Білорусь вживе додаткових заходів для закріплення фахівців на селі. Про це заявив днями білоруський президент, приймаючи звіт керівництва Брестського облвиконкому про хід виконання Державної програми відродження та розвитку села на 2005—2010 роки.
Олександр Лукашенко зазначив, що сьогодні складається непроста ситуація з кадровим забезпеченням села аграріями, медиками та працівниками інших фахів (за оцінками незалежних експертів, дефіцит кадрів тут уже обчислюється десятками тисяч). За словами президента, випускники сільськогосподарських ВНЗ, які навчалися за цільовим направленням, «приїжджають за розподілом зовсім не працювати, а відпрацювати певний час». «Вступивши до ВНЗ — знав, куди йшов. І просто відпрацювати й кудись піти не буде дозволено. Ми це юридично закріпимо», — сказав глава держави.
Він підкреслив, що відтепер молодий фахівець, направлений за розподілом, без дозволу голови районного чи обласного виконкому не зможе перейти на інше місце роботи. Щоправда, при цьому влада тепер думатиме, «як це реалізувати, щоб не наламати дров», а також створювати нормальні умови для життя.
Член-кореспондент Національної академії наук РБ Іван Никитченко нещодавно зустрічався зі студентами одного з провідних аграрних ВНЗ країни — Білоруської державної сільськогосподарської академії в Горках Могильовської області: «Наскільки я зрозумів із бесід з хлопцями та дівчатами, працювати виключно за фахом хочуть майбутні економісти, бухгалтери, а безпосередньо працівники аграрного сектора завтрашнього дня перебувають у глибоких роздумах. Прив’язувати їх насильно до землі безглуздо. За визнанням самих студентів, однозначно не втечуть лише з міцних, багатих господарств. А плановане фактично кріпацтво... Відразу відбираймо паспорти в усіх випускників ВНЗ, щоб вони працювали виключно за своїм профілем! Тоді взагалі вирішимо проблему наявності молодих фахівців у всіх галузях народного господарства. За великим рахунком, все це, м’яко кажучи, неефективне. Не ті часи. Це в Радянському Союзі після певного запису в трудовій книжці тебе могли не взяти на якусь іншу роботу. Тепер це є неможливим у принципі».
До речі, Горецька академія — єдина з усіх ВНЗ Республіки Білорусь пройшла атестацію та ліцензування Державною інспекцією з атестації навчальних закладів Росії при міністерстві освіти РФ. Так що, тепер для росіян і рекламувати не потрібно білоруських фахівців-аграрників.
Студент четвертого курсу Горецької сільгоспакадемії Микола М., майбутній агроном за фахом зізнався, що питання майбутнього працевлаштування його дуже сильно хвилює: «У нас не так багато добрих господарств, які можуть молодим фахівцям запропонувати відразу і житло, і добру платню. Тому в мене плани прості. Якщо пощастить, і потраплю на міцний агрокомбінат, то пускатиму коріння тут, у Білорусі. А якщо запропонують їхати в напівдобите безперспективне господарство, то доведеться розглядати всі варіанти. У тому числі, і роботу за кордоном. У Росії чи в Україні».
І дійсно, чимало випускників сільськогосподарських ВНЗ Білорусі прямують, насамперед, до Росії, на великі аграрні комплекси, які розмножуються, як гриби після дощу. Платня висококваліфікованих фахівців там доходить до 5 тис. доларів, що в два з половиною рази вище, аніж зарплатня білоруських міністрів! А платня на селі в 200—300 доларів у абсолютній більшості сільськогосподарських виробництв Білорусі вважається дуже навіть пристойною. Білоруські фахівці агросектору останні роки стали виїжджати і в Україну, де їм часто пропонують вигідніші умови праці і проживання.
Де ж вихід? Іван Никитченко вважає, що для початку потрібно створити нормальні умови для випускників сільськогосподарських ВНЗ країни, а вже потім приймати радикальні ухвали в системі забезпечення кадрами аграрного сектора країни: «Відродження білоруського села можливе лише на добровільних засадах, підкріплених реальним механізмом стимулювання — недорогими кредитами на житло, клубами, установами громадського харчування, дитячими садками, пристойними дорогами. А найголовніше, запровадженням механізму власності на землю та ставкою на дрібні та великі фермерські господарства».
Свого часу я був у США. Там один молодий хлопець після закінчення одного ВНЗ захотів вчитися вже в іншому ВНЗ, на ветеринарному відділенні. Я спитав у нього: чому? Той відповів, що на сусідній фермі його одноліток набув фах ветеринара, і справи там відразу пішли на краще. Ось і все стимулювання! Навіть у Китаї продовольчу проблему вирішили не радгоспи і не держгоспи, а приватні господарства, куди, зрозуміла річ, ніхто нікого не заганяв.
У нас за останні роки з обігу виведено 700 тис. гектарів родючої ріллі. І що, цю та інші проблеми білоруського Агропрому ми вирішимо за рахунок того, що зробимо випускників ВНЗ кріпаками?
Проректор Білоруського державного університету в 1985—1987 роках Анатолій Павлов солідарний із думкою колеги: «Мені після закінчення університету свого часу вистачало платні молодшого наукового працівника в розмірі 105 карбованців. Але зараз молоді фахівці не хочуть чекати роками, коли їх зарплатня підросте до того рівня, який би дозволив вирішувати серйозні життєві проблеми — будівництво житла або, наприклад, придбання автомобіля».
Безперечно, ті студенти, які йдуть за цільовим набором, повинні свої пільги при вступі до сільськогосподарського ВНЗ відпрацювати повністю. Але навряд чи знайдеться такий механізм, який би примусив їх гарувати все життя на нелюбій і безперспективній роботі. Так що вихід тут лише один.
Вже на першому курсі ВНЗ студент має знати, що після закінчення цього ВНЗ на нього чекають певні соціальні гарантії в більшості агрогосподарств країни. Лише тоді він не думатиме, куди б, вибачте, «звалити на сторону» після навчання. Це, в принципі, доволі витратно зараз, зате за два-три роки окупиться сторицею. Тим більше, що наша країна все більше робить ставку на експорт сільськогосподарської продукції за кордон.
