Чи слід боятися Китаю? В індустріально розвиненому світі зростає страх перед дедалі більшою потужністю цієї країни. Все частіше про Китай говорять як про головну «світову майстерню». Сьогодні Китай експортує більше продукції, ніж Франція. 2001 року китайський експорт становив $326 млрд., у той час, як експорт Франції не перевищував $291 млрд. Експорт Китаю становить 5% від рівня світового експорту, що втім відносно небагато, якщо врахувати, що у цій країні проживає 21% населення планети. 2002 року обсяг китайського експорту збільшився на 15%, водночас ВВП країни зріс лише на 7%. Проте й обсяг ВВП, як очікується, до 2020 року збільшиться вчетверо.
Жах, який переслідує промислово розвинені країни, пов’язаний із побоюваннями, що гіганти міжнародної індустрії перемістять виробництво своєї продукції до Китаю, де робоча сила набагато дешевша, ніж у європейських країнах. Наприклад, французька компанія Alcatel уже розмістила в Китаї свої науково-дослідні лабораторії. Таке побоювання пов’язане навіть не стільки з тим, що китайський ринок стає дедалі відкритішим. Головна проблема полягає у тому, що правила «гри у глобалізацію» мають політичне підгрунтя. Вони неминуче зміняться. Щоб відповісти на серйозний виклик, який кидає зростання потужності Китаю у XXI столітті, потрібно вирішити дві проблеми.
Перше завдання полягає в тому, щоб досягти затвердження справедливіших правил на світовому рівні, і цього можна досягти шляхом узгодження політики двох стратегічних партнерів — Китаю та Європи. Вирішення другого завдання залежить тільки від європейців. Китай виробив політичний підхід до глобалізації. Ми в Європі також повинні виробити стратегію, що дозволяє отримати користь від тіснішої співпраці з Китаєм. Посилення могутності Китаю є вигідним Європі, оскільки сильний Китай необхідний для рівноваги світу. Тобто слід дивитися на Китай не з погляду Америки, а з погляду європейців. Слід подолати ідеологічні забобони, які не дозволяють оцінити прагнення китайського суспільства до стабільності та процвітання.
Нинішній Китай перебуває на стадії перегляду своїх цінностей, що дісталися у спадок від комуністичної ідеології часів культурної революції. Безсумнівно, правляча у країні Компартія намагається встановити баланс у відносинах країни з Заходом та з країнами третього світу. У Китаї розвиваються наука і технологія, система соціального страхування.
При цьому китайська влада знає, що вона не зможе диктувати правила гри у «глобалізацію». США за бажання можуть використати широкий вибір засобів впливу на Китай, зокрема тиснути у рамках СОТ, щоб змусити Пекін відкрити свій ринок продовольчому імпорту із Америки. США також можуть примусити Китай переглянути курс юаня. Американці також можуть розв’язати проти Китаю пропагандистську кампанію. Наприклад, нещодавній галас навколо спалаху «атипової пневмонії» завдав китайській економіці величезних збитків. Крім того, в арсеналі США — важелі дипломатичного та воєнного тиску. Так, розробка у США системи «протиракетного щита» може змусити Китай долучитися до гонки озброєнь, яка виснажить економіку країни.
Водночас не можна забувати, що позитивне торгове сальдо Китаю у торгівлі зі США перевищило 2001 року $50 млрд. У XXI столітті Китай має намір стати наддержавою, але ця країна вже знаходиться під прицілом США, які збираються досягти відкриття величезного китайського ринку для американського експорту. Вашингтон також прагне підірвати контроль Компартії Китаю над усіма сферами життя країни. У короткостроковій перспективі Китай та США можуть мати спільні інтереси: частка Китаю в економіці США зростає, а американців привертає дешева робоча сила Китаю. Вашингтон також прагне домогтися покриття свого зовнішньоторговельного дефіциту за рахунок розширення торгівлі з КНР.
Але уряд Пекіна поступово приходить до розуміння того, що йому необхідні союзники в Європі. Збіг інтересів Європи та Китаю полягає у тому, щоб досягти нових «правил гри» у глобалізації, в іншому разі ми будемо свідками повернення до політики протекціонізму. Слід переглянути правила фінансування світової економіки. Світовий банк повинен заявити про пріоритет фінансування першорядних потреб країн, що розвиваються, у розвитку сільського господарства, інфраструктури, охорони здоров’я та житлового будівництва. Слід спонукати Китай до розвитку системи соціального страхування та використання власних енергетичних ресурсів. Франція та Європа за участi Росії повинні розробити стратегію технологічного та промислового співробітництва з Китаєм, що відповідає інтересам наших компаній.
Жан-П’єр ШЕВЕНМАН — почесний голова партії «Рух громадян Франції», колишній міністр внутрішніх справ Франції.
