На сьогодні запланований початок триденного візиту до України групи міжнародних експертів, яку сформовано Європейською Комісією. Вони прибувають на запрошення уряду України. Мета цих експертів, як повідомили «День» в Міністерстві закордонних справ України — ознайомитися з ситуацією навколо відновлення судноплавного ходу в українській частині ріки Дунай. Зокрема, вони вивчатимуть другий етап спорудження каналу «Дунай — Чорне море», який запланований на 2005 — 2007 роки (ці роботи вестимуться вздовж кордону з Румунією). «Наше завдання — довести, що транскордонний вплив під час реалізації другого етапу не буде ані значним, ані шкідливим», — розповіла «Дню» посол iз особливих доручень МЗС України Наталя Зарудна. Які наслідки матиме поїздка міжнародних експертів? Насамперед вони підготують звіт, у якому будуть вказані висновки «рекомендаційного характеру». «Ми сподіваємося, що рекомендації матимуть зважений характер і безумовно враховуватимуть суверенне право України на відновлення судноплавства в дельті Дунаю», — наголосила пані Зарудна.
Відносини між Україною та Румунією вже тривалий час перебувають в напруженому стані. У епіцентрі уваги сторін дві проблеми. Перша — неспроможність поділити континентальний шельф у Чорному морі. Як наслідок — Бухарест звернувся по допомогу до Міжнародного суду в Гаазі. Друга — відновлення судноплавного ходу в українській частині дельти Дунаю. Румунські політики одразу сприйняли цю ідею в штики. Про причини румунських «атак», про очікування української сторони, про реальну ситуацію з навколишнім середовищем у дельті Дунаю — в інтерв’ю з послом із особливих доручень МЗС України Наталею ЗАРУДНОЮ.
ПІДВЕЛА «ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ»
— Які існують ще зауваження міжнародних природоохоронних організацій щодо відновлення судноплавного ходу в українській частині дельти ріки Дунай?
— Ми багато матеріалів уже передали. Але поки що залишаються деякі запитання. Зустрічі, які відбулися останнім часом, дозволили зняти багато питань технічного характеру, але з’явилися нові, більш уточнюючого плану. Це дуже важливо, бо хоч минув лише місяць відтоді, як пролунали заклики зупинити негайно роботи в дельті Дунаю, сьогодні жодна організація не ставить так питання. Нам вдалося показати, що на першому етапі відновлення судноплавного ходу Україна не порушувала зобов’язань і всі наші дії є обґрунтованими. Зараз усі питання стосуються другого етапу. Спочатку ми виходили з дуже простого поняття, що всі роботи на першому етапі проводяться на території України, вони не мають згідно з нашими результатами досліджень шкідливого транскордонного впливу. А тому немає потреби в якихось міждержавних консультаціях... Конвенції, до яких апелювала Румунія, передбачені для випадків, коли було встановлено наявність суттєвого шкідливого транскордонного впливу. Отже, теоретично Україна не мала б детально інформувати на першому етапі нікого — окрім ЮНЕСКО — про те, що робить. Територія гирла Бистрого, на якому й відновлено судноплавний хід, проходить через буферну зону Дунайського біосферного заповідника, а тому ще за півтора року перед початком будівництва ми передали про це всю необхідну інформацію ЮНЕСКО. Отже, ми були значною мірою готові до того, щоб одразу надати потрібні матеріали. Водночас передбачалося, що детальна інформація має бути надана перед початком другого етапу, коли проводитимуться роботи у прикордонних із Румунією водах.
— Із чим пов’язана досить жорстка позиція представників Єврокомісії та держдепартаменту США щодо каналу?
