Через рік після бомбардувань «День» опублікував точку зору генерального секретаря Північноатлантичного альянсу Джорджа Робертсона щодо косовських подій. Свою точку зору на балканську кризу запропонувало нашим читачам i посольство СРЮ в Українi.
Багато які люди і країни нашої планети після агресії НАТО проти СРЮ добре зрозуміли справжню суть так званої «гуманітарної інтервенції», глобальної небезпеки політики втручання у внутрішні справи і нового бачення доктрини обмеженого суверенітету. Зрозуміли, що американська адміністрація зловживає правами людини з метою підбурювання сепаратизму і тероризму в усьому світі заради здійснення своїх глобальних інтересів. Це небезпека, що нависла над багато якими країнами, і через цю причину світ не сприймає диктату й шантажу. Яскравим доказом такого шантажу були переговори в Рамбуйє. Вони стали частиною сценарію військової інтервенції і місцем для подання ультиматуму офіційному Бєлграду: або ви погоджуєтеся на створення албанської держави в Косово і введення військ НАТО на територію СРЮ, або ми вас бомбитимемо!
Агресія НАТО і переговори в Рамбуйє порушили й багато які інші принципи й відносини між державами, а також правило, згідно з яким домовленостей мають досягати «за доброї довіри». Окремі держави НАТО діями своїх функціонерів грубо порушили принципи «доброї довіри» (bona fides), які мають на увазі обов’язок усіх суб’єктів міжнародного права і міжнародних відносин стримуватися від обману, лукавства тощо. Груба агресія наймогутнішого військового альянсу в світі, очолювана США, була не тільки замахом на територіальний інтегритет і суверенітет незалежної СРЮ — члена ООН, а й найважчим ударом по ООН і РБ як найвищому авторитету в справі збереження безпеки в світі. У тотальній війні проти всього народу СРЮ агресор скоїв численні злочини, порушуючи при цьому всі основні постулати Статуту ООН і міжнародного права (Заключний акт Конференції з безпеки і співпраці в Європі, Хельсінкі 1975; Загальна декларація прав людини; Міжнародний пакт з цивільного і політичного права; Міжнародний пакт з економічного і культурного права; Паризька Хартія за нову Європу, 1990 р., і акти з прав людини, демократії і прав держав, дружніх відносин між державами, безпеки, людяності, довкілля й культури; Європейська конвенція із захисту прав людини і її свобод тощо), як і всі міжнародні конвенції в області військового і гуманітарного права (правила військового права, заборонені Гаазькими конвенціями 1899—1907 і Женевськими конвенціями про захист жертв війни, а також Конвенцією про попередження злочинів геноциду і про його покарання, 1948 рік) тощо.
НАТО, у відповідності зі своїми актами, може застосувати зброю, тобто військову силу, тільки в разі озброєного нападу на одну з країн-членів НАТО.
Правила і принципи міжнародного права не дають повноважень НАТО або будь-якому іншому військовому або цивільному органу і організаціям, керуючись політичними критеріями, вільно вирішувати, за яких випадків вони можуть застосувати силу.
Озброєна акція НАТО спричинила страждання цивільного населення СРЮ, представників усіх національних громад, зруйнувала численні мости і дороги, аеродроми і порти, електростанції і електромережі, об’єкти телекомунікацій, школи, вузи, дитячі установи, лікарні, медичні заклади, установи соціального захисту, культури і релігійні об’єкти, господарські об’єкти, нафтопереробні заводи, об’єкти хімічної промисловості, ТБ-об’єкти.
Не було жодних причин для бомбардування Югославії. Югославія суворо виконувала всі норми й резолюції РБ ООН і не ігнорувала попереджень генерального секретаря ООН К.Анана про начебто гуманітарну катастрофу в Косово і Метохії, якої насправді не було. Жодної етнічної чистки в Косово і Метохії югославські власті не проводили. Попри всі відчайдушні спроби представників НАТО довести зворотне, їм це не вдалося, тому що в Краї не знайдено жодних масових поховань албанців, якими вони хотіли виправдати цю агресію. Типовий приклад брехні — поховання в селі Рачак, де було проведено експертизу останків людських тіл, в якій брали участь і фінські фахівці. Вони підтвердили, що не було вбивств і розстрілів мирних албанців, а було підтасовування різних мертвих тіл тільки задля того, щоб «виправдати» перед міжнародною громадськiстю інтервенцію та бомбардування СРЮ.
