Дев'яносто широкомасштабних панно — фотографії міста Прип'ять і Чорнобильської зони — розміщено на набережній Женевського озера навпроти штаб-квартири Верховного Комісаріату з прав людини. «Чорнобиль: 25 років по тому...» — так вирішив назвати свою виставку, яка відкрилася 5 липня в Женеві, швейцарський фотограф Гійом Бріке. Трагічну річницю світ згадуватиме 26 квітня наступного року, коли автор планує показати свою виставку у Хіросімі, Парижі, Москві. «Так, уже минуло 24 роки з часу чорнобильського вибуху, але це не означає кінець його катастрофічних для людства наслідків», — говорить він.
Протягом місяця, з 5 липня по 5 серпня, усі, хто прогулюється набережною у бік паркової зони, неминуче натраплятиме на фрагментами радянської дійсності 1986 року, увічненої вибухом на ЧАЕС. Женевська міська влада обладнала спеціальні стенди для проведення подібних виставок на відкритому повітрі. «Атомна станція ім. Леніна повинна була стати символом щасливого майбутнього для нової людини у новому світі, вона була зовнішнім символом потужності і технічного прогресу, емблемою для всієї радянської Росії... Чорнобильська катастрофа показала світу відкриті двері ядерного пекла, і стала частиною трагічної спадщини людства. Двадцять п'ять років опісля — більш ніж будь-коли актуальне попередження: людина може перетворити свою мрію на кошмар» — йдеться в офіційному посланні муніципалітету Женеви з нагоди організації цієї виставки.
Влада міста й кантону Женева не приховує своїх антиядерних настроїв, відкрито закликаючи до заборони будівництва атомних станцій. «Ми хочемо, щоб катастрофу у Чорнобилі не забули, — говорить колишній мер Женеви Ремі Пагані, — хоч як це парадоксально, але вибух стосувався й мене. Моїй доньці сьогодні 25 років. Я чудово пам'ятаю, як нас, молодих батьків, уперто переконували купувати молоко лише з іншого боку кордону, кажучи, що радіоактивна хмара зупинилася на кордоні із Францією. Яка це була брехня! Уся планета відчула на собі наслідки ядерного вибуху. Сьогодні нашим обов'язком, обов'язком інтернаціонального міста Женеви є — не забути. Не забути цю загальнолюдську катастрофу, не забути загиблих ліквідаторів і тих людей, які продовжують страждати від отриманих доз радіації, не забути дітей із вродженими вадами — наслідками опромінення батьків»...
Швейцарський фотограф Гійом Бріке двічі побував у Чорнобильській зоні: 2008 року, коли протягом місяця він практично щодня відвідував заборонену зону, й зовсім недавно — взимку цього року. Не приховуючи здивування й обурення, він розповідає, що в цю зону може пройти будь-хто: «Немає заборон і охорони, люди проникають сюди, проходять лісом, збирають і забирають потрібні їм предмети, які несуть у собі радіоактивні елементи (!), і вивозять їх із зони. Щодня довкола зони граються діти, вони підбирають металеві деталі, залишки конструкцій, старі речі для перепродажу». Знаючи, як впливають наслідки ядерного вибуху на дітей, які потім народжуються зі страхітливими вродженими вадами, фотограф вирішив не показувати людей: «На жодній фотографії ви не побачите людей. Я показую глядачеві планету без людей, гробницю, де зупинився час».
Своєю виставкою швейцарський фотограф прагне привернути увагу громадськості до сьогоднішніх проблем чорнобильської зони. «Женева — особливе місто, тут розташовано безліч міжнародних організацій, приїжджає велика кількість туристів та іноземних делегацій. Я вважаю важливим показати те, що відбувається зараз довкола чорнобильської зони. Пригадайте недавню статтю у «Парі Матч» про зону і розкрадання у ній. Іншого разу, коли я відвідав Чорнобиль, відразу після президентських виборів в Україні, я своїми очима бачив, як різні приватні фірми розрізають на частини кораблі, які перевозили пісок для засипання в реактор станції. Сьогодні ці кораблі розібрані на частини, метал переплавляється і продається. З іншого боку, саркофаг, що існує над чорнобильським реактором, був розрахований на 15, максимум 20 років. Його поступове руйнування призвело до того, що нині він є відкритим джерелом іонізуючого випромінювання, яке містить ядерні матеріали. Проте великомасштабний європейський проект «Велика Арка», який розробляється з метою спорудження нової захисної оболонки над існуючим саркофагом, не просунувся за останні два роки ні на йоту!»
Літо, сонце, період канікул і відпусток, спокійна водна гладінь і знаменитий Женевський фонтан, п'ятизіркові готелі і комфортабельний відпочинок. І, раптом, погляд натрапляє на різноликі маски смерті: обличчя похапцем забутої під час евакуації ляльки із закритими очима, покинутий готель із травою у віконних отворах, вицвілі за роки порожнечі й негоди родинні фотографії й дитячі книжки Агнії Барто, які валяються на підлозі, іржаві порожні колиски і обсипана штукатурка у колишньому пологовому будинку, скелети підйомних кранів, що охороняють ядерний саркофаг... Приголомшливий контраст реальної різноколірної природи довкола і бурхливого міського життя із застиглими на фотографіях слідами пустки, занедбаності і смерті викликає легкий шок. Ніхто не лишається байдужим. Кожен перехожий зупиняється. Написи до фотографій сімома мовами. Пам'ять про чорнобильську трагедію — жива.
