«Великий і жахливий» Гліб Павловський, «творець президентів» і організатор вдалих передвиборних кампаній, відмовився від Iнтернет-ресурсів, які стали прикладом для наслідування на всьому пострадянському просторі. Павловський один із перших вирішив, що Інтернет може бути не тільки засобом інформації та обміну думками, але й знаряддям пропаганди — його політичні ресурси створювалися саме з цією метою і були запропоновані Кремлю як нове слово у впливі на нове суспільство.
Нічого не вийшло. Гроші витрачено даремно. ВДТРК, якій віддали ресурси Павловського — в тому числі й зразково-пропагандистську «Страну.ру», і «Україну.ру», яка настільки цікава для багатьох у нашій країні — констатує, що проекти перебувають у стані клінічної смерті. І неважливо, чи почне ВДТРК виплачувати зарплату Інтернет-пропагандистам або просто тихо закриє більшу частину нерентабельних проектів, важливо інше — ідея Павловського довела кричущу несучасність пропаганди у віртуальному світі. Якби Павловського не було, його треба було б вигадати.
Пропаганда непогана там, де населення дивиться тільки два—три—п’ять контрольованих телеканали і читає два—три—п’ять контрольованих таблоїди. Але подібна ситуація складається в економічно нерозвинених суспільствах, суспільствах вчорашнього дня. Павловський апелював до нової аудиторії, нехай нечисленної, але мобільної — тієї молодої і активної аудиторії, яка всередині пострадянського простору моделює життя у розвинених країнах.
Цій аудиторії виявилося начхати на пропаганду хоча б тому, що вона може легко порівнювати інформацію у численних джерелах — і одним рухом «мишки» перенестися з Інтернет-ресурсів влади навіть не до опозиційної точки зору, а на сервер будь-якої західної газети або телеканалу. Ця аудиторія помічає, що життя різноманітніше, складніше, насиченіше і не зводиться до «Страна.ру». Вона точно знає, що «Україна.ру» — країна віртуальна, яка існує тільки у фантазії своїх редакторів. Але водночас — країна дуже нудна. У Інтернеті багато цікавих віртуальних країн, а поза Інтернетом є така ж цікава реальність.
З цією реальністю і доведеться тепер зіткнутися московському політологу, який вийшов з Інтернету. У пропаганди немає майбутнього, навіть коли її розміщувати на екрані комп’ютера. Це така ж правда, як і те, що полковнику ніколи не стати генералом, навіть за умови обрання його президентом. Чаклунство не безмежне.
