Наскільки готові західні українські регіони використати на свою користь розширення Європейського Союзу? Це запитання визначило хід дискусії на міжнародній конференції, організованій днями в Києві Фондом імені Фрідріха Еберта, Національним інститутом проблем міжнародної безпеки при РНБОУ та Інститутом міжнародних відносин. Майбутнє західних прикордонних регіонів України потрібно розглядати в контексті регіональної політики ЄС, переконані експерти. Однак поки що, за словами головного наукового співробітника Інституту проблем ринку НАН України, професора Володимира Дергачова, «наша держава не тільки не наблизилася до принципів європейського регіоналізму, а й віддалилася від них». «Наприклад, принцип субсидіарності ЄС має на меті посилення місцевого самоуправління, в Україні ж сьогодні більшість областей є дотаційними», — зазначив пан Дергачов. На думку учасників конференції, в Україні бракує політичної волі, потрібної для розв’язання проблем західних областей нашої країни. При тому, що зміна статусу кордонів ускладнить можливості для заробітків у сусідніх країнах, немає послідовної державної політики зі створення робочих місць. Натомість в регіоні часто точаться політичні баталії, як, наприклад, боротьба за посаду міського голови Мукачевого, — обурюється професор Дергачов.
На переконання старшого наукового співробітника Інституту регіональних досліджень НАН України Максима Максимчука, сьогодні існує багато різноманітних державних програм iз підтримки розвитку західних областей (лише на Львівщині їх майже 60), втім, вони часто дублюють одна одну, якщо й фінансуються, то лише на 10 — 50%, і взагалі неспроможні реально покращити життя Західної України.
Гостра дискусія розгорнулася й щодо ефективності такої форми транскордонної співпраці, як єврорегіони. Докторант Національної академії управління при Президентові України Сергій Гакман акцентував увагу на тому, що «в складі робочих органів єврорегіонів практично не представлені недержавні організації». На цю ж проблему вказав і завідувач кафедри політології Молдавського держуніверситету Валеріу Мошняга, який зазначив, що, «наприклад, в єврорегіонах «Верхній Прут» та «Нижній Дунай» співпраця вже піднялася вище радянсько-парадного рівня, втім, громадянське суспільство й дрібний бізнес практично в ній не залучені». Старший науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Єва Кіш зазначила, що наші єврорегіони поки що не готові використовувати програми Європейського Союзу. За її словами, лише з Угорщиною Україна має відповідну концепцію прикордонної взаємодії. Втім, завідувач кафедри Одеського національного університету Олександр Топчієв закликав не ставити хрест на єврорегіонах. «Вони поки себе не проявили, але це не означає, що така форма співпраці погана. Скажімо, якби існував єврорегіон «Керч — Тамань», будівництву дамби до Тузли передували б переговори», — заявив він.
Як засвідчили виступи учасників конференції, українська периферія не одинока в своїх проблемах. Зокрема, схожі труднощі виникають і в прикордонних регіонах Литви. За словами завідувача відділу Державного інституту геології й географії Литви Річардаса Баубінаса, литовське прикордоння можна назвати проблемною смугою: лише три з 29 самоуправлінь відповідають загальнодержавному рівню розвитку. При цьому, як свідчать результати опитування підприємців, проведені в прикордонній смузі, 84% респондентів знають, що зі вступом країни до Європейського Союзу функції кордону зміняться, але не мають чіткого уявлення про ці зміни. Лише половина опитаних литовських підприємців може назвати хоча б одну програму ЄС, пов’язану з регіональним розвитком. Про можливості скористатися допомогою Євросоюзу знають головним чином середні й великі підприємства, а найменше про нові перспективи думають найдрібніші фiрми, які становлять близько 72% підприємств прикордонних зон.
На переконання Річардаса Баубінаса, прикордонним регіонам — і не тільки литовським — насамперед потрібно дбати про людськi ресурси, рівень загальної освіти та обізнаності з діяльністю Європейського Союзу. Крім того, потрібно, щоб допомога й інвестиції, які надходять до прикордонної смуги, не «перетікали» вглиб країни. Слід налагоджувати зв’язки між самими прикордонними областями, які сьогодні залишають бажати кращого, вести інформаційну роботу з дрібними підприємствами.
За словами вченого секретаря Національного інституту проблем міжнародної безпеки Любомира Токара, «з 1 травня на нас чекає зустріч iз новими реаліями стратегії регіональної політики ЄС: пріоритетом економічного розвитку над соціальним, стимулюванням приватного підприємництва, малого та середнього бізнесу, посиленням інформаційних можливостей регіонів тощо». Згідно iз сучасною регіональною політикою Євросоюзу, зазначив пан Токар, «Брюссель виділятиме лише 30% коштів на розвиток регіонів, 70% кожна держава повинна буде шукати в своєму бюджеті». Тому ми повинні вчитися у своїх західних сусідів, як знаходити та використовувати ці кошти. «Наприклад, одна з найбідніших країн ЄС — Ірландія — вклала отримані від ЄС кошти в людський фактор: ліквідацію безробіття, інновації, й отримала блискучий результат. Інша країна — Греція — вклала кошти в розвиток інфраструктури й досягла набагато менших успіхів», — розповів Любомир Токар. За його словами, західні регіони України повинні максимально використати можливості сусідства з ЄС. «Ми не вважаємо, що кордон Європи пройде по нашому західному периметру, але для того, щоб так не сталося, потрібно докласти всіх зусиль», — підсумував пан Токар.
