Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ДВА ПОГЛЯДИ

21 вересня, 2010 - 00:00

Серце й розум

Як і багато хто, я радий, що варшавський суд не посадив Ахмеда Закаєва під тимчасовий арешт. Не через політичні причини, а тому, що багато моїх колег-адвокатів уже не перший рік сигналізують, що суди зловживають цим запобіжним заходом. Закаєв не переховується, не тікає, а для розгляду його справи, по суті, немає причин, аби він перебував за гратами.

Також нескладно помітити симпатію, яку відчувають у Польщі до чеченців. Історія їхньої боротьби з російською імперією в XIX столітті схожа з польським опором під російським ігом. Отже ми краще розуміємо їхні емоції, ніж наші партнери з Європейського Союзу.

Проте оцінки, що даються в Польщі, не мають бути схематичними. Я б хотів коротко переказати дві історії. Я ніколи не забуду сцену, що розігралася кілька років тому на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. На семінарі за участю Григорія Явлінського порушилася тема прав чеченців і тероризму на тлі кривавої війни в Чечні. Явлінський — не просто опозиціонер і ліберал, він ставиться до Путіна гірше, ніж будь-який польський русофоб. І попри це він буквально закипів від люті й заявив, що в нього немає й тіні симпатії до людей, які (від відчаю чи ні) готові вриватися з вибухівкою в школу, повну дітей. Нескладно зрозуміти наявність у Росії таких емоцій.

Багато років тому до редакції нашого журналу звернувся переляканий, загнаний, бідний чеченський письменник. Він довго розповідав нам про свою кавказьку країну. Він застерігав від наївного чорно-білого погляду. Це кланове суспільство з клановими вождями — амбітними, імпульсивними людьми, які борються за владу та гроші. Вони укладають союзи, але й зраджують. Одні бачать вигоду в самостійності, інші роблять кар’єру під боком Росії. Він сказав, що відоме польське питання: «Битися чи не битися», ставлять і в Чечні.

Російська імперія, поза сумнівом, завоювала Чечню, як, наприклад, свого часу Франція завоювала Алжир. Вихід французів із Алжиру, а було це не так уже й давно, супроводжувався жорстокими й кривавими зіткненнями. Результатом алжирської незалежності стали не лише чудові плоди, але й релігійний фундаменталізм, і масова кривава різанина вже без участі колоніальної імперії. Давні фотографії чеченських лідерів з ісламськими атрибутами і калашніковими в руках одночасно, викликають у мене сумніви у тому, чи справді майбутнє незалежної Чечні відрізнялося б у кращий бік від, наприклад, незалежності Афганістану? Її-то ми вже бачили.

Тероризм у Чечні — жахливий і жорстокий — це реальний факт. Чи винен у цьому Закаєв і чи повинен він піддатися кримінальному переслідуванню? Згідно з основоположним принципом судочинства, будь-яка людина вважається невинною, доки її провина не доведена. Чеченські емігранти мають право збиратися де їм хочеться і дискутувати — із Закаєвим або без нього. А на користь російської прокуратури довести власну спроможність. Польський суд не погодився видати Закаєва на підставі тих самих документів, яких не було достатньо британським або датським суддям. Це, здається, розуміють всі, у тому числі й російська влада.


Марек ОСТРОВСЬКИЙ, Polityka, Польща, 20 вересня 2010 року, переклад ИноСМИ.ru

Дитячий покер

На зло Москві чи їй на втіху минулої п’ятниці Закаєв узяв і все-таки приїхав до Польщі. Якби Варшава й справді боялася такого інциденту або, скажімо, хотіла його уникнути, події могли б скластися геть інакше. Польський департамент у справах іноземців міг, наприклад, виголосити Закаєву заборону на перебування у країні та офіційно сповістити його про це заздалегідь.

Закаєв, звичайно ж, передбачав, що поляки затримають його на певний час, але при цьому він знав, що його, людину, яка отримала у Великій Британії політичний притулок, Москві не видадуть.

Для того щоб поляки здали Закаєва Москві, англійці повинні були спершу позбавити його статусу біженця. Але чекати від них цього неможливо, адже Росія, славна своїми старими й новими Луб’янками, не здатна гарантувати об’єктивний процес над невгодним їй чеченцем. Свідчення цього — такі процеси над Ходорковським та останні погрози Кадирова, який уже виліз на російський телеекран з вимогою засудити Закаєва на довічне ув’язнення. Цікаво, щоправда, те, що ще донедавна Кадиров обіцяв Закаєву свободу, недоторканність і всілякі блага, якщо той візьме й повернеться до Чечні. Усе це лише підтверджує, що закон у Росії та особливо в Чеченській республіці — не більше, ніж пустий звук.

Закінчилася вся ця історія — Варшава ж не Київ — тим, чим і мала закінчитися. І все повернулося на свої місця. Задоволеними залишилися Варшава, Закаєв і, повірте, навіть Москва та Грозний, який став непомітно для всіх незалежним. Адже хто знає, що міг би розповісти нам усім на суді Закаєв?


Володимир БРОДЗІНСЬКИЙ, Відень

Газета: 
Рубрика: