Уже другий тиждень поспіль світові ЗМІ коментують скандальний виступ президента Російської Федерації Володимира Путіна в Мюнхені. Багато хто вважає цю промову ледь не оголошенням Путіним початку нової холодної війни, а дехто навіть згадав, що саме в Мюнхені сталися події 1938 року. Газета «День» попросила одного з провідних російських фахівців-міжнародників, заступника директора, голову наукової ради Московського центра Карнегі Дмитра ТРЕНІНА дати оцінку мюнхенським заявам Путіна. Російський експерт чудово розбирається в тому, як робиться зовнішня політика в Кремлі, Вашингтоні, а також у Брюсселі. Підтвердженням цього є безліч його публікацій з проблематики російсько-американських відносин. Напередодні саміту Росія — «вісімка» у Санкт- Петербурзі статтю Треніна «Росія залишає орбіту Заходу» опублікував авторитетний американський журнал Foreign Affairs. Минулого року в Росії також була надрукована його книга «Інтеграція й ідентичність. Росія як новий Захід».
— Як ви вважаєте, чи дійсно зараз можлива нова холодна війна між Росією й Заходом або Росією й США? Якщо ні, то що, на ваш погляд, мав на меті Путін у своєму виступі в Мюнхені?
— Виступ президента Путіна в Мюнхені не є оголошенням холодної війни Заходу. Така війна не тільки не потрібна Росії й США, але й по суті неможлива. Ключові елементи антагоністичного протистояння у відносинах двох держав (передусім тоталітарна месіанська ідеологія) відсутні сьогодні й не з’являться в майбутньому. Мета послання Путіна — як мінімум, висловитися «відверто», «очистити повітря» у відносинах iз США, а як максимум — пробитися до нових відносин «на рівних».
— Як ви вважаєте, чи адекватно сприйняли в офіційному Вашингтоні та взагалі в Америці критику Путіна щодо однобічності дій США на світовій арені й неприпустимості розширення НАТО до кордонів Росії?
— Маневр Путіна пов’язаний з ризиком. Поки що можна сказати, що мету, поставлену ним, досягнуто лише частково. Услід за виступом президента Росії провідні західні ЗМІ спробували розібратися в тому, що лежить в основі жорстких заяв хазяїна Кремля. Ряд політиків у США i Європі виступили iз закликом враховувати інтереси Росії. Водночас інші діячі подякували Путіну «за ясність», яку він вніс, і зажадали ревізії відносин з Росією у бік їхнього подальшого жорсткішання. Яка тенденція зрештою переможе, залежатиме від ступеня співпраці РФ iз США та Заходом з конкретних питань — насамперед Іран і Косово.
— До речі, хотілося б знати вашу думку про те, в чому плюси й мінуси однополюсного світу? І чи можна говорити, що після мюнхенської промови Путіна однополюсний світ канув у Лету?
— Однополюсний світ — це ситуація гегемонії і підкорення одному центру, багатополюсний — боротьба кількох центрів за владу та вплив. Перше традиційно асоціювалося з придушенням, друге — з нескінченними війнами з метою корекції балансу сил. Однополюсний світ у чистому вигляді ніколи не існував. При всій винятковості позиції США в світі після 1991 року нарівні з Америкою існували інші, менш великі, але більш- менш незалежні центри сили, наприклад Китай. Перевага США в порівнянні з іншими центрами сили — але не над ними — збережеться протягом ще мінімум двох-трьох десятиріч, iмовірно й більше. Водночас роль і значення інших центрів (Китай, Індія, Росія, Бразилія, ПАР, Індонезія, Іран, а також Європейський Союз) будуть, iмовірно, підвищуватися. Конструкція управління світовими процесами стане більш складною, конкуренція — більш щільною, але інтереси учасників системи потребуватимуть більш тісної співпраці в розв’язанні спільних проблем. Від політики США багато в чому залежить, чи вдасться уникнути розколу світу на протиборчі блоки й повернення таким чином до «класики» багатополюсного світу. Взагалі ж світ не падає в Лету й не повстає з неї через одну промову.
— Якщо метою Путіна було те, щоб з Росією рахувалися, то чи зможе Кремль зараз досягнути цієї мети? І навіщо Росії це потрібно? Якщо для створення другого полюсу, то чи здатна Москва стати таким полюсом?
