Не минуло й двох декад після провалу конституційних референдумів у Франції й Голландії, як у ЄС розгорнувся ще один політичний конфлікт. На саміті Євросоюзу з питань формування бюджету на 2007 — 2013 роки главам урядів не вдалось досягти консенсусу. Найбільш дискусійними стали питання розміру бюджетних субсидій у сільське господарство та скорочення пільг Великої Британії у формуванні бюджету. Основними «конфліктерами» виступили прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер та президент Франції Жак Ширак. Британська сторона погоджувалась на зменшення своїх пільг лише за умови скорочення субсидій для сільського господарства, які нині становлять 40% бюджету. Категорично проти цієї умови виступила Франція — найбільший отримувач цих субсидій в ЄС, обґрунтовуючи свою позицію домовленостями 2002 року про замороження доплат у сільському господарстві до 2013 року.
Ситуація з більш пізніми термінами прийняття бюджету ЄС не є новою. Зазнають втрат унаслідок цієї кризи, насамперед, нові члени ЄС: від Естонії до Болгарії. Оскільки формування цього фінансового документа ЄС триває близько півтора року, то програми регіональної допомоги ЄС не розпочнуться вчасно. Попри взаємні звинувачення Франції й Великої Британії у домінуванні егоїстичних інтересів і небажанні досягати компромісів, причини нинішньої політичної кризи в ЄС носять більш глибинний характер. За висновками фахівців, домінуюча донедавна французько- німецька модель функціонування ЄС, якій властива витратна соціальна політика, поступається економічно ліберальнішій моделі, пропонованій Великою Британією. І нинішня політична криза в ЄС є певним свідченням вичерпаності нинішньої моделі її розвитку. Експерти зазначають, що ознаками цього є: несхильність до подальшої інтеграції; відсутність рушійної сили подальшого розвитку; незначна віра в сенс визначеного п’ятдесят років тому шляху мирного співіснування; брак порозуміння між суспільством і елітами з одного боку, з другого — між старими і новими членами ЄС; неприйняття і страх перед реформами, які б поліпшили економічну ситуацію. Певні сподівання на віднайдення шляхів вирішення цієї кризи пов’язуються з піврічним головуванням Великої Британії в ЄС, що розпочався 1 липня. У цієї країни є досвід успішної реалізації стратегій модернізації і нині їй вдалось збудувати найбільш потужну й динамічну економічну систему на континенті, утримуючи рівень економічного зростання майже вдвічі вищий, ніж у країн зони євро — незалежно від того чи урядували ліві, чи праві. Ефективнішою є також модель соціальної політики Великої Британії — інвестиції у її соціальну сферу протягом останніх п’яти років зросли більше ніж у будь-якій європейській країні. Британський уряд має досвід успішної боротьби з безробіттям, насамперед серед молоді, завдяки реалізації довгострокових програм зайнятості, водночас у Європі кількість безробітних становить нині близько 20 млн. осіб.
Саме на цей досвід посилався прем’єр-міністр Тоні Блер на засіданні Європарламенту, пропонуючи і шляхи досягнення компромісу у формуванні бюджету, і власне бачення нового облаштування Європи. У питаннях формування бюджету Велика Британія, погоджується на зменшення своїх пільг в оподаткуванні, але натомість вимагає, по-перше, перерозподілу цих коштів на користь нових членів ЄС, а по-друге, реформування спільної політики у сфері сільського господарства, зокрема, зменшення обсягів субсидій з 2010 року.
У більш тривалій перспективі, за пропозицією Великої Британії, виходом із кризи може бути лише смілива зміна пріоритетів в ЄС. Тоні Блер вважає, якщо ЄС повернеться спиною до викликів глобалізації і не здійснить реформ, то може зазнати стратегічної поразки. Метою соціальної моделі держави, за Блером, має бути підвищення конкурентноздатності ЄС в умовах глобалізації. Шляхом до досягнення цієї мети є реалізація Лісабонської стратегії, яка пропонує інноваційний шлях розвитку суспільства. Це бюджетні інвестування, передусім в освіту, в активну політику на ринку праці, у створення наукових парків, оживлення міст, у допомогу малому бізнесові.
Щодо подальшої долі конституції ЄС, то Блер зазначив необхідність «відкритої дискусії про майбутнє Європи» одночасно підкресливши, що Велика Британія вважає необхіднім подальше розширення ЄС і виконання зобов’язань перед Туреччиною й Хорватією. Питання про те, якою повинна бути нова Європа і на яких підставах потрібно її будувати, стало ще більш актуальним після поразки саміту ЄС із питань бюджету. Однією з причин нинішньої кризи в ЄС британський прем’єр-міністр вважає, передусім, кризу політичного лідерства. По суті, цю заяву британського прем’єр-міністра можна розцінювати як виклик домінуванню в ЄС Німеччини й Франції, які нині є провідниками Європи. За нинішніх обставин у Великої Британії є шанси посилити свій вплив в ЄС і конкурувати за лідерство з Німеччиною і Францією, що є ослаблені складним економічним становищем і непопулярністю правлячих політичних сил усередині цих країн. Нині певні позиції британського уряду мають підтримку країн Скандинавії.
Нинішня криза в ЄС поставила на порядок денний низку питань, вирішення яких, з одного боку, потребує прийняття невідкладних рішень, з другого — можливе лише в довготерміновій перспективі. Аналітики вважають, що шанси Великої Британії забезпечити прийняття саме британської моделі модернізації ЄС є незначними, оскільки Німеччина й Франція здатні ці дії заблокувати. Відтак визначення засад подальшого функціонування ЄС залежатиме від укладених між цими країнами домовленостей та досягнутих компромісів. Водночас, активні дії Великої Британії, спрямовані на забезпечення собі статусу однієї з країн-лідерів ЄС, можуть мати наслідком зміни в розстановці сил в Євросоюзі, зокрема, забезпечити більшій вплив країн Центрально-Східної Європи на прийняття рішень у євроструктурах. Саме в цьому контексті Польща вже здійснює певні активні кроки, спрямовані як на посилення своїх позицій в ЄС, так і на забезпечення домінування в субрегіоні ЦСЄ.
Насамкінець, слід зазначити, що внаслідок подолання нинішньої кризи ЄС суттєвих змін можуть зазнати і засадничі принципи функціонування ЄС, і чисельність та конфігурація суб’єктів впливів. Це означає, що Україні необхідно забезпечити створення «кола союзників» для сприяння в реалізації євроінтеграційної стратегії, так і передбачити формування адекватних механізмів коректування поетапності її реалізації.
