«Усі країни нашої коаліції роблять свій внесок у наш постійний прогрес... Чеські, словацькі, польські та румунські частини, до яких незабаром приєднаються українські та болгарські підрозділи, були розгорнені в зоні конфлікту.» Саме цей виступ президента США Джорджа Буша минулого тижня спровокував численні суперечки в Україні з приводу можливої участі нашої країни в антиіракській коаліції.
Звучали навіть думки про необхідність повернути 19-й батальйон в Україну. Спізніле реагування, поведінка у стилі «між тут і серед там» (за визначенням Леоніда Кравчука), здається, стали невід’ємними рисами поведінки українського політикуму. Самі парламентарії України прийняли закон про відправлення РХБ-батальону до Кувейту, і кому, як не їм, добре відомо, що наші солдати поїхали, по-перше, саме до Кувейту, а не до Іраку, і не воювати, а брати участь у ліквідації наслідків можливого застосування Багдадом зброї масового знищення. Що змінює участь чи неучасть у коаліції? Зауважимо, що її назва в оригіналі не звучить як «антиіракська коаліція», а — «коаліція з негайного роззброєння Іраку». Україна, яка сама відмовилась від ядерної зброї, не тільки має право, але й повинна виступати за роззброєння інших держав. Навпаки, виглядало б зовсім нелогічним, якби Київ закликав до... озброєння режиму Саддама. Слід також зазначити, що Україна також ніколи не підтримувала воєнне вирішення іракської кризи і завжди виступала за мирне врегулювання будь-яких конфліктів. Наша участь чи неучасть у коаліції при цьому жодним чином не може вплинути на зміну поставлених перед українським батальйоном у Кувейті гуманітарних завдань. Тим більше — на поведінку самої коаліції та перебіг війни, яка почалася без нас.
Зайві метушня i плутанина щодо української «коаліційності» призвели до того, що в суперечку втрутився посол США Карлос Паскуаль. Він підтвердив, що Київ дав згоду на згадування України у виступі Джорджа Буша. Дипломат також зазначив: «Якщо представники української влади вважають по-іншому, то їм слід заявити на офіційному рівні, що то була помилка». В Україні про помилку не заявляли. Але й не заявляли, що Київ бере участь в такій коаліції, яка виступає за воєнне роззброєння Іраку. Це — нюанс, але досить суттєвий.
Керівник прес-служби українського зовнішньополітичного відомства Маркіян Лубківський був змушений учора повiдомити, що МЗС не звертався до офіційного Вашингтона з проханням вважати Україну частиною коаліції країн, які виступають за негайне роззброєння Іраку. Він нагадав, що основний елемент позиції України в контексті вирішення «іракської кризи» — «гуманітарний аспект, тобто превентивні дії у випадку застосування зброї масового знищення». «Боротьба зі зброєю масового знищення — наш єдиний внесок у коаліцію», — наголосив він, додавши, що, «з погляду гуманітарного забезпечення, ми — члени коаліції», однак йдеться не про антиіракську коаліцію. Лубківський підкреслив, що у вирішенні іракської кризи беруть участь багато країн, а «з легкої руки США ці зусилля отримали назву коаліції». При цьому він знову підкреслив, що участь України «у цих миротворчих зусиллях» — тільки відправлення батальйону РХБ-захисту, що дислокуватиметься «винятково в Кувейті» і не братиме участi у бойових діях. Цілком очевидно, що завершення «коаліційної» суперечки у найближчій переспективі очікувати не слід. Тільки чи не запізніла ця суперечка? Чи варто демонструвати не дискусію, а загальмованість реакції? Стосується це й українських дипломатів, які майже через тиждень більш-менш чітко заявили про свою позицію. Стосується це й тієї частини депутатів, яка замість того, аби думати про завтрашній день (адже наш батальйон уже в Кувейтi), намагається повернути вчорашній...