— Значною мірою тут присутні три фактори. Перший — брак інформації. Інформація носила дуже специфічний характер, її треба було готувати. Але хочу зазначити, що матеріали готувалися не півроку, як дехто повідомляє, а набагато швидше, фактично упродовж одного місяця. Так, від Єврокомісії ми отримали лист із проханням надати матеріали наприкінці липня, і вже до 1 вересня ця інформація була надана. Другий фактор — шалений і системний тиск з боку Румунії. Румуни не залишили не перегорнутим жоден камінець. Вони намагалися і намагаються тиснути на Україну по всіх напрямках. Хоч відновлений судновий хід створює нові можливості та фактично враховує ті завдання, які ставить Єврокомісія, повідомляючи про значне збільшення судноплавства на Дунаї та обсягiв перевезень з часом. Третій фактор — критика окремих екологічних організацій, яка ґрунтувалася здебільшого на «історичній пам’яті». Усі пам’ятають грандіозні новобудови століття радянських часів, які асоціюються з горами піску, каміння... Тому багато хто спочатку був стурбований проектом України — насамперед через брак інформації та через свої уявлення. Нам довелося доводити, що йдеться лише про відновлення судноплавства через природне русло, що не буде споруджено жодних гідротехнічних споруд, що в результаті реалізації першого етапу не було зрубано жодного дерева, жодного відра піску не було викинуто на берег. Усе проводилося згідно з новітніми технологіями.
— Чи можна розраховувати на те, що з часом ми почуємо відмінну позицію Єврокомісії або держдепу?
— Певні зміни уже помітні. Зараз Єврокомісія не ставить так питання, як півтора місяця тому, що необхідно негайно припинити роботи. Брюссель переконався, що в Україні були проведені дуже детальні дослідження. Ми фактично зняли питання про те, що перший етап був якимось чином незаконним.
«РУМУНИ ОПЕРУВАЛИ ФАНТАСТИЧНИМИ ЦИФРАМИ»
— Чому так сталося, що інформаційна кампанія Румунії виявилася ефективнішою, аніж українська?
— Як журналіст ви маєте знати одне правило: хто перший сказав — того краще й почують. Звичайно, краще також прислухаються до негативної інформації. Румуни оперували абсолютно фантастичними цифрами. Проте дуже часто не було в таких прогнозах посилань на жодні дослідження чи аналізи. Як правило, йшла інформація з абстрактним посиланням «екологи стверджують». Після початку інформаційної кампанії проти України, де фігурувало дуже багато спекуляцій, наше завдання полягало в тому, аби просто звести все не до інтерпретацій, а до фактів, до дефініцій. Тобто чітко визначити, що йдеться не про канал, а про судновий шлях, не про будівництво, а відновлення, не про значні втрати для довкілля, а про максимальне його збереження саме за цим проектом. Для того, щоб зламати стереотип, треба докласти в десятки разів більше зусиль, ніж для того, щоб створити негативний імідж.
— Представники українського уряду неодноразово говорили про негативний екологічний вплив унаслідок дій Румунії в дельті Дунаю. Про що йдеться конкретно?
— Головне тут не те, що хтось припускається помилок, головне — хто які уроки засвоює. Україна винесла один урок. Надалі треба дуже активно готуватися, коли будуть реалізуватися проекти, які зачіпають чутливі питання з екологічного погляду. Зокрема — детально інформувати нашу громадськість і організації, якщо навіть ми не зобов’язані цього робити напряму. Це слід робити з попереджувальною метою. Другий урок, який треба засвоїти: нам треба вчитися захищати свої національні інтереси, так, як це зараз робить Румунія. Я не хочу сказати, що нам слід перейняти румунську методику. Значною мірою вона зводиться до тенденційного трактування позицій, інколи прямих фальсифікацій. Однак варто звернути увагу на масштаби — Румунія захищала свої інтереси на всіх рівнях і з максимальним залученням і державної машини, і неурядових організацій. Третій урок — поглянути на цю ситуацію в широкому контексті. Мене інколи дивує, наскільки детально екологічні організації борються проти цього проекту і не розуміють, а можливо, не володіють інформацією, що необхідно подивитися на ситуацію в дельті в перспективі. Не намагатися покласти на цей судновий хід провину за всі екологічні негаразди, які вже є, а подивитися, які ж дійсні причини нинішнього стану, тому що зараз відбувається постійне обміління нашої дельти. Чи це природний процес? Є серйозні сумніви щодо цього. Ті матеріали, які ми зібрали від великої кількості організацій, свідчать, що зміна у водопотоку викликана господарською діяльністю, причому, як ви розумієте, не на території України. Природа намагається й досі відновити той хід, підмиваючи наш берег, однак, на жаль, сама природа не справиться. Якщо до 2010 року ми нічого не робитимемо, то почнеться просто пересихання північної частини дельти. І стверджувати, що внаслідок того, що ми прорили трикілометровий канал на барі в морі, починає міліти вся дельта, з наукового погляду абсолютно необґрунтовано. Пересихання розпочалося задовго до того, як ми почали роботи з розчищення каналу. Воно триває й може стати незворотним, якщо не буде вжито заходів. Якби не ситуація з відновленням судноплавного ходу, то не знаю, скільки часу мало б минути, аби була усвідомлена уся небезпека, яка в нас існує зараз. Скільки часу ще треба, щоб минуло, аби ми зрозуміли необхідність вжиття заходів для того, щоб запобігти появі нового «Аралу» в Європі? На жаль, на нашій території.