— Уся політика Кремля щодо США i ЄС направлена на те, щоб встановити з ними рівноправні відносини. Саме рівноправні насамперед, а потім, по можливості, партнерські. Чи вдасться домогтися цього, залежатиме насамперед від успіхів у модернізації російської економіки, її інтеграції в глобальне середовище як конкурентоздатної величини і від прогресу в соціально- політичному розвитку Росії. «Другим» полюсом, опонентом США, Росія не може й, імовірно, не хоче ставати. «Одним з» центрів сили, при цьому незалежним від США, Росія є вже зараз.
— Які наслідки можуть спричинити для міжнародного порядку i, можливо, для відносин Росії з США i ЄС мюнхенські заяви Путіна?
— Наслідки мюнхенської промови поки проявляються головним чином у підвищенні уваги США i Європи до Росії. Перегляд політики США на російському напрямку до зміни адміністрації в Білому домі є малоймовірним. Далі все залежить від того, хто сформує наступну вашингтонську адміністрацію.
— Чи можуть заяви Путіна в Мюнхені означати, що Росія змінить свою політику на пострадянському просторі й більше не буде реагувати на критику Заходу?
— Росія вже змінила політику на пострадянському просторі. Зараз ця політика звільнилася від інтеграціоністських ілюзій і виходить з примату комерційних та інших конкретних практичних інтересів Росії. Москва змагається з США за вплив у різних регіонах — новій Східній Європі, на Південному Кавказі й у Центральній Азії. Промова Путіна нічого в цьому відношенні не змінила.
— Яким ви бачите місце України в боротьбі між США й Росією, якщо така розгорнеться між цими країнами за вплив на Україну й її геостратегічний вибір?
— Вибір України — це (не тільки нормативно, але й фактично) вибір самих українців. Росія й США впливають на цей вибір як своїм прикладом, так і своїми діями. Але вирішувати за Україну ніхто не зможе. Боротьба буде вестися не стільки між Росією й США, скільки між різними течіями всередині українського суспільства й фракціями української правлячої еліти.
— Зараз у Європі й Росії, а певною мірою й в Україні ведеться дискусія з приводу розміщення елементів американської ПРО в Польщі й Чеській Республіці. Російська сторона дуже активно виступає проти цього, хоч американці пропонують Росії брати участь у цьому проекті. Хотілося б дізнатися: чи дійсно, на вашу думку, розміщення елементів ПРО США загрожує Росії, і наскільки цей крок США може вплинути на баланс сил у Європі?
— Якби Росія отримала запрошення взяти активну участь у створенні Європейської ПРО (така ідея висувалася Путіним у 2000 р.), то нинішньої ситуації вдалося б уникнути. Розміщення елементів ПРО в Польщі й Чехії не загрожує Росії, але свідчить про недовіру до неї. Повернення в ужиток поняття «баланс сил у Європі» свідчить про неблагополучний стан відносин Росія — НАТО через 15 років після закінчення холодної війни.
— Як ви вважаєте, чому Росія не хоче співробітничати з США в рамках створення протиракетної оборони? Хоча, як відомо, ще в 2002 році сторони підписали угоду про співпрацю в цій галузі?
— Після 2002 го РФ і СШАспівробітничали в галузі ПРО, але ця співпраця надто обмежена. Росія залишається зацікавленою в співробiтництвi та його розширенні в руслі ідеї створення Європейської ПРО.
— Чи можете ви сказати, хто буде спадкоємцем Путіна? Чи може ним стати Сергій Іванов? Якщо ні, то яку роль йому «виписав» російський президент, призначаючи на посаду першого віце-прем’єр міністра?
— Сергій Іванов був формально «зрівнений у правах» з Дмитром Мєдвєдєвим, щоб Путін не здавався «кульгавою качкою». Президент сказав на прес-конференції 1 лютого: «Не виштовхуйте мене завчасно!» Тому, коли практично всі повірили, що остаточний вибір вже зроблено, Путін послав сигнал: до останнього моменту все буде залежати тільки від мене. Так що підвищення Іванова — це передусім зміцнення позицій Путіна. Принаймні поки що. Спадкоємця Путіна знає тільки Путін. Не менш цікаве інше — яку позицію після травня 2008 року займе другий російський президент. Поява на політичному полі активного й популярного екс- президента стане найважливішою реальною поправкою до російської Конституції.
