Проґавили. Не врахували. Проігнорували. Інакше важко оцінити ситуацію, яка склалася навколо будівництва росіянами дамби, яка, за задумом представників сусідньої країни, має з’єднати Таманський півострів (територія РФ) і острів Тузлинська коса, який належить Україні. Схоже, що росіяни настільки захопилися ідеєю ЄЕП на пострадянському просторі, що забули про дотримання базових принципів у взаємовідносинах із іншими державами. Назовні знову вийшли давні проблеми. Знову гостро постали старі питання, які тягнуться вже не один рік. Найбільш дивує, що один із найважливіших стратегічних партнерів навіть не намагається більш-менш чітко роз’яснити, до якої межі будуватиметься дамба. Між тим, темпи її будівництва — ударні. Стаханов позаздрив би. Перші метри насипу почали прокладати два тижні тому — 29 вересня... Далі — вражаючі цифри. У середньому за добу росіяни прокладають дамби на сто метрів. У середньому на добу робиться до півтори тисячi рейсів транспорту. За даними на вчорашній ранок, довжина дамби становила 2350 метрів (!). До кордону з Україною залишилося якихось 1,5 кілометра. За спокійної погоди (позавчора шторм пригальмував будівництво) приблизно за десять днів дамбу буде добудовано до кордону. Що буде далі?
СПРАВЕДЛИВІСТЬ В ОДНОСТОРОННЬОМУ ПОРЯДКУ
На перший погляд, історія з Тузлою видається досить неоднозначною. Відомо, що ще в 20-ті роки Тузла була справжньою географічною косою, яка простягалася від російського Таманського півострова. Однак з часом чотирьохкілометровий з’єднувальний проміжок було розмито водою, тоді і утворився острів Тузла, який належав Краснодарському краю. Однак, згідно з указом президії Верховної Ради РРФСР, у 1941 році його було передано Кримській АРСР. У свою чергу, указом президії Верховної Ради СРСР 1954 року Кримській півострів було передано до складу УРСР. Відповідно після розпаду Радянського Союзу острів Тузла залишився українською територією. У часи незалежності уряди України та Росії схвалили ще низку документів, які підтверджували адміністративну лінію державного кордону, яка існувала в радянський період. Не хотілося б стомлювати читача переліком численних угод і договорів, в яких підтверджено згадане положення, але ось лише деякі з них: Угода між Україною та РФ про подальший розвиток міждержавних відносин (1992 рік), Договір про дружбу, співробітництво і партнерство (1997 рік), Угода про створення СНД (1991 рік), Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав СНД (1994 рік)... Зрештою, підписаний у цьому році Володимиром Путіним та Леонідом Кучмою Договір про українсько-російський державний кордон, де чорним по білому написано: «Урегулювання питань, які відносяться до суміжних морських просторів, здійснюється за угодою між договірними сторонами відповідно до міжнародного права». До цього можна приплюсувати масу офіційних запевнень російської сторони про належність Тузли Україні. У своєму архіві «День» знайшов, приміром, досить актуальну заяву нинішнього міністра закордонних справ Росії Ігоря Іванова, датовану 1997 роком (тоді він обіймав пост першого заступника глави зовнішньополітичного відомства). «У 1993 році кордонам Росії з колишніми союзними республіками, аж до підписання з ними відповідних міжнародних договорів, було надано статус державних. Природно, що під це визначення формально підходить і фрагмент російсько-українського кордону, який проходить по косі Тузла», — мовиться в заяві Іванова. Далі йдеться про те, що після завершення переговорів з Україною «може бути розглянуте питання про спільне користування коси Тузла». Варто підкреслити, що переговори по морській ділянці українсько-російського кордону поки що не завершені.
Україну ніхто ні про що не попереджував. Не проводив жодних переговорів. У Києві досі не знають, до якої точки будуватиме Росія дамбу. На цьому тижні глава адміністрації Краснодарського краю Олександр Ткачов лише заявив, що «у нас немає наміру виходити за межу адміністративно-господарського розподілу між Кримом і Краснодарським краєм...» Здавалося б, із цієї заяви, поширеної російським міністерством закордонних справ, можна зробити висновок, що лінію держкордону порушено не буде. Але тут виникає багато запитань... Росіяни аргументують будівництво дамби наміром поліпшити «екологічний баланс» на Таманському півострові. Чи буде його поліпшено, якщо дамбу не спорудити до острова Тузли? Втрачатиметься будь-яке значення насипу. Між тим в Україні, навпаки, упевнені, що будівництво дамби призведе до непередбачуваних екологічних наслідків.