ГААГА НЕ ДОПОМОЖЕ...
— Серед експертів можна почути, мовляв, антиукраїнська пропаганда в сусідній країні пов’язана з ходом передвиборної кампанії в Румунії. Яка ваша думка з цього приводу?
— Я думаю, що це цілком обґрунтовані припущення. На жаль, деякі політики зробили з «української карти» такого собі зовнішнього ворога. Я не хочу пояснювати, чим це викликано. Це внутрішня справа Румунії. Але дуже небезпечно, коли майбутнє двосторонніх відносин iз сусідньою державою стає заручником внутрішньополітичної боротьби.
— Чи існує, на вашу думку, якийсь зв’язок між поданням Румунією справи про континентальний шельф на Чорному морі до Міжнародного суду в Гаазі з її позицією щодо каналу?
— Формально — ні. Якщо ви добре пам’ятаєте, Румунія задовго до питання з відновленням судноплавного ходу заявляла, що не виключає можливого залучення Гаазького суду. Переговорний процес справді був дуже складним, питання дуже чутливе, пошук шляхів міг тривати роками... Однак Міжнародний суд навряд чи зарадить вирішенню проблеми. Сторонам потім все одно доведеться сідати за стіл переговорів і приймати рішення самостійно. Тому звернення до суду швидше є політичним жестом. Чи буде звернення до Гааги на користь наших двосторонніх відносин? Я думаю — ні. Це такий дратiвливий момент, який ще кілька років тяжітиме над розвитком нормальних відносин згідно з нашими стратегічними напрямками. У нас із Румунією є набагато більше спільних моментів, ніж того, що нас розділяє. А погіршувати відносини з таким важливим сусідом, як Україна, на догоду політичним потребам кон’юнктурного характеру, мабуть, не зовсім правильно.
— Якими ви бачите шляхи примирення з Румунією? Чи можна спрогнозувати, що загострення дещо спаде після виборів у цій країні?
— Ми дуже на це сподіваємося. Тому що є певні ознаки, що питання загострилося саме через передвиборну ситуацію. Які шляхи нормалізації? Певні кроки вже були зроблені. Те, що Україна якомога ширше розповсюдила справжню інформацію про ситуацію з відновленням судноплавства, уже дало свої результати. Під час зустрічі міжнародних експертів у Женеві румуни визнали, що після восьмигодинного обговорення вони дізналися більше, ніж за попередні півроку. Хоча все те, що ми розповідали в Женеві, містилося в матеріалах, які ми передавали Бухаресту. Тому ми сподіваємося, що «холодний душ», який Румунія отримала внаслідок намагань залучити міжнародні структури до вирішення питань двостороннього характеру, спонукає країну до переговорів на двосторонньому рівні. Я думаю, що поновлення контактів дозволить нормалізувати ситуацію. Ми хочемо довести Румунії, що ми, по-перше, робимо все можливе для збереження унікальної дельти Дунаю, по-друге, тільки шляхом переговорів можемо знайти порозуміння. Нападки одне на одного через пресу чи через міжнародні організації в принципі є непродуктивними.
