Президент України Леонід Кучма вже третiй день перебуває у турне країнами Латинської Америки. Глава держави має відвідати Бразилію, Домініканську Республіку, Перу й Панаму. В ході візиту планується підписати близько 16 двосторонніх документів, передає Інтерфакс-Україна. Як повідомили у прес-службі Президента, у поїздці Леоніда Кучму з дружиною супроводжує численна делегація: віце-прем’єр Дмитро Табачник, міністри закордонних справ Костянтин Грищенко, юстиції Олександр Лавринович, оборони Євген Марчук, промислової політики Анатолій М’ялиця та інші.
Учора Президент України зустрівся зі своїм бразильським колегою Лула да Сілвою. Сьогодні ж Леонід Кучма відвідає космодром «Алкантара», де візьме участь у церемонії, присвяченій початку українсько-бразильського проекту «Циклон-4 — Алкантара Спейс» та вшанує пам’ять бразильських спеціалістів, загиблих у катастрофі 22 серпня цього року.
До латиноамериканського турне Президента прикута увага української громадськості. Причин тому кілька: до Києва Леонід Кучма повернеться лише наступного четверга, а в цей час Україні кинуто виклик на іншому напрямі зовнішньої політики — східному. Чим же так цікава Латинська Америка, що Президент вирушив у тривалу поїздку її країнами? Про те, що являє собою цей континент, уявлення про який більшість з нас має лише з телесеріалів та пригодницьких романів, «День» запитав у доктора історичних наук, професора, головного наукового співробітника відділу транснаціональних досліджень Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Василя КИРИЧЕНКА.
— Наскільки адекватно уявляють в Україні Латинську Америку?
— Ми зовсім не уявляємо цього континенту. Ми знаємо його здебільшого за «мильними операми», які крутять усі українські телеканали, або за документальними фільмами. Але справжньої Латинської Америки ми не знаємо. Я понад сорок років займаюся цим континентом, однак, коли приїхав працювати в Бразилію Генеральним консулом, відкрив для себе дуже багато нового: Латинська Америка за своїм економічним, соціальним розвитком набагато вища за нас. Хоча в цілому латиноамериканські країни бідні. Але бідність латиноамериканська й бідність українська — це небо й земля. Після того як у 80—90-х роках було проведено реформи, країни Латинської Америки пішли набагато далі вiд нас. ВВП трьох штатів консульського округу, де я працював, — Парана, Ріо Гранде ду Сул, Санта-Катаріна — набагато більший, ніж ВВП України.
Загалом ВВП 33-х країн Латинської Америки становить майже $4 трильйони. Сумарний ВВП зростає щороку на 3—5%. Середній показник інфляції не перевищує 6—8%. Щорічне надходження зовнішніх інвестицій за останні п’ять років — $50—55 млрд. Це майже 40% всіх капіталовкладень, які спрямовуються в країни, що розвиваються.
— Чи можна окреслити певні уроки, які Україна могла б запозичити з латиноамериканського досвіду проведення реформ?
— Ми не можемо використовувати звичайну кальку з того, що робили латиноамериканці. Вони проводили реформи на основі капіталізму, який у них існує вже 186 років. Ми ж переходили від соціалізму до капіталізму, тому маємо шукати свій шлях.
— Латинська Америка — дуже різноманітний континент. Які групи країн ви б виділили за рівнем їхнього розвитку, іншими критеріями?
— Країни Південного конусу — Бразилія, Аргентина, Уругвай і Парагвай — найбільш розвинуті. Бразилія за сукупним ВВП ($1 трлн.) посідає восьме місце у світі. А за своїм авторитетом це безумовний лідер регіону, ключовий фактор латиноамериканської стабільності. Бразилія має значний вплив у ООН, інших організаціях. Безумовно, вона — наш торговельно-економічний партнер у регіоні. Перспективні напрями співпраці з Бразилією — це технології, аерокосмічна галузь, виробництво мінеральних добрив тощо.
Країни таких угруповань, як НАФТА (Мексика, США, Канада), Центральноамериканський, Карибський спільний ринок, настільки інтегровані, що спільні підприємства в будь-якій з них автоматично отримали б шлях до безмитної торгівлі з іншими країнами цього угруповання. Спільне виробництво з Мексикою автоматично відкрило б доступ до безмитної торгівлі зі Сполученими Штатами й Канадою. На мою думку, шлях до Європи може пролягати й Латинською Америкою. Спільні підприємства з латиноамериканським, українським та європейським капіталом матимуть право безмитної торгівлі з країнами-членами ЄС.
