Читачам «Дня» відомо з наших попередніх публікацій про те, які політичні баталії розгортались і минулого, і нинішнього року довкола прийнятого на вищому рівні російської влади і поспішно виконаного на рівні чиновників у Москві й Московській області рішення про розширення території столиці відразу в два з половиною рази. Це мало статися — і вже сталося — 1 липня цього року за рахунок фактичного відторгнення частини території трьох підмосковних районів. Політична опозиція і просто розважливі фахівці попереджали владу про те, що це, по-перше, відразу вдарить по становищу тих трьох «усічених» районів, що залишаються у складі області, — Ленінського, Наро-Фоминського та Подільського, які до розчленовування їхніх територій були донорами обласного бюджету, а після 1 липня автоматично стають дотаційними: адже їхні раніше єдині економічні організми виявляються просто розірваними. По-друге, така різка зміна співвідношення передових і відстаючих районів у складі області вкрай негативно позначиться на загальному фінансово-економічному становищі всієї області.
Нагадаємо читачам, що 20-річне функціонування російської економіки як постачальника енергоресурсів, сировини та напівфабрикатів для передових держав світу (і на Заході, і на Сході) прирекло переважну більшість регіонів Російської Федерації на безпросвітне становище дотаційних. Це означає, що витрати (у тому числі соціального призначення) їхніх бюджетів стабільно з року в рік не покриваються прибутками. Причини для різних регіонів різні, але одна, головна, є загальною для всіх: на їхній території, на жаль, немає нафтогазових родовищ, розвиток яких тільки й цікавить нинішню російську владу. Всі ж інші виробництва, включаючи високотехнологічні оброблювальні, в реальній дійсності як раніше не отримували, так і зараз не отримують достатньої державної підтримки, незважаючи на постійні запевнення вищих російських керівників у протилежному.
Тому бюджетна система сьогоднішньої Росії є немовби перевернутою основою догори пірамідою: бюджети десятків регіонів тримаються за рахунок перерозподілу через федеральний бюджет спеціальних перерахувань (або трансфертів), що утворюються за рахунок надходжень від порівняно невеликої кількості регіонів-донорів. До них належать, зрозуміло, «нафтогазові», декілька «металургійних» регіонів, а також Москва і Санкт-Петербург, що сконцентрували більшість фінансових потоків країни.
Урешті, всі попередні роки до небагатьох регіонів-донорів належала і Московська область. Так, на її території теж немає нафтових полів і газових свердловин, але створений у Підмосков’ї ще в радянський час науково-виробничий потенціал був настільки потужним, що навіть в усіченому за період існування «незалежної» Росії вигляді область спроможна була самостійно виконувати зобов’язання і перед федеральним бюджетом, і перед власним населенням.
Проте так було до нинішнього року, а після 1 липня перед Московською областю реально замаячів перехід у категорію дотаційних регіонів. Минулого тижня прозвучав тривожний дзвінок під час засідання уряду області, що затвердив проект бюджету регіону на майбутній рік. Перше, що всім кинулось у вічі, — це скорочення на 10 відсотків усієї його прибуткової частини, що складає 28 млрд рублів. Причому головну причину ніхто і не думав приховувати: це сталось у зв’язку з розділенням території трьох відомих нам районів і переходу їх до складу відстаючих. Залишки — інакше не скажеш! — цих районів у складі області не лише перестали поповнювати обласний бюджет, але й зажадали збільшення його витрат на пряме «латання» «економічних дір», що утворюються на їхніх територіях.
А «діри» щодо фінансів виявляються дуже немаленькими. У зв’язку з цим нагадаємо про спеціальну зустріч, що відбулася наприкінці серпня, мера столиці С. Собяніна з губернатором Московської області С. Шойгу, за результатами якої була підписана, напевне, унікальна угода в історії російських федеральних відносин. Відповідно до неї райони, що залишилися у складі області в усіченому вигляді — Ленінський, Наро-Фоминський і Подільський, — отримають із бюджету Москви по 3 млрд рублів кожен (усього дев’ять млрд рублів). Кошти перераховуватимуться протягом трьох років рівними частками, тобто по одному млрд рублів на рік кожному району.
Випадок справді унікальний: регіон-донор (тобто Москва) тим самим офіційно визнає, що своїм територіальним розширенням (незрозуміло для чого здійсненим) завдав прямого збитку економіці сусіднього регіону! Доводиться «розщедрюватися» із власного бюджету. З іншого боку, при тих тарифах і цінах за послуги ЖКГ, на продукти, на ліки в аптеках, які в Москві й так уже безмежно високі та ще й постійно зростають, навряд чи ці мільярди є зайвими в бюджеті самої столиці. Для соціальної підтримки москвичів вони би, безсумнівно, не були зайвими.
А щодо області, то столичні мільярди не «залатають» ті діри, що утворилися. Адже, як було оголошено на згадуваному засіданні уряду Підмосков’я, дефіцит його бюджету в одному лише наступному році перевищить 16,6 млрд рублів. А що буде в подальші роки, коли на повну запрацює добре відомий усім економістам принцип упущеної вигоди, в результаті — називатимемо речі своїми іменами — обвалення господарства трьох районів, що ще вчора нормально розвивалися?.. Невже ми справді отримаємо ще один дотаційний регіон — із населенням близько шести млн осіб?! Тільки тоді вже одними перерахуваннями зі столичного бюджету не відбудешся — доведеться переверстувати, причому вельми серйозно, весь федеральний бюджет.
І тоді знову надзвичайно гостро постає питання: кому, за винятком чиновників високого рангу, і навіщо було ламати кордони між Москвою й областю, наносячи тим самим прямі збитки й обом регіонам, і всій країні в цілому? І хто з них відповість за це?
