати «Свободу!» і «Ганьба!», а також «Росія без Путіна» і «Путіна на нари». Міліція затримала 11 осіб, які прийшли до Хамовницького суду підтримати Ходорковського й Лебедєва. Затриманих помістили в міліційний автобус.
Голова найстарішої в Росії правозахисної організації — Московської Гельсінкської групи — Людмила Алексєєва засмучена тим, що Хамовницький суд Москви визнав винними колишніх керівників «ЮКОСа». «Щоб суддя на такому процесі ухвалив вирок, який виправдовує, — для цього потрібно бути героєм. Я чекала на цей вирок. Але все одно засмучена», — сказала Алексєєва «Інтерфаксові».
Які сигнали пошле російському та західному бізнесові звинувачувальний вирок Ходорковському? Чому російська влада боїться випустити Ходорковського на свободу? Про це «Дню» — в інтерв’ю заступника директора Московського центру ім. Карнегі Сема ГРІНА.
— Хіба хтось справді чекав на іншу ухвалу суду? З самого початку було очевидним, що справа цим закінчиться. Тепер потрібно чекати на покарання, яке йому призначать. Ніхто не мав сумніву, що Ходорковського так просто не відпустять чи можуть визнати невинним у такій справі. Можливо, для когось це крах якихось ілюзій, яких насправді вже ніхто не мав.
— Чи означає це те, що суд фактично керувався настановами прем’єр-міністра Володимира Путіна, який, коментуючи ситуацію довкола Михайла Ходорковського під час останнього прямого телеефіру, сказав: «Ми повинні виходити з того, що злочин пана Ходорковського в суді доведено», а не глави Російської держави Дмитра Медведєва, який заявив: «Ні президент, ні будь-яка інша посадова особа, яка перебуває на державній службі, не має права висловлювати свою позицію в цій справі або в якійсь іншій справі до моменту оголошення вироку — звинувачувального чи виправдувального»?
— Це свідчить про різний етикет цих двох людей. У тому, що балом править Путін, ніхто не має сумніву. Це не новина. Те, що ніхто не збирається відпускати Ходорковського, теж не новина. Можливо, хтось сподівався, що це буде ознакою того, що щось змінюється, що в Медведєва є плани, які він хоче проштовхнути проти не лише волі Путіна а й системи в принципі. Я не розумію, хто 27 грудня 2010 року міг би на це сподіватися, не побачивши жодних інших змін за останні два роки.
— Який сигнал може отримати з ухвали цього суду російський бізнес, а також західний бізнес, який хоче працювати з Росією?
— Цей сигнал був 25 жовтня 2003 року, коли заарештували Ходорковського. І прозвучав він під час першого процесу. Якщо комусь потрібно було довести, що нічого не змінюється щодо цього, то, звичайно, ця справа, можливо, якраз і була додатковим підтвердженням. Але, чесно кажучи, я нікого не знаю в Москві, а також серед тих, хто займається Росією серйозно, який би думав, що можна тут побачити якісь ознаки іншого життя.
— А чи не може це стати прикладом для сусідніх із Росією країн? Чи така поведінка влади, побудова вертикалі влади може бути прикладом для спадкоємства й жодних наслідків не буде у відносинах із західними країнами?
— Наслідки насправді є. І вони виникли вже 2003 року. Подивіться на російські фондові біржі та ринки капіталу, там домінує російський капітал. А потоки прямих іноземних інвестицій у Росії мізерні в порівнянні з іншими країнами БРІК, де є стійкіша інституціоналізація прав власності. Подивіться на поведінку великого російського бізнесу, який працює й подекуди навіть процвітає, але дуже неохоче інвестує прибуток у власне виробництво, у власну країну. Ні в кого немає стовідсоткової впевненості в своєму становищі, в завтрашньому дні. Це і є наслідки. І, звичайно ж, напевно не варто чекати, що хтось відкликатиме своїх амбасадорів чи запроваджуватиме якісь санкції на когось через таку справу. А наслідки є, і вони, на мій погляд, серйозніші, ніж якісь політичні перестрілки із західними столицями. Саме тому, що це — вирок російській економіці. Це вирок розвитку країни. Здається, цього цілком достатньо.
А що стосується уроку для сусідніх країн? Я вважаю, що політики в кожній країні розуміють, що вони перебувають не в Росії. А те, що економічна структура й політична кон’юнктура, яка дозволяла російській владі так вчинити з Ходорковським, навряд чи існує, скажімо, в Україні. Усе ж таки тут змагальність політичного й економічного процесу на сходинку більша, ніж у Росії. Мені складно собі уявити, щоб будь-який український президент міг би себе відчувати настільки впевненим у своїх силах і своїх можливостях, і правити майже без обмежень, як поводиться російське керівництво.
— Можна не мати сумніву, що російське керівництво прекрасно розуміє необхідність іноземних інвестицій, боротьби з корупцією. Але здається дивним, що воно боїться випустити Ходорковського, який обіцяв не займатися політикою!
— Бог його знає, що він робитиме. Ми цього не знаємо. Але, з іншого боку, здається, що існує якийсь емоційний аспект цієї справи. Путін нам здається людиною холодного розуму, це не вписується в загальну картину. Я вважаю, що тут є проблема, яка завжди існувала останні 10—12 років у російській політиці. При всьому розумінні важливості стратегічних змін завжди беруть гору саме одномоментні проблеми в міркуваннях. Якщо поглянути, що в нас парламентські та президентські вибори на носі, а ситуація в економіці не зовсім сприятлива, що політична еліта трішки схвильована після відставки Лужкова, то просто не хочеться що-небудь змінювати. Бо будь-які зміни можуть мати непередбачені наслідки. А ця система не дуже добре справляється з непередбаченими наслідками, тому прагне їх уникати. Ось, на мою думку, в цьому й уся логіка цього режиму. Живемо за цією логікою з 2003 року. І так і надалі житимемо. Це принципово нічого не змінює.