З початку агресії НАТО проти Югославії, з 24 березня по 8 червня 1999 року, НАТО здійснило 35.000 повітряних нальотів. У повітряних нальотах брало участь понад 1.000 бойових літаків і 206 гелікоптерів. Запущено понад 10.000 крилатих ракет і скинуто понад 79.000 тонн вибухових речовин, включаючи не менше за 152 контейнери з 35.450 касетними бомбами, термовізуальними і графітними бомбами, які заборонено міжнародними конвенціями. Більшість повітряних ударів припала на Пріштіну (374), Прізрен (232), Бєлград (212), Урошевац (205), Джаковіцу (190), Кральово і Ужице (145 на кожне місто), Нові Сад (114) тощо.
Наслідки трагічні й найстрашніші. Понад 2.000 мирних жителів було вбито, понад 6.000 важко поранено, багато хто з них залишиться інвалідами до кінця свого життя. Серед загиблих 30% дітей, а серед поранених — 40%; 10% югославських дітей (приблизно 300.000) отримали важкі психологічні травми і перебувають на тривалому медичному лікуванні. Більшість з цих дітей стали жертвами касетних бомб, а через неочищені від таких бомб місця їхня кількість може значно зрости.
Майже 250.000 дітей-біженців із колишніх югославських республік Хорватії та Боснії і Герцеговини, які знайшли безпечний притулок у СР Югославії, знову зазнали жахів війни. Через агресію діти втратили можливість відвідувати школи. Зараз майже 100.000 учнів не можуть відвідувати початкові школи і дошкільні установи, тому що багато які з них зруйновано бомбами НАТО.
Після нападів НАТО на об’єкти хімічної й нафтопереробної промисловості мільйони громадян зазнали отруєння газами. Вода, ліси, поля також постраждали. Все це може мати тривалі наслідки для здоров’я всього населення і довкілля не тільки в Югославії, а й у всьому регіоні.
Постійне бомбардування туристичних центрів і національних парків завдало величезної шкоди природі і заповідним зонам. Окремі види флори вимирають через бомбардування НАТО.
Міжнародний союз із захисту природи і європейські організації з питань захисту довкілля, позаурядові організації було попереджено про небезпеку.
Після руйнування Петроварадінського мосту (через міст проходив магістральний і міський трубопровід), особливо після масштабного руйнування електросистеми СР Югославії (гідро- й термостанції, трансформатори, електропередавачі тощо) графітними, касетними і термовізуальними бомбами, припинене регулярне постачання електроенергії і води. Пошкодження енергосистеми викликало масові страждання всього населення СР Югославії, тому що серйозно постраждали всі користувачі в країні, включаючи лікарні й інші установи охорони здоров’я, дитячі садки, школи тощо. Тільки це показує грубу й повну зневагу агресором потреб особливо вразливої частини населення: новонароджених, хворих, стариків.
Тривале бомбардування цивільних об’єктів сіл і міст південного краю Сербії Косово і Метохії спричинило масову деструкцію, страх і паніку серед населення. Тисячі громадян — жінок, дітей, стариків, інвалідів з Косово і Метохії — в страху перед бомбами агресора змушені були залишити Край, і таким чином НАТО спричинило величезну гуманітарну катастрофу.
Наслідки величезні і в матеріальному плані — збиток від війни оцінюється в понад $100 мільярдів. Під час агресії НАТО в нашій країні знищено близько 25.000 житлових і 78 промислових об’єктів, 42 об’єкти енергосистеми (нафтопереробні підприємства і склади нафти), 64 об’єкти телекомунікації, 66 автомобільних і залізничних мостів, 8 аеродромів, 32 лікарні, понад 400 шкіл, факультетів і дитячих установ, 74 культурно-історичних пам’ятники і релігійних об’єкти тощо. Наслідки екологічної катастрофи ще в повній мірі не оцінено, як і наслідки використання зброї із збідненим ураном. Але поставити Югославію на коліна не вдалося. Ключ нашого успіху — не техніка і її перевага. Наша армія і ППО протистояли агресору засобами військової техніки першого і другого покоління, за винятком невеликої кількості літаків і радарів з вельми скромними бойовими можливостями, ресурси багатьох з них уже застаріли. Надія на абсолютну технічну перевагу — ось причина поразки НАТО. Ключ нашого успіху — людина, її здатність, рішучість до кінця захищати свою країну, бойовий дух, гідний захоплення. Ключ нашого успіху — повна злагода і єднання всіх політичних структур, правлячих і опозиційних, як і всієї діаспори, в засудженні агресора і рішучості захищати країну.
