Учора увечері в заміській резиденції президента США в Кемп-Девіді поблизу Вашингтона лідери Ізраїлю, Палестинської автономії та Сполучених Штатів розпочали історичний саміт, мета якого — досягти тривалого й сталого миру між ізраїльтянами та палестинцями. Ізраїльський прем’єр Ехуд Барак та палестинський лідер Ясір Арафат за посередництва американського президента Білла Клінтона упродовж 8 днів домовлятимуться стосовно статусу Єрусалима, долі палестинських біженців і повернення земель Палестинській автономії, яка, за рішенням законодавчого органу Організації Визволення Палестини, 13 вересня може стати державою Палестина.
Господар саміту Білл Клінтон сподівається, що в Кемп-Девіді таки буде підписано остаточну мирну угоду між ізраїльтянами і палестинцями. Саме тому для ізраїльсько-палестинського саміту обране те саме місце, де 1978 року Ізраїль уклав з Єгиптом угоду, героями якої стали президент США Джіммі Картер, прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін і президент Єгипту Анвар Садат. «Барак і Арафат мають уяву, знання, досвід, здатність і мужність підписати угоду», — вважає Клінтон. Тут принагідно згадати, що напередодні візиту до США ізраїльський прем’єр ледь уникнув вотуму недовіри, який ініціювали його колишні союзники. Таким чином, Барак приїхав до Кемп-Девіда без підтримки кнессету. Його кредо — «повернутися з угодою, яка гарантуватиме життєво важливі інтереси Ізраїлю».
Напередодні Барак обіцяв твердо протистояти поверненню до кордонів 1967 року й виходу об’єднаного Єрусалима з-під ізраїльського суверенітету. Перед вильотом він заявив: «Миру за всяку ціну не буде». У той же час речник Арафата Ханан Ашраві сказала, що палестинці не відступляться від своїх вимог і не погодяться на будь-яке часткове врегулювання. Немов у відповідь ізраїльський прем’єр, наголосивши, що настав момент істини, зазначив, що припускає можливість болісної компромісної угоди, якщо не буде альтернативи. Однак у такому випадку на певні болючі поступки повинні піти й палестинці.
Очевидно, що не останню роль на саміті зіграють і господарі, зокрема президент Білл Клінтон. Семюел Льюїс, учасник Кемп-Девідської угоди 1978 року, радить Клінтонові наслідувати приклад президента Картера. Той тоді скасував усі заплановані зустрічі й ні на хвилину не виходив із Кемп-Девіда, постійно підштовхуючи Садата й Бегіна до компромісів. Льюїс також радить ізолювати учасників нинішніх переговорів від преси.
КОМЕНТАР
Анна АЗАРІ, Надзвичайний і Повноважний Посол Ізраїлю в Україні:
Прем’єр-міністр Ізраїлю Єхуд Барак від’їхав на цю історичну, з точки зору Ізраїлю зустріч, не маючи на даний момент підтримки парламентської більшості. Він говорив, що оцінює шанси на успіх переговорів у 51%, і я думаю, що можу приєднатися до такої, не дуже оптимістичної, думки.
Ізраїль вже пішов на великі поступки палестинцям у процесі мирного врегулювання. Прем’єр-міністр Барак виїхав на переговори з п’ятьма принципами, від яких Ізраїль не має наміру відступати.
По-перше, це неповернення Ізраїлю до кордонів 1967 року.
По-друге, Єрусалим має бути єдиним містом під ізраїльським суверенітетом.
По-третє, Ізраїль виступає проти дислокації будь-якої іноземної армії на Західному березі річки Йордан.
По-четверте, більшість ізраїльських поселенців повинні залишитися на території, де поширюється суверенітет Ізраїлю.
По-п’яте, Ізраїль не бере на себе ні моральної, ні юридичної відповідальності за виникнення проблеми палестинських біженців.
Пильний аналіз дозволяє побачити, яка кількість поступок можлива у рамках цих п’яти принципів. Мені здається, що 80% спірних питань залишилися вже позаду. Однак решта 20% — є найбільш критичними в розрізі історичних конфліктів. Водночас, ці спірні проблеми є найважливішими і зачіпають історичні та релігійні питання, де особливо символічним є майбутнє Єрусалима.
Прем’єр-міністр Барак виїжджає на переговори з серйозним наміром укласти угоду в один етап. Він не має бажання перетворювати саміт на «довготривалі переговори», хоча така можливість реально існує. Мені здається, що обидві сторони зацікавлені у вирішенні проблеми до 13 вересня (день, коли палестинці мають намір оголосити про створення своєї держави).