Знову ж таки, припустімо, що росіяни зупинять будівництво дамби. Подальший розвиток подій можливий як мінімум за трьома сценаріями. Перший — Росія звернеться до України з проханням провести переговори з цього питання. «Дню», до речі, стало відомо, що під час зустрічі 6 жовтня українського та російського міністрів закордонних справ у Москві було домовлено про нові переговори між ними в цьому ж місяці. Сценарій другий — росіяни й не думатимуть звертатися до Києва. Існують побоювання, що, навіть не доходячи до кордону, на дамбі можуть спорудити хвилерізи, які створять штучну сушу між насипом і Тузлою. Сценарій третій — росіяни можуть вдатися до власних дипломатичних аргументів на користь будівництва. Для цього існує зачіпка «номер один» — неврегульованість прикордонного питання в акваторії Азовського моря та Керченської протоки. Зачіпка «номер два» — підписаний на початку цього року Договір про українсько-російський кордон і його п’ята стаття, в якій статус згаданої акваторії регламентується як «внутрішні води». Чимало аналітиків попереджали Київ, що цей пункт може трактуватися двояко. Одне з трактувань — не в інтересах України. На думку росіян, внутрішні води передбачають лише символічне, а не фактичне існування кордону. І для Москви може виявитися абсолютно не обов’язковим те, що в договорі існує маса зауважень. По-перше, переговорний процес із цього питання ще триває. По-друге, Москва мала б попередньо узгодити своє рішення з Києвом, чого не було зроблено.
АРСЕНАЛ КОНТРЗАХОДІВ
Реалізація будь-якого зі сценаріїв болісно відіб’ється по позиціях України. По-перше, Україна фактично втратить контроль над Керчинською протокою. Достатньо поглянути на карту — і стане зрозуміло, що перехід Тузли до Росії кардинально змінює процес переговорів щодо делімітації азовсько-керченських водних просторів. Україні за таких розкладів «дістанеться» тоненька прибережна кримська смужка. До того ж, скористатися з очевидної слабкості Києва можуть інші сусідні держави, з якими також тривають переговори щодо кордону (Молдова та Румунія). До речі, в Україні ще досить «свіжий» досвід прикрого інциденту з молдованами, чиї прикордонники захопили Дністровську ГЕС влітку цього року. Молдовські вояки досі знаходяться на території цього об’єкта, а в Україні успішно похоронили вирішення наявної проблеми. Зрештою, стане цілком реальною загроза для територіальної цілісності України. Із таким же успіхом кожна з країн-сусідок може неправомірно господарювати на українських землях і не очікувати на свої кроки жодної адекватної відповіді.
Відомо, що на острові Тузла посилено прикордонну охорону. Однак темпи російського будівництва зберiгаються. На 22 жовтня заплановано розгляд питання українсько-російських відносин у Верховній Раді. Основним питанням на засіданні парламентаріїв, очевидно, стане інцидент із косою. Але чи не запізно відбудуться дебати? На той час дамбу, згідно з прогнозами, вже буде добудовано. За таких умов парламентське обговорення — теоретична дискусія.
До яких заходів Україна може вдатися ще, якщо з Москвою так і не вдасться порозумітися? Про деякі з них громадськості вже відомо. Екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк, приміром, пропонує звернутися до Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Певні «напрацювання» в цьому плані Київ уже має. 9 липня 1993 року Верховна Рада Російської Федерації прийняла постанову «Про статус міста Севастополь», в якій стверджувалось, що місто «має російський федеральний статус в адміністративно-територіальних межах міського округа станом на грудень 1991 року». МЗС України тоді не забарився зі зверненням до РБ ООН. Схвалена цим органом резолюція була на користь України. Утім, між ситуацією десятирічної давності і нинішньою спостерігається суттєва різниця. На постанову свого парламенту екс- президент Росії Борис Єльцин відреагував наступного ж дня: «Мені соромно за це рішення». У подібній формі виступило і російське зовнішньополітичне відомство. Саме тому проблем із проходженням резолюції в Раді Безпеки не виникло (варто нагадати, що Росія має право вето в цій структурі). Нині маємо відмінну ситуацію. Ані російське МЗС, ані президент Володимир Путін не висловили стурбованості щодо показового ігнорування інтересів України, тому й виникають сумніви щодо «гладкого» обговорення питання Тузли в РБ ООН.
Проте арсенал дипломатичних заходів України цим не обмежується. Україна може звернутися до чинного голови Організації з Безпеки та Співробітництва в Європі (міністр закордонних справ Нідерландів) з проханням невідкладно розглянути проблему. Підстав — більш ніж достатньо. І Україна, і Росія входять до ОБСЄ. А в статті третій Декларації принципів Заключного акта НБСЄ від 1987 року проголошується, що держави-члени розглядають як непорушні всі кордони одна одної, як і кордони всіх держав в Європі, і тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких посягань на ці кордони. Вони, відповідно, будуть утримуватися від будь-яких вимог або дій, спрямованих на захоплення та узурпацію частини чи всієї території будь-якої держави-учасниці. Крім того, Україна та Росія цілком могли б звернутися до Міжнародного Суду ООН щодо розгляду питання делімітації морських просторів Азовського моря і Керченської протоки. Справа ця не з дешевих. Але якщо сторони не можуть порозумітися на двосторонньому рівні, то принаймні міжнародна спільнота допомогла б їм зберегти обличчя цивілізованості у розв’язанні труднощів. Не зайвим також було б звернення до держав, які виступають гарантами безпеки України згiдно з Меморандумом про гарантії безпеки відповідно до приєднання Києва до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в 1994 році (за іронією долі серед таких гарантів і Росія).
Джерела, наближені до уряду, повідомили «Дню», що у зв’язку з тузлинським інцидентом у МЗС України готуються варіанти звернень до міжнародних організацій. Проте коли буде оприлюднено остаточну державну позицію? Коли росіяни добудують дамбу?
