Може викликати здивування, чому цілий тиждень російська преса приділяла так багато уваги Дідові Хасану, кримінальному авторитетові. Чому всі чотири інформаційні статті в «Газеті.Ru» про Діда Хасана — про замах, про реакцію на його смерть, про відмову Грузії ховати «злодія в законі» і про похорон на Хованському цвинтарі — потрапили до рейтингу найбільш читаних матеріалів газети за тиждень. Пояснення цього дається в пропонованій нижче статті російської журналістки Юлії ЛАТИНІНОЇ, надрукованій у (www.ej.ru).
У Москві з третьої спроби вбили найвпливовішого злодія на пострадянському просторі — діда Хасана, він же Аслан Усоян. Діяли як мінімум два снайпери: один працював щодо охорони, інший щодо об’єкту — на місці замаху лежать кулі як мінімум із двох різних стволів. Говорять, що за пару днів до смерті його запрошували на Луб’янку, попереджали про замах.
Пікантності ситуації додає та обставина, що після передостаннього замаху дід Хасан заявив, що це справа рук Таро — Таріела Оніані. (Потім, щоправда, став підозрювати Ровшана Джанієва.) Оніані вважається тією людиною, через яку Ніно Бурджанадзе (Таро здавна близький до її родини) тримала зв’язок зі старшими товаришами. При цьому Таро сидить: посадив його, кажуть, той же дід Хасан і коштувало це півтора мільйони.
Тобто, це історія про те, що в путінській Росії немає ніякого окремого злодійського світу, як у СРСР і навіть у «лихі 90-і». Є єдиний сплав криміналу і чекістсько-ментівських кланів, і при кожній посадці чи вбивстві незрозуміло, де ворожнеча кримінальних кланів між собою, а де ворожнеча споріднених і силових кланів, які переплітаються з ними.
Великі злочинці зазвичай овіяні певним ореолом. Це ореол справедливості. Згадаймо початкову сцену «Хрещеного батька», де трунар Бонасера, в якого молоді покидьки покалічили дочку, йде прохати про справедливість дона Вито, бо покидьків виправдали. Згадаймо історію про муллу Омара, лідера талібів, з чого він починав: польовий командир украв чергову дівчину, і мулла Омар послав своїх студентів (талібів, «які шукають») розібратися.
Колумбійський наркобарон Пабло Ескобар, між іншим, користувався в рідному Медельїні надзвичайною пошаною. Він оплачував бідним лікування і навчання, роздавав гроші (що було легко, бо 10% готівки в Ескобара просто фізично згнивало), і бідні легко забували, що вони злидарі через те, що в Колумбії немає економіки через наркомафію, а пам’ятали лише, що Пабло допоміг дочці. Про сицилійську мафію я вже не кажу — крамар платить за «кришу», але якщо якийсь ідіот-наркоман пограбує його лавку, то цього наркомана йому завтра приведуть на повідку.
Це абсолютно зрозумілий ефект. Там, де немає держави, люди, що не бояться вбивати, займають її місце. На цьому базується теорія «стаціонарного бандита». Робер Гвіскар грабує Італію, але щойно він із грабіжника стає герцогом, то починає захищати своїх дійних корів від інших грабіжників і не видоювати з молоком кров і м’ясо.
Так от, основною особливістю російської злочинності часів Путіна є те, що цієї функції вона не виконує. Ви не можете звернутися до бандита за захистом від насильства ментів і чекістів, бо сучасний російський бандит — це частина ментів і чекістів. Він їхній агент і їхній інструмент.
Уявімо собі, що родичі жінки, вбитої в П’ятигорську п’яним слідчим Копчуком, як Амеріго Бонасера, звертаються до якогось місцевого авторитету і говорять: «Слідчий Копчук у п’яному стані зніс жінку з тротуару, втік із місця випадку, брехав слідству, а потім отримав два роки умовно. Покарайте!».
Що, покарає? Ха! Звичайно ж, ні! Бо тоді його посадять.
Пам’ятаєте історію в місті Іскітімі, коли місцевий авторитет Олександр Григор’єв, він же Гриня, в якого прийомний син помер від наркотиків, став боротися з циганами-наркоторгівцями? Доки Гриня авторитетствував — грабував, займався рекетом, — у нього не було проблем. Як став боротися з наркотиками — посадили.
На початку перебудови Робін Гуди в нас були. Періодично ми чули якісь історії про старого злодія в Ростові, який виступив у ролі Віто Корлеоне, коли до нього прийшла ридаюча мати зґвалтованої дівчини. Але зараз вони повністю перевелися.
Вони не можуть виступати проти беззаконня ментів і урядовців, бо самі є членами «Единой России» і її тіньовим — або не дуже тіньовим — підрозділом. Що, у нас бандит, якщо хоче відібрати бізнес, когось іде і залякує? Та ні, він наймає ментів і кошмарить лоха.
Торік у Підмосков’ї якийсь місцевий авторитетний бізнесмен Арансон і його син, обидва боксери, побили братів Зоріних біля входу до супермаркету. Били лежачого, задоволено хакаючи, під відеокамерою. Причина: за півгодини до цього один із Зоріних недостатньо швидко перебіг дорогу перед джипом авторитетного Арансона. Що було потім? Правильно, суд, попри відеозапис, визнав Зоріна винним у битті Арансона. Лежав, гад, на землі і бився животом об носок чобота. Хто такий Арансон? — правильно, член «Единой России».
Хто у нас «единоросска» Максакова? Правильно, громадянська дружина Тюріка: персони ненабагато меншої за калібром, аніж дід Хасан. Хто у нас Андрій Скоч? Правильно, теж «единоросс».
У Росії, якщо в тебе лавка і ти платиш «криші», то це не означає, що тобі, як у Палермо, приведуть наркомана, який тебе пограбував. Тобі засміються в обличчя від такої пропозиції. Якщо на тебе наїхали, це не означає, що бандити або менти підуть за тебе битися. Вони скажуть: «Це твої проблеми». А за що ж ти платиш їм? А за те, щоб не наїжджали вони.
Вражаюче, але всі авторитети 90-х, які могли б претендувати на роль Віто Корлеоне, вбиті або померли. Убитий Олександр Хабаров. Загинув Антон Малевський. Застрелили Япончика. Останнім залишався дід Хасан, все ж таки ніяк не можна було назвати його інтегральною частиною кримінально-поліцейсько-єдиноросівських помиїв. Не плавати в цих помиях дід Хасан не міг, але вершиною своєю він все ж таки сильно над цими помиями підносився. Вбили і його!