У силах ППО загинуло 39 службовців, важко поранено 46. Значної шкоди, тобто руйнувань, завдано стаціонарним об’єктам, але агресор не знищив югославський військовий потенціал. Сили НАТО переважно вражали пусті й помилкові позиції. У Косово і Метохії знищено всього 12 танків і небагато військової техніки. Сили армії Югославії відійшли з Косово і Метохії в повному складі і абсолютно не були пошкодженими. Сили ППО знищили 38 літаків НАТО, два гелікоптери, 9 повітряних непілотованих засобів, 45 крилатих ракет НАТО. Ця кількість набагато більша, тому що значна частина об’єктів впала на сусідні країни, але НАТО не визнає цього, як і загальних військових втрат, які, мабуть, є набагато більшими.
Жодної мети НАТО не досягнуло. СРЮ не розбито, не змінилося керівництво СРЮ, не знищено армію, до Косово і Метохії ввійшли не війська НАТО, а війська ООН, не втрачено суверенітет над Краєм, що гарантовано Резолюцією № 1244 РБ ООН.
Крім того, по-перше, Резолюція № 1244 гарантувала суверенітет і територіальний інтегритет СРЮ і Сербії; по-друге, питання Косово і Метохії вирішується відповідно до принципів і в рамках ООН, а не за правилами НАТО, і по-третє, політичне рішення має засновуватися на рівноправності всіх національних громад і громадян Косово і Метохії, а форма цього рішення — автономія в рамках Сербії, в рамках СРЮ. Ці гарантії, що складають інтегральну частину документа Ахтісаарі—Черномирдін і Резолюції № 1244, ми вважаємо остаточними і такими, що не підлягають змінам. Нічого з того, що суперечить цим гарантіям, чи то у формі практики, чи то у формі рішення або фактичного стану, наша держава, наш народ, наш уряд ніколи і ні за яких умов не визнають.
Глибоко турбує те, що після дислокації міжнародних сил безпеки і цивільної присутності в Косово і Метохії тривають геноцидний терор і етнічні чистки проти сербського і неалбанського населення. Після прибуття КФОР і УНМІК з Краю насильно вигнали понад 350.000 мешканців-неалбанців, передусім сербів, чорногорців, а також циганів, мусульман, турків, горанців та інших. У період з 12 червня 1999 р. по 30 березня 2000 р. здійснено 4.564 терористичних акти, вбито понад 936 чоловік, поранено понад 876 і викрадено 867. Зруйновано або спалено 82 монастирі і церкви і понад 50.000 будинків. Етнічними чистками, спаленням і руйнуванням церков, монастирів і культурно-історичних пам’ятників руйнується етнічне коріння і духовний зв’язок Косово як колиски сербської державності з іншими частинами Сербії.
КФОР і УНМІК несуть безпосередню відповідальність за безвладдя, хаос і порушення Резолюції 1244, тому що вони стали прямими співучасниками албанських терористів в етнічних чистках і криміналізації сербського Краю.
Роззброєння, яке є одним з ключових положень Резолюції 1244, не проведено. Крім того, албанська «АВК» «трансформувалася» на так званий Корпус захисту Краю і озброюється, й надалі здійснюючи терор і насильство з метою відділення і створення «Великої Албанії» всупереч положенням резолюції і документа Ахтісаарі—Черномирдін. Не дозволяється повернення частин югославської армії і МВС Сербії, мета яких — захищати кордон і культурно-історичні пам’ятники.
Укази спеціального представника ГА ООН Кушнера не мають під собою підстав у Резолюції 1244, вони є антиконституційними й розраховані на розрив усіх зв’язків між Краєм і Республікою Сербією.
СРЮ у своєму зверненні до Ради Безпеки, виходячи з трагічної ситуації в Косово і Метохії і систематичного порушення всіх положень Резолюції 1244 і супроводжуючих документів, вимагає, щоб РБ невідкладно вжила найенергійніших кроків і рішучих заходів з послідовного застосування Резолюції 1244 і запобігання всіх спроб відступу і гаяння часу для їхнього виконання, або ж довільного трактування її положень.
Агресія НАТО проти Югославії триває. Це продовження має три основних напрямки. Перший — політична агресія або дестабілізація Югославії, передусім через дестабілізацію Сербії. Другий — економічна агресія у вигляді санкцій ЄС, в якому більшість становлять члени НАТО. Третій — інформаційна агресія.
Ті сили, які продовжують політичну агресію проти Югославії, демонструють незнання Югославії, Сербії, незнання нашого народу. Вони не знають історії. Здається, вони не розуміють значення сербської волелюбної традиції. Якби вони це знали, вони б вчасно зрозуміли, що немає такої сили, яка може примусити Сербію і Югославію зійти зі шляху свободи, незалежності і концепцій рівноправних відносин у світі.
Але світ і міжнародні відносини після 24 березня 1999 року вже не такі, якими були досі.