— У всьому світі й в Україні ще довго обговорюватимуть аргентинську кризу. Як далі розвиватимуться події в цій державі?
— Інші країни МЕРКОСУР, а саме Уругвай, Парагвай і Бразилія, надали Аргентині значну допомогу. Стабілізувалася політична ситуація в країні. Аргентина сьогодні потроху видужує після кризи. З цією країною у нас чимале поле для співробітництва: наприклад, спільні космічні, ядерні програми, розбудова мережі залізниць, автошляхів, агротехнології, розвиток портових інфраструктур Аргентини. Можливості дуже великі, було б бажання.
— І все ж таки з Латинської Америки часто надходять тривожні новини — проблеми президента Венесуели Уго Чавеса, масові заворушення й відставка президента Болівії...
— Те, що відбувається в економічній, соціальній сферах, майже не впливає на політичну ситуацію в країнах Латинської Америки. Про переворот у латиноамериканській країні найпізніше дізнаються її громадяни.
Коли ви сьогодні запитаєте у латиноамериканців, за демократію вони чи за диктатуру, чимало з них скажуть — за диктатуру. Тому що диктатура гарантує порядок. Так, як і в нас більшість скаже, що краще жилося за СРСР. Радянський Союз, до речі, мав найкращі зв’язки з країнами, де при владі перебували диктаторські режими.
— Чому ж у Латинській Америці відбуваються перевороти?
— Причин багато. По-перше, латиноамериканці за своїм характером звикли вирішувати всі проблеми кардинально. По-друге, у більшості країн Латинської Америки за законом кожен громадянин має право носити зброю. У людей там дуже багато зброї. Тому їй знаходять застосування.
— Один зі стереотипів в уявленні про Латинську Америку — це могутність наркокартелів. Наскільки цей стереотип відповідає дійсності?
— Можна сказати, що наркомафія має силу в Колумбії, Венесуелі, Болівії, меншою мірою в Перу — країнах, де більшість населення становлять індіанці. Коли в одного з представників Перу запитали про способи боротьби з наркомафiєю, він сказав: поки один кущ коки буде коштувати вдесятеро більше, ніж кущ картоплі, люди будуть вирощувати коку.
— Як у Латинській Америці ставляться до України?
— Неоднозначно. До українців, які там проживають, а їх десь півтора-два мільйони, ставлення дуже добре. Тому що це люди працьовиті, чесні, тому що вони поставили на ноги сільське господарство. Але в Латинській Америці дуже погано працює наша пропаганда. Місцеві українські громади не до кінця розуміють логіку кроків офіційного Києва, тому загалом ставляться до нас так, як пише американська преса — насторожено. Дипкур’єр лише раз на місяць привозить якусь пошту. Українських радіопрограм немає, телебачення немає… Звідки взятися розумінню?
Корінні латиноамериканці мало знають про Україну й мало нею цікавляться. Інтерес до нашої держави проявляють лише ділові, політичні кола.
— Які найперспективніші напрями співпраці для України з Латинською Америкою ви б назвали?
— Головне у політичній сфері — зміцнення потенціалу взаємної довіри та мінімізація можливих розбіжностей між нашими державами. Це в основному зроблено. Країни Латинської Америки в міжнародних організаціях надають підтримку Україні. А ось в торгово-економічній сфері слід зробити чимало. Нам потрібно стати членом Світової організації торгівлі. Відкрити в Латинській Америці філіали наших банків, вивчити особливості функціонування ринків, заснувати торговельні місії — поки немає жодної. Потрібно знати, як там працюють інші.
Ми можемо успішно працювати в науковій, науково-педагогічній сферах, спільно створювати міжнародні кредитно-фінансові установи для підтримки науково-технічного прогресу, створювати в країнах регіону спільні підприємства з використанням українських технологій, залученням українських наукових кадрів. Можемо готувати в Україні латиноамериканських та карибських фахівців — але для цього потрібно підписати угоди про нострифікацію дипломів. Можемо налагодити обмін досвідом у галузі охорони здоров’я, співпрацювати в сфері спорту, туризму. Ми можемо й маємо використати фактор етнічних українців. Для цього, зокрема, потрібно створити фонд їх культурологічної підтримки й взятися за нашу інформаційну присутність на континенті. Можемо налагоджувати співпрацю між провідними підприємцями Латинської Америки українського походження й вітчизняними. Ми можемо це робити вже зараз. Але Латинська Америка, на превеликий жаль, не перебуває на передовій наших пріоритетів. Для порівняння: загальний обсяг торгово-економічних відносин Китаю минулого року з країнами Латинської Америки становив $13 млрд., Росії — $4 млрд., України — близько $400 млн.
