До редакції газети «День» прийшов лист від пана Володимира Ткачука, постійного читача нашої газети, який є в курсі всіх новин, добре знає наших авторів. «Чому б і ні?», — спитаєте ви. Річ, бачте, в тому, що пан Ткачук мешкає в Австралії, хоча справами в Україні, зокрема релігійними, переймається може більше, ніж багато хто з нас тут, удома. Свого листа Володимир Ткачук прислав зі спеціальної нагоди — в житті його православної парафії, заснованої на Австралійському материку 50 років тому, трапилася значна подія. Австралійські православні українці вирішили приєднатися до УПЦ КП.
Вийшло так, що якраз у ювілейний 2000-й рік, у той рік, коли церква Святого Архістратига Михаїла в Аделаїді (Австралія) має святкувати півстолітнє існування Української Автокефальної Православної Церкви в Південній Австралії, вона переживає найбільш драматичний момент своєї історії.
Церкву було започатковано 50 років тому, на тій території, яка є «найсухішою частиною найбільш сухого в світі континенту». Кожен з тих, хто був серед засновників, пригадує радість та гордість за свою віру, якою ми всі пишалися в ті дні. Хоча всі ми тоді починали своє життя на континенті й мали прикладати майже надлюдські зусилля для того, щоб знайти роботу, придбати якусь стріху над головою для своєї родини, послати своїх дітей до школи, вдягнути, взути їх відповідно. Попри все це, кожен з нас мав ще й інші обов’язки — бути членом новоствореної української Громади, до якої входили різні організації — хори, танцювальні гурти, спортивні клуби. А щоб мати свій духовний осередок, треба було турбуватися також про свої церкви. Так, за тяжких умов, при повній відірваності від Вітчизни, при повній необізнаності з умовами існування тут, в Австралії, почало розвиватися наше національне та духовне життя. І кожен з нашої маленької громади — приблизно 3000 поселенців — завжди з гордістю про це згадує.
Один за одним спливали роки... Впродовж тих років ми завжди молилися за всіх в Україні, просили Бога, щоб він дав волю народові, щоб дав можливість для створення єдиної православної церкви як для України, так і для всіх українців, порозкиданих цілим світом. І ось Всевишній Бог послав нам волю, а також можливість заснувати врешті-решт українську незалежну православну церкву — Автокефальну, яку очолила найбільш відома в діаспорі людина православного життя — митрополит Мстислав (Скрипник) із Сполучених Штатів Америки. Ми тут, у Австралії, схвалювали те, що на таку відповідальну роль було покликано людину, яка це дійсно заслужила, людину, яка належала до церкви поза межами України. Тим самим було визнано ту працю, яку українці діаспори вклали в збереження православної віри для своїх нащадків. В Аделаїді радостям тоді не було меж; дві окремі парафії, що належали до різних юрисдикцій, задля солідарності і любові до України, злучилися.
Тоді ніхто не знав, що нас очікує в «завтрашній день»! Смерть патріарха Мстислава, смерть патріарха Володимира (Романюка). За кулісами розігрувалися нові сценки, йшло роздрібнення православ’я на радість нашим ворогам. Воно, це роздрібнення, перекинулося також поза океан — секретні договори зі Вселенською владою Православної Віри, щось на зразок «базару невільників», бо йдеться про розпродаж українських парафій у чужинську «неволю» — замість очікуваної автокефалії-незалежності. Адже частина українських парафій діаспори замість того, щоб долучитися до будівництва Матері- церкви, перейшла під омофор Вселенського патріарха.
У травні 1998 року ми тут, в Австралії, на Надзвичайних загальних зборах своєї парафії, в присутності Голови консисторії вирішили, що хочемо належати тільки до України, що наша ідея тільки в тому, щоб будувати єдину православну Церкву для цілого світу, із престолом у столиці України. Ми терпляче чекали на відповідь від свого духовного священоначалія, однак відповіді не було.
Тож 5 березня 2000 року на річних зборах нашої парафії в Аделаїді православні українці остаточно вирішили, що далі нема чого чекати. Одностайно ухвалено відокремитися від Вселенського патріархату, а також від усіх тих ієрархів, що підписали угоду і спланували всіх наших парафіян віддати під чужий грецький контроль. Шлях у нас один — приєднатися до тієї православної церкви в Україні, яка одна є дійсно українською і дійсно незалежною. Тобто до УПЦ Київського патріархату.
Іншими словами, парафія Святого архістратига Михаїла Православної церкви в Аделаїді (Австралія) виходить з-під юрисдикції Української православної церкви США та діаспори. І буде визнавати своїм предстоятелем не митрополита Константина, а Патріарха України-Руси Філарета. Православні Аделаїди-Австралії закликали також інших українців діаспори приєднуватися до Київського патріархату.
