Президент Янукович проводить все більш репресивну політику, нещодавно домігшись диктаторських повноважень. Він також досяг домовленостей з Росією, котрі знищують економічну незалежність України та загрожують її політичній незалежності. Його дії можуть призвести до неспокою, а то і повстання в Україні, до відкладення повернення до демократії в Україні (а можливо, і Росії) на невизначений час, до зміни рівноваги сил у Європі, а також до початку періоду ворожнечі між Заходом та Росією.
Від моменту приходу Януковича до влади у 2010 році він керувався двома основними цілями: особисте і сімейне збагачення та гарантування власної перемоги, не гребуючи жодними засобами, на президентських виборах у березні 2015 року. Безумовно, першої цілі уже досягнуто. Щоб досягти другої, тобто переобратися за рейтингу лише близько 15 відсотків, він проводить все більш деспотичну політику, знищивши верховенство права, взявши під контроль більшість ЗМІ (разом зі своїми союзниками), переслідуючи опозицію, фальсифікуючи вибори та контролюючи парламент за допомогою хабарів та шантажу.
Зіткнувшись з нинішніми заворушеннями, він домігся диктаторських повноважень через сумнівної легітимності голосування в парламенті. Так, його силові структури тепер безкарні, він може забороняти незалежні демонстрації, критика, незалежно від рівня обґрунтованості, може розглядатися як злочинний наклеп, депутатську недоторканність можна зняти, опозиційних активістів можна трактувати як злочинців-екстремістів і забороняти організації, що їх підтримують. Міністерство культури уже погрожує, наслідуючи Сталіна, заборонити УГКЦ. Влада планує взяти під контроль Інтернет, прослуховувати телефони і ставитися до громадських організацій, що отримують фінансування із закордону, як до іноземних агентів.
Зіткнувшись із загрозою краху національної валюти і суверенного дефолту через свою шкідливу економічну політику, президент Янукович відмовився від угод з ЄС та МВФ, як здається, передусім через те, що умовою допомоги з їхнього боку було дотримання демократичних норм та розвиток вільноринкової економіки. Він натомість звернувся до Росії, яка надала короткострокову кредитну лінію та знижку на газ за умови проведення вигідної їй політики. Така політика має включати співпрацю між силовими органами двох держав, перехід потужних галузей української економіки під подвійний контроль, підлаштування українського митного законодавства під вимоги очолюваного Росією Митного союзу, неукладання угод про вільну торгівлю з третіми сторонами без згоди Росії та посилення російської присутності у Криму — території, на котру російські націоналісти висувають претензії, а російська держава базує там свій Чорноморський флот.
Мета Росії — домогтися приєднання України до Євразійського митного союзу, який має бути утворено на базі Митного союзу наступного року. Росія сподівається, що ця нова організація матиме певні наддержавні повноваження. Росія уже заявляла, що хотіла б бачити єдину зовнішню та зовнішньоекономічну політику усіх членів цього блоку. Вона також хотіла б бачити Україну членом керованої з Москви Організації Договору про колективну безпеку.
Якщо Росія досягне своїх цілей, це може призвести до кількох наслідків: Україна і далі буде неспокійною, а то і повстане; повернення до демократії в Україні (а можливо, і Росії) буде відкладено; зміна рівноваги сил у Європі може дестабілізувати Балтійський регіон, Центральну Європу та Балкани; Росії та Заходу буде складніше досягти порозуміння, бо на сумлінні Заходу тяжітиме деспотизм в Україні; народи Заходу відчуватимуть підозру та ворожість до Росії.
Канадці солідарні з опозицією в її боротьбі за відродження демократії в Україні та відновлення її незалежності.
Важко здалеку пропонувати шляхи мирного врегулювання конфлікту в Україні. Опозиція може (хоча багато в чому вона уже спізнилася) використати уроки югославського руху за усунення Мілошевича, зокрема, повернутися до дисциплінованого ненасильства, що характеризувало її дії на попередніх етапах (акти ж насильства стають лише приводом до посилення репресій), і обмежити свої вимоги до реалістичних.
Канада та ЄС можуть наслідувати приклад США та заохочувати адміністрацію Януковича та її союзників до стриманості через цільові санкції проти підозрюваних у порушеннях прав людини. Міністр закордонних справ Канади Джон Берд вказав, що Канада уже розглядає це питання.
Дерек Фрейзер — екс-посол Канади в Україні (1998—2001), співробітник Центру глобальних досліджень, доцент політології в Університеті Вікторії
