В українському політичному лексиконі поняття «депутатська етика» не є одним з найбільш широко вживаних, оскільки часто воно витісняється більш негативно забарвленими термінами, такими, як «зрада», «політичний скандал», «корупція», «кулуарні домовленості» та «системна криза». Такі слова гучно звучать, і їх можна успішно використати як для піару власної політичної сили, так і для антипіару, спрямованого проти свого політичного опонента. Однак, якщо розібратися глибше, саме в сфері політичної етики лежать питання, які пізніше стають приводами і для виникнення скандалів, і для висунення взаємних звинувачень різними політичними силами. Наприклад, чи етично державному чиновнику з нагоди свого дня народження приймати подарунок, вартість якого оцінюється десятками тисяч умовних одиниць? Чи не суперечить етичним нормам намагання високопосадовця використати своє становище для вдалого працевлаштування членів своєї родини чи свого близького оточення? Чи не виникає конфлікту інтересів, коли людина, досягнувши успіху в бізнесі, отримує посаду в органах державної влади та вже як державний чиновник продовжує працювати в сфері своєї колишньої бізнесової активності, інколи мимоволі, а частіше й свідомо лобіюючи інтереси своєї фірми чи людей, з якими вона мала тісні ділові стосунки в минулому? Зазвичай подібні випадки стають відомими громадськості завдяки журналістам чи в ході взаємних звинувачень представників конкуруючих партій, коли дуже важко провести чітку межу між політичною демагогією та наведенням реальних фактів.
Випадки порушення депутатської етики не є поодинокими, як і не є вони суто українським явищем. Приклади неналежної поведінки представників політичної еліти можна знайтиу багатьох країнах, проте зрозуміло, що різні держави навчилися по-різному вирішувати подібні питання.
У цьому аспекті цікавим є досвід Канади, де з 2006 року успішно працює офіс комісара з питань етики та конфлікту інтересів. Це є незалежна від будь-яких політичних сил парламентська інституція, яка проводить своєрідний моніторинг поведінки народних обранців Країни Кленового Листка, встановлюючи, чи окремо взяті вчинки останніх не виходять за рамки дозволеного Актом про конфлікт інтересів. Основною метою вищезазначеного акту є встановити чіткі правила для високопосадовців, які розмежують приватні інтереси та громадські обов’язки державних службовців вищої ланки, а у випадку виникнення конфлікту інтересів забезпечити його успішне вирішення. Зокрема, відповідно до Акту про конфлікт інтересів, канадський високопосадовець мусить декларувати всі подарунки, вартість яких перевищує 200 дол., не пізніше, ніж протягом 30 днів з моменту їхнього отримання. Будь-які подарунки, вартість яких перевищує 1 000 дол., мають добровільно передаватися у власність держави. Виключення становлять подарунки, отримані від членів родини чи друзів політика (хоча саме тут виникає логічне запитання, як можна розмежувати друзів та колишніх бізнес-партнерів чи як оцінювати подарунки від членів родини, з якими політик колись мав спільний бізнес). Зазвичай офіс комісара з питань етики та конфлікту інтересів розпочинає детальне вивчення того чи іншого випадку неналежної поведінки державного службовця після відповідного запиту з боку депутатів парламенту чи урядових інституцій, на які подібна поведінка може негативно вплинути.
Цікаво, що за словами самих співробітників офісу, метою існування вище зазначеної парламентської інституції аж ніяк не є «здійснення поліційного нагляду за державними службовцями». Вони визначають сферу своєї діяльності як «систему, в якій чиновник повинен самостійно подавати інформацію про свої матеріальні надбання, та яка базується на довірі та усвідомленні факту того, що державні службовці з’являться в офісі комісара з питань етики та конфлікту інтересів та нададуть йому всю необхідну інформацію про свою діяльність».
Іншим аспектом діяльності офісу є вирішення питання працевлаштування високопосадовців після завершення роботи останніх в органах державної влади. Зокрема, канадським законодавством передбачається, що після завершення своєї каденції у органах державної влади чиновники не мають права використовувати зв’язки зі своїм попереднім місцем роботи у корисливих цілях, діяти на користь організації чи компанії, з якими вони мали справу під час свого перебування на посаді та використовувати конфіденційну інформацію, отриману ними у статусі державного чиновника. Акт про конфлікт інтересів офіційно закріплює заборону працевлаштування у компаніях, з якими чиновник співпрацював, перебуваючи на посаді, протягом двох років для міністрів та одного року для всіх інших чиновників, які підпадають під дію Акту. Насправді у випадку отримання подібних пропозицій щодо працевлаштування чиновник повинен повідомити офіс комісара та проконсультуватися з питання можливості чи неможливості його роботи на ту чи іншу компанію. В свою чергу, до офісу за подібними консультаціями звертаються і самі компанії, які розглядають кандидатуру того чи іншого чиновника для працевлаштування. У випадку, якщо подібні консультації не проведені належним чином, офіс комісара з питань етики та конфлікту інтересів має право заборонити(!) уряду надалі мати справу з компанією, яка порушила заборону щодо працевлаштування колишніх високопосадовців. Період у один та два роки відповідно розглядається як достатній проміжок часу для того, щоб державний службовець «послабив» свої зв’язки з колишніми співробітниками та таким чином мінімізував свій вплив на офіс, яким він колись керував.
Якщо проводити паралелі з нашими реаліями, найближчим українським відповідником канадського гаранта вирішення етичних питань та конфліктів інтересів є комітет з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України. Хоча функції та сфера діяльності обох інституцій є схожими, фундаментальна відмінність між ними полягає у тому, що канадська установа є незалежною парламентською інституцією, членами якої є кар’єрні чиновники, а не політики. У випадку з українським парламентським комітетом членами останнього є власне депутати, на яких покладено відповідальність стежити за дотриманням правил етики їхніми ж колегами по Верховній Раді. Таким чином, питання партійної приналежності та підтримки політики власної партії можуть стати для членів комітету неабиякою перепоною при об’єктивному оцінюванні поведінки своїх однопартійців, адже, хоч би яким делікатним було питання, яке розглядається на засіданні комітету, випадки кругової поруки уникнути важко. Навіть за умови, що неналежна поведінка депутата все-таки мала місце і це було доведено членам комітету, ніхто не може гарантувати, що з народним обранцем не поведуться так, як зі щукою з відомої байки, яку за те, що вона ловила рибу, просто «кинули у річку».
