Часто злиденність є одночасно й причиною, й наслідком порушень прав людини. Проте питання про зв’язки між крайньою знедоленістю й порушенням прав досі є другорядним у політичних дискусіях і розробці стратегій розвитку. Саме для того, щоб привернути увагу до цього принципового, але часто недооціненого аспекту, День прав людини, що відзначається 10 грудня, цього року присвячений боротьбі з бідністю. Це не лише добрий привід для роздумів, а й заклик до дії, адресований урядам — так само як і всім активістам, що працюють у сфері прав людини й розвитку, — і спрямований на забезпечення гідного життя для всіх.
Усі права людини, такі як право на висловлення своєї думки, право голосу на виборах, а також і право на харчування, роботу, охорону здоров’я й житло — важливі для знедолених, бо злидні й соціальне відчуження тісно переплетені з дискримінацією, відсутністю рівного доступу до ресурсів і можливостей, соціальною й культурною маргіналізацією. Ущемлення прав знедолених ускладнює для них доступ на ринок праці, доступ до базових послуг і ресурсів. У багатьох суспільствах бідні позбавлені можливості реалізувати своє право на освіту, охорону здоров’я, житло — й усе лише тому, що це їм не по кишені. Це, у свою чергу, утрудняє їхню участь у громадському житті, обмежує їхні можливості впливати на формулювання політики в питаннях, що зачіпають їхні інтереси, й вимагати перегляду несправедливих рішень.
Таким чином, бідність — це не лише брак коштів або матеріальних благ, це також і відсутність ресурсів, можливостей і гарантій — усе це завдає шкоди людській гідності й посилює уразливість незаможних прошарків. Проблема бідності також має пряме відношення до питань влади, питань про те, хто наділений владою і хто її позбавлений, коли йдеться про суспільне життя чи про сімейне. Розумiння суті тенет владних взаємовідносин у політичній, економічній і соціальній сферах є ключем до розуміння й більш ефективної протидії укоріненим виявам дискримінації, нерівності й ізоляції, які й прирікають як окремих людей, так і цілі співтовариства та народи на багато поколінь злиденності.
Проте нерідко бідність сприймається як хоч і гідне жалю, але все ж випадкове явище, або ж як неминучий наслідок сторонніх рішень або подій; дехто навіть вважає, що саме самі бідні відповідальні за те становище, в якому опинилися.
Комплексний підхід до прав людини не лише дозволить подолати забобони й міфи, що панують у повсякденній реальності найбідніших верств населення, а також — що більш важливо — допоможе знайти стійкі й справедливі шляхи подолання бідності. Цей підхід, в основі якого лежить недвозначне визнання зобов’язань держави щодо захисту своїх громадян від злиденності й соціальної маргіналізації, підкреслює покладену на уряди відповідальність за створення умов, що сприяють підвищенню суспільного добробуту. Такий підхід також дозволяє бідним брати участь у формуванні політики, спрямованої на реалізацію їхніх прав, а також вимагати ефективного захисту своїх прав у разі їх порушень.
Такий підхід грунтується на міцному правовому підмурівку. Кожна держава ратифікувала щонайменше одну з семи ключових міжнародних конвенцій з прав людини, а 80% країн ратифікували чотири або більше таких конвенцій. Більше того, світова спільнота поставила собі завдання досягнення Цілей розвитку тисячоліття, що передбачають досягнення конкретних показників у боротьбі з убогістю й маргіналізацією. На всесвітньому саміті 2005 р. знову була висловлена прихильність до цих зобов’язань.
Навіть в умовах, коли ресурси обмежені, державам під силу вживати заходів для боротьби з бідністю. Наприклад, викорінювання дискримінації в рядi випадків дозволяє усунути бар’єри, що перешкоджають участі в ринку праці й забезпечити жінкам і представникам меншин доступ до робочих місць. Рівень дитячої смертності може бути знижений за рахунок ефективних, недорогих заходів, що не вимагають значного технічного оснащення. А тим державам, які спроможні це зробити, слід проявляти ініціативу в наданні допомоги тим, хто її потребує.
Навпаки, байдужість і дотримання вузьконаціональних інтересів можуть завдати правам людини й розвитку не меншої шкоди, ніж дискримінація. Як підкреслив минулого року голова Світового банку Пол Вулфовіц, «не має морального виправдання те, що багаті країни витрачають $ 280 млрд. — що майже дорівнює сукупному валовому внутрішньому продукту африканських країн і в чотири рази перевищує обсяги іноземної допомоги — на надання підтримки сільськогосподарським виробникам».
Як зазначив в одній зі своїх останніх промов Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, одним iз найважливіших досягнень на своїй посаді він вважає привертання уваги світової спільноти до питань боротьби з бідністю. Зокрема, він особливо підкреслював той стан крайньої вразливості й ту втрату людської гідності, які супроводять злиденність. І що принципово важливо — Генеральний секретар розглядав права людини, безпеку й розвиток як невід’ємні атрибути світу, в якому всі люди могли б жити при більшій свободі. Коли голодує кожний сьомий житель нашої планети, досягнення цієї свободи поставлені в залежність від подолання бідності, що являє собою один iз найсерйозніших викликів сучасності.
