Верховний комісар з прав людини та біженців при ООН Мері Робінсон виступила цими днями проти створення «Європейської Фортеці» в межах Євросоюзу, якою Брюссель нібито хоче відмежуватися від притоку мігрантів. За її словами, для багатьох європейських лідерів страх перед проблемою біженців перетворився у своєрідну гру з електоратом. Ще раніше генсек ООН Кофі Аннан попередив, звертаючись до лідерів країн ЄС: «Давайте не забувати, що навіть фіктивний біженець не є злочинцем, а коли людині відмовляють в наданнi статусу біженця, це не означає, що він намагався отримати цей статус обманом».
Проблема імміграції з країн третього світу до Європейського Союзу — один із головних болів Брюсселя. Сам факт, що з усіх програм, на які Євросоюз виділяє кошти, боротьба з нелегальними потоками мігрантів обходиться найдорожче. Разом із тим число шукачів «європейського раю» з кожним роком зростає, додаючи цим самим зайвого клопоту й країнам-членам Євросоюзу. Для Брюсселя проблема нелегалів тим неприємніша, що розглядати її можна в двох площинах. Одна справа, що нелегальні іммігранти є причиною зростання і без того немалого рівня безробіття. Інша — один із основних пунктів документа Євросоюзу є вільне пересування громадян територією цього об’єднання. Якщо додати до цього низку Декларацій ООН, Європейську Конвенцію з прав людини, то двозначностей лише додасться. Позаяк навіть усний натяк європейських лідерів на заборону приїзду мігрантів до їхніх країн наштовхується враз на критику правозахисних організацій. Нещодавня заява міністра внутрішніх справ Великої Британії Джека Стро про те, що необхідно скласти спеціальний список «безпечних країн», в якому б вказувалися ті регіони, жителям котрих можна не надавати політичного притулку, знайшла своє критичне відбиття в звіті Комісії ООН із прав людини. Адже від обмежень на прибуття для одних і дозволу мчатися за щасливим життям для інших, м’яко кажучи, несе ксенофобією.
Лідери Євросоюзу, між тим, ніяк не можуть заспокоїтися з давно наболілим. А за оцінками експертів, в країни ЄС щороку незаконно в’їжджає близько 400 тисяч осіб. Цими вихідними прем’єр-міністри Італії та Великої Британії — Джуліано Амато і Тоні Блер — виступили з ініціативою направити групу працівників імміграційних відомств і поліцейських на Балкани. Саме з Балкан, на їхню думку, починаються основні шляхи перевозу нелегальних іммігрантів в Західну Європу. Злочинні групи, які діють в цьому регіоні, вивозять на Захід по 50 тисяч чоловік щороку. ООН вважає, що через «балканський маршрут» проходить приблизно 10% усіх нелегалів, які в’їжджають в Європу. Блер та Амато вирішили розташувати в Боснії спеціальну імміграційну службу, яка й буде виконувати роботу прикордонників. З одного боку задум італійського лідера на пару з британцем заслуговує на похвалу. Як-не-як на нелегальній міграції виграють зовсім не самі перебіжчики, яким подеколи доводиться продати в своїх країнах все майно, аби заплатити контрабандисту до $4 тисяч. При цьому ці ж мігранти почасти ризикують своїм життям. Варто згадати минулорічну трагедію в Дуврі, коли в одному з контейнерів вантажівки було виявлено 58 загиблих нелегалів з Китаю. Щонайменше, 173 особи загинуло торік в Адріатичному морі при спробі дiстатися з Албанії в Італію. І хоч більшості все-таки щастить досягти омріяної європейської благодаті, сама благодать їм може тільки снитися. Роботу приїжджим в Західній Європі знайти дуже складно, розгляд про надання їм статусу біженця або ж політичного притулку може затягтися на роки, жити доводиться в жахливих гуртожитках, ті ж соціальні виплати, які дають прибулим нелегалам, мізерні навіть у країнах «третього світу». Скажімо, в Німеччині на кишенькові витрати нелегальному іммігранту дається усього 80 DM ($38) на місяць, у Британії — 30 фунтів на тиждень. Проте вижити в цих країнах і за першу, і за другу суми якщо реально, то за дуже величезних зусиль і мінімальних потребах шлунку. І тривати це може роками, аж поки нелегал або не знайде роботу, або йому зрештою не нададуть жодного із бажаних статусів (біженця, політичного притулку) і відправлять на батьківщину.
З іншої сторони, не такий страшний нелегал, як його малюють. За прогнозами демографів, за майбутні півстоліття кількість європейського населення скоротиться приблизно на чверть. І хоч-не-хоч європейцям доведеться боротися вже не з безробіттям, а з браком робочої сили. Німецький канцлер Герхард Шредер нарiвнi з заявами про боротьбу з потоками нелегальної міграції дедалі частіше оголошує про нові конкурси «зелених карток», за якими кваліфікованим робітникам та їхнім сім’ям з неєвропейських країн надається дозвіл на роботу від п’яти років. На минулому тижні він оголосив навіть про розширення сфер, в які будуть запрошуватися спеціалісти з інших країн. Досі перевага віддавалася здебільшого професіоналам-комп’ютерникам. Досить цікавим виявилося дослідження британського уряду, згідно з яким іммігранти приносять в країну більше грошей, аніж на них самих витрачається, і що іммігранти, в середньому, заробляють більше, ніж корінні жителі. Прибуток від роботи біженців, який надходить від податків, на 10% перекриває засоби, витрачені на їхнє утримання. Чи дослухається до цих порад Брюссель?
