Глобальна фінансова система переживає важкі часи. Але чи призведе це до занепаду геостратегічного панування Америки? І якщо так, то якими будуть наслідки?
По-перше, криза, що спочатку охопила Уолл-стріт, а потім розповсюдилася по всьому світу, стане одним із головних стримуючих факторів у зовнішній політиці США. Новому президенту доведеться розбиратися з абсолютно новою (і надто неблагополучною) фіскальною ситуацією. За попередніми оцінками, дефіцит державного бюджету виріс за останній рік на $237 млрд., дійшовши до познаки в $407 млрд. Від цього страждають як сімейні бюджети, так і бюджети компаній, у світлі чого потрібно чекати численних і вельми дорогих соціальних програм.
Напередодні тотального дефіциту ні Барак Обама, ні Джон Маккейн не побажали повідомити, які саме пункти вони готові викреслити зі свого списку покупок. Лише Джо Байден запропонував одну-єдину статтю під скорочення — гуманітарну допомогу. Скоротити її — один із небагатьох розумних заходів, який можна назвати популярним, але в порівнянні з бюджетом це — крапля в морі. І все ж таки слова сенатора Байдена мають більше ваги, ніж здається, адже все йде до того, що присутність Америки на світовій арені буде значною мірою скорочена; можливе навіть настання нової ери вимушеного ізоляціонізму, продиктованого фінансовими міркуваннями.
Ще до кризи звучали вагомі доводи на користь скорочення витрат на оборону та зняття необхідності вести дві дорогі війни одночасно, а тепер вони стануть ще більш вагомими. Незважаючи на військові успіхи, війна в Іраку, як і раніше, надто непопулярна. Виведення військ — яке вже є привабливою перспективою для величезної кількості виборців — цілком може стати ще привабливішим, коли щорічні витрати на ведення війни дійдуть до сотень мільярдів доларів.
Швидше за все, посилять свої позиції протекціоністи, особливо в світлі рецесії, що насувається, і масових звільнень. Ще до того, як почалися головні проблеми, багато хто закликав обмежити імпорт, щоб зберегти робочі місця, і ця ідея отримала певну підтримку як серед багатьох демократів, так і серед частини республіканців. Якщо рецесія затягнеться, то ми неминуче вступимо в нову епоху протекціонізму.
Крім того, нас чекають обтяжливі наслідки потенційного розвалу світової фінансової архітектури. Вже кілька десятиліть Америка знаходиться в самому її центрі, і завдяки тому, що весь світ користувався доларом як стандартною валютою, а економіка наша відрізнялася стабільністю, ми могли дозволити собі великий дефіцит державного бюджету, розраховуючи, що зарубіжні покупці активів, оцінених у доларах, нададуть нам надійний притулок. Але чи зможемо ми розраховувати на щось подібне в майбутньому?
Тим часом наростають і давно знайомі загрози ззовні. Ми не впоралися із загрозою, що витікає від «Аль-Каїди» й інших ісламістських терористичних угруповань. Іран і Північна Корея не відмовляються від своєї войовничої політики, а Пакистан і Афганістан повільно, але невпинно сповзають у напрямку хаосу. Крім того, войовничість Росії та неухильне зростання потужності Китаю дають не менше підстав для неспокою.
Якщо Америка намагатиметься згорнути свою присутність на світовій арені, виникне небезпечний «вакуум сили». Під загрозою опиниться й стабілізуюча присутність США в Азії, і та неухильна увага, яку ми приділяємо нашим союзникам в Європі, і наш статус «захисника останньої інстанції» для країн Близького Сходу, які постачають і транспортують для нас енергоносії.
Подібний сценарій нагадує похмуру епоху 30-х, коли хід світової торгівлі та фінансової діяльності практично припинив свою течію, миролюбні демократичні країни не змогли скооперуватися один з одним, і тоді агресивні держави на чолі з безжалісними фанатиками, що піднялися на хвилі кризи, скористалися моментом розладу. Сьогодні може статися так, що держави-ізгої поведуть себе ще більш необачно, ніж звичайно, й дограються з ядерною зброєю — якраз у такий момент, коли ми найбільш вразливі.
Наслідки фінансової кризи майже безсумнівно торкнуться наших головних стратегічних суперників, навіть у більшій мірі, ніж нас. Нестримне падіння російських фондових бірж продемонструвало вразливість держави, економічна потужність якої побудована на високих цінах на нафту, — тепер світова рецесія тягне російську економіку вниз. Китай, імовірно, навіть вразливiший, оскільки його економіка значною мірою залежить від іноземних інвестицій та доступу до зарубіжних ринків.
Тепер і Росія, і Китай сповільнять свій розвиток, що може сильно зашкодити їхній економіці й, імовірно, навіть викличе деякі хвилювання, враховуючи, що політична легітимність у цих країнах побудована на успіхах у русі до благополуччя.
Все це не може потішити авторитарних лідерів цих країн, які бажають відвернути увагу громадян від внутрішніх проблем і прикувати її до зовнішньополітичних авантюр.
Що стосується наших союзників-демократів, то криза застала багато європейських країн на тій стадії, коли вони лише почали боротися з наслідками довгих десятиріч рахітичного зростання, маразматичного державного управління та демографічної кризи, що насувається.
Незважаючи на вельми динамічний розвиток у минулому, Японія сьогодні переживає аналогічний період, а Індія все ще перебуває на ранньому етапі перетворення на світову економічну та геополітичну державу.
Що ж це означає? А те, що замінити Америку на світовій арені нікому. Так що перед нам стоїть вибір: або відмовитися від боротьби, свідомо пішовши на потенційно катастрофічні наслідки, або ж змиритися з великими збитками та продовжувати традицію лідерства.
ЧИ ВИСТАЧИТЬ У НАС СИЛ?
Американська економіка неодноразово демонструвала виняткову стійкість. Наша ідеологія, орієнтована на такі цінності, як ринок, культура підприємництва, гнучкість інститутів і сприятлива демографічна ситуація, повинна послужити нам добру службу, незважаючи на будь-які труднощі.
Американський народ також демонстрував велику завзятість — за умови належного управління. Однак після епохи холодної війни настав час погано сформульованої й погано реалізованої політики, внутрішніх розбратів і зростання антиамериканських настроїв, принаймні у деяких країнах світу, що, схоже, дещо вплинуло на наш запас стійкості.
Опитування громадської думки, яке нещодавно було проведене чиказькою радою зі світових справ, засвідчило, що 36% респондентів згодні з твердженням про те, що США повинні «утриматися від участі в світових справах», — із 1947 року, коли подібне питання було поставлене вперше, ця цифра ніколи не сягала такої величини. Економічна криза може стати краплею, яка переповнить чашу.
У минулому траплялося так, що внаслідок політичних процесів в Америці з’являлися чудові лідери, причому саме в той момент, коли вони були особливо нам потрібні. Скоро громадяни вирушать на виборчі ділянки.
Незважаючи на тінь світової кризи, що насувається, й що накрила всіх нас, громадянам необхідно запитати себе — хто з кандидатів (беручи до уваги їхній інтелект, хоробрість, досвід і особисті якості) в найбільшій мірі готовий вирішити проблеми такого масштабу, як ті, що стоять перед нами.
Аарон ФРІДБЕРГ — викладач політології та міжнародних відносин із школи імені Вудро Вільсона при Принстонському університеті. Габріель ШОНФЕЛЬД — старший редактор розділу «Коментарі», читає лекції в інституті Уїзерспун (Принстон, штат Нью-Джерсі)
