Несподіване рішення президента Єгипту Хосні Мубарака, в якому він запропонував внести конституційні поправки, що дозволяють провести прямі й конкурентні президентські вибори, можна вважати величезним кроком на шляху до демократії в Єгипті та в усьому арабському світі.
Згідно з існуючою нині системою, громадяни Єгипту мають можливість висловити свою думку тільки в день президентського референдуму, який проводять кожні шість років, і сказати «так» чи «ні» стосовно єдиного імені, внесеного до виборчого бюлетеня. Це пояснює, чому Мубарак завжди отримував понад 90% голосів, хоча й за цілковитої байдужості основної маси виборців. «Лідери нації» в Сирії та Іраку за такої системи досягали навіть кращих результатів, і це не дивно, оскільки вони вимагали, щоб внизу кожного бюлетеня виборець вписував свої ім'я й адресу.
Багато хто тривалий час стверджував, що демократизація на Близькому Сході не настане, допоки Єгипет не буде цілком залучений до цього процесу. Єгипет не може по-справжньому встати на шлях демократизації, якщо він спочатку не внесе поправок до своєї конституції — зменшить владу своїх президентів, яка практично рівна владі фараона, і встановить граничний термін президентського правління. Мубарак, зрештою, є президентом 24 роки. Тому заява про те, що він бажає провести президентські вибори на конкурентній основі, є важливим першим кроком.
Режим може вважати, що він зможе використати цей процес на свою користь, але такі події, можливо, буде не так просто контролювати, щойно народ відчує, що в нього з'явилася можливість щось змінити. Джина демократії буде випущено з пляшки.
У будь-якому разі Єгипет не є єдиною країною в цьому неспокійному регіоні, яка нині вступає на шлях демократизації. Туреччина з одного кінця Близького Сходу і Марокко — з іншого вже міцно встали на цей шлях. Справжню хвилю народної підтримки цього разу, здається, викликали вибори, які нещодавно відбулися з позитивним результатом в Іраку, Палестині та, меншою мірою, в Саудівській Аравії.
Опозиційні групи в Єгипті також виступили на сцену з маршами та іншими формами громадянської непокори, які спостерігалися останні кілька тижнів. Каталізатором їхнього гніву став арешт і утримання під вартою наприкінці січня хворого опозиційного лідера Аймана Ноура. Така жорстока поведінка уряду знову надихнула місцевий рух «Кіфайя» («Досить»), який вимагає припинення правління режиму Мубарака. І раптом популярна думка, ніби єгиптяни пасивні й залякані настільки, що не можуть спромогтися на якісь дії, здається, більше не має підстав. Союз місцевих регіональних і міжнародних сил об'єднався проти тиранії на берегах Нілу.
Єгиптяни вже турбуються щодо знакових реформ а ля Туніс, де багаторічний президент Зін аль-Абідін Бін Алі створив карикатуру на конституційну поправку, яка, здавалося, мала відкрити двері до конкурентних президентських виборів, але в результаті перетворилася на боязке суперництво з кількома «ручними» опонентами. Внаслідок внесення такої «поправки» Бін Алі, який на президентських виборах, що відбувалися в Тунісі раніше, стандартно здобував 99% голосів, зараз отримав лише 96%.
Будемо сподіватися на те, що Мубарак серйозніше ставиться до реформи виборчої системи. Мірою серйозності його намірів будуть кроки, спрямовані на припинення діючого вже 24 роки надзвичайного стану, за допомогою якого вдається ефективно запобігати будь-яким спробам проведення політичних кампаній.
Мубараку також потрібно задіяти обмеження, спрямовані на те, щоб президенти могли залишатися при владі тільки два послідовні п'ятирічні терміни. Також необхідно вжити низку заходів щодо створення атмосфери довіри, в тому числі забезпечити всім доступ до засобів масової інформації, які нині контролює держава. Я заявив, що маю намір взяти участь у найближчих президентських виборах, щоб таким чином розпочати дебати щодо таких важливих реформ. Але я з радістю повернуся до мого життя звичайного громадянина, щойно будуть гарантовані вільні й відкриті вибори, які відбудуться цієї осені.
У разі їх реалізації на серйозному рівні зазначені кроки дозволять трансформувати спадщину, що дісталася від Мубарака. Нарівні з подіями, що відбулися в Лівані, Іраку та Палестині, це також може стати передднем арабської весни свободи, настання якої дуже спізнилося.
Саад Еддін ІБРАГІМ — професор Американського університету в Каїрі, керівник центру Ібн Кхалдан.
