Дивитися на цей світ інколи буває дуже сумно. Бо складається враження, що він просто неправильно влаштований. Ця неправильність — і в мало не щоденних публікаціях про скандали з російськими «брудними грошима», і в повідомленнях зі Східного Тимора, і багато в чому іншому.
Уже задовго до початку боїв у Дагестані було абсолютно очевидно, що Росія просто провалила будь-яку — жорстку чи ліберальну, демократичну чи ні — політику щодо Кавказу та його народів. Знадобилися безглузді теракти, що забрали життя сотень ні в чому не винних, щоб у Москві замислилися: а чи не потрібно щось і когось міняти. Очевидно було, що й у відносинах із Чечнею, як і раніше в політичних скандалах у Росії, не обійшлося без Бориса Березовського. Але тепер замість терплячих, спокійних, аргументованих розслідувань пресу «годують» провокаціями на кшталт непідтверджених радіоперехоплювань його розмов з чеченцями. І тут же шанований російський телеканал НТВ додає про «відомі симпатії українських націоналістів до чеченських бойовиків» у сюжеті про прозорість українсько-російських кордонів.
Я чомусь після цього всього, та й після численних західних публікацій про корупцію в Кремлі і скандали з російськими «брудними грошима», не маю палкого бажання якось інтегруватися до Росії чи до СНД, який все одно асоціюється передусім із Москвою.
І я не розумію, на чому базуються компліменти української влади Кремлю та бажаючим його захопити, що свідчить про згоду української влади грати за московськими правилами: купувати нафту й газ за світовими цінами, а розплачуватися за них продовольством — за внутрішньоросійськими. Я не розумію, чому не можна купувати ту ж нафту будь-де — хоч би й у Казахстані чи на Близькому Сході, — але не мати при цьому абсолютно безглуздих проблем.
Мені важко зрозуміти, навіщо взагалі існує СНД, яка не спромоглася впоратися з численними конфліктами. Й абсолютно не вірю, що його вдасться перетворити на зону вільної торгівлі, якщо це, звичайно, не будуть знову ж таки московські уявлення про неї.
СНД як правонаступник Політбюро ЦК КПРС мені особисто не потрібен, а іншої інтеграції, крім тісної «тіньової» між владою, що триває з часів скеровуючої ролі КПРС, і такої самої тісної між криміналітетом, я досі не бачу. І мене ще ніхто не переконав, що Україна не здатна виробляти та продавати не лише в країнах колишнього Союзу, а й в усьому світі якісні та дешеві товари. Мене ще ніхто не переконав, що Україні потрібні шоу на кшталт нагородження Кучми орденом «Золотого орла». Це все я вже бачив у СРСР. Він закінчився.
