Адміністрація Буша навела три основні причини початку війни в Іраку. Лише одна все ще викликає довіру: необхідність трансформувати Близький Схід за допомогою демократизації і таким чином покласти край підтримці тероризму. Але чи має цей аргумент більш реальні підстави, ніж попередні твердження адміністрації про «невідворотну» загрозу зброї масового ураження або припустимої підтримки «Аль-Каїди» Саддамом Хусейном?
В умовах, коли після вторгнення до Іраку інспектори дійшли висновку, що складів зброї масового знищення немає, і коли розвідувальні служби сьогодні переконані, що основним результатом війни в Іраку стало поповнення лав терористів у ісламському світі, адміністрація Буша, що цілком зрозуміло, робить акцент на демократизації. Дійсно, це стало головною темою другого президентського терміну Буша. Як заявила у своїй нещодавній промові в Каїрі держсекретар Кондолізза Райс: «Свобода та демократія є єдиними достатньо сильними ідеями, щоб подолати ненависть, нерозуміння та насильство».
Циніки вбачають у цьому лише зручний аргумент, що вийшов на передній план після того, як була доведена неспроможність двох інших підстав для початку війни. Що ще важливе, скептики також сумніваються в обгрунтованості аргументу адміністрації США, що зв’язує демократію з ослабленням загрози тероризму. Зрештою, британські громадяни в одній з найстаріших у світі демократій здійснили недавно терористичні акти в Лондоні. Так само американський громадянин здійснив найбільший до 11 вересня 2001 року терористичний акт у Сполучених Штатах.
У чомусь скептики праві, але вони заходять надто далеко. Передусім ще зарано судити про правильність цього аргументу. Для повної оцінки війни в Іраку та її впливу на ситуацію на Близькому Сході знадобиться щонайменше десятиліття. Очевидно, що вибори в Іраку в січні 2005 року були позитивним кроком для регіону. За останні шість місяців всенародні вибори відбулися в Лівані, а в Саудівськiй Аравії відбулися вибори до місцевих органів влади. Єгипет вніс поправку до конституції, що дозволяє проведення президентських виборів з участю кількох кандидатів. Подальші вибори заплановані в Іраку та Палестинській автономії. Як сказав Валід Джумблатт, лідер ліванських друз (ісламська секта. — Ред. ): «Мені дивно говорити про це, але процес змін почався після американського вторгнення до Іраку».
Напевно, такий результат не повинен здаватися дивним. Зрештою, як нещодавно зауважив оглядач Девід Брукс: «Якщо Америка й має якусь м’яку силу, то це схильність уявляти нові світи». Іншими словами, вторгнення до Іраку й подальше збільшення розмов про демократію на Близькому Сході, можливо, змінили критерії статус-кво.
Однак демократія — це більше, ніж просто вибори. Вона вимагає терпимості до меншин і поваги до прав людини, а також розвитку ефективних інститутів розв’язання політичних конфліктів у розділених суспільствах. Якщо таке станеться в Іраку, це може дати можливість подальшої легітимізації війни.
Але такий результат залишається сумнівним. На сьогоднішній день вторгнення до Іраку спричинило зростання повстанського руху та загрозу громадянської війни. Присутність іноземних військ є стимулом для розвитку націоналістичних і джихадських рухів. Майбутнє Іраку, не кажучи вже про демократію в цій країні, залишається в кращому випадку непевним.
Проте з іракського досвіду ми можемо винести урок, що тоді як розвитку демократії можна сприяти ззовні, її дуже складно запровадити силою. Хоча слушним є те, що Німеччина і Японія стали демократичними державами після американської окупації, для цього знадобилася їхня цілковита поразка в руйнівній війні і сім років окупації. Більш того, Німеччина і Японія являли собою відносно однорідні суспільства з певним попереднім досвідом демократії. Подібні умови навряд чи можна знайти в сучасному світі.
Можливо, адміністрація Буша й права, стверджуючи, що ризик і вартість поширення демократії є меншими за ризик і вартість дозволу авторитарному статус-кво на Близькому Сході тривати нескінченно. Але демократія не є єдиним знаряддям трансформації, спрямованої на викорінювання тероризму. Розвиток громадянського суспільства, економічне зростання й відвертість для іншого світу є такими ж важливими чинниками. Так само як і підвищення рівня зайнятості серед юнаків, рівня освіти серед дівчат і поширення таких цінностей, як свобода й правосуддя.
Більш того, сама лише демократія не зможе звернути сьогоднішній посів екстремістів-джихадистів до мирного існування. Навпаки, надто швидкий перехід до демократії може дестабілізувати уряди й підвищити шанси екстремістів на руйнування суспільства.
Але в довгостроковій перспективі повільний і стабільний прогрес демократизації може відродити надію серед поміркованих, створюючи правдоподібне бачення кращого майбутнього — сутності м’якої влади, — яке викоренить ідею ненависті й насильства, поширювану екстремістами. Демократизація, дійсно, може допомогти усунути деякі джерела люті, що підігріває тероризм, але вона є лише частиною розв’язання проблеми.
Джозеф С. НАЙ — професор Гарвардського університету
