Колишній генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон побував цими днями в Москві з приватним візитом. За його словами, зараз у російській столиці відбуваються дискусії про вступ країни в Північноатлантичний альянс. Звідки в нього така інформація? Як він оцінює розвиток України після помаранчевої революції? Про це Джордж РОБЕРТСОН розказав в інтерв’ю російськiй службi Бі-Бі-Сі.
— Українська та грузинська революції. Як, по-вашому, ці події змінили міжнародну ситуацію?
— Я думаю те, що трапилося в Тбілісі та Києві, мало величезні наслідки для всього світу. Я зустрічався з обома новими президентами цих країн, і мені стало зрозуміло, що вони не хочуть миритися з тим, із чим їхні країни мирилися в минулому. Те, що відбулося, надихає, але попереду ще багато важкої праці.
— Деякі спостерігачі говорять, що внаслідок цих революцій пострадянський простір розколюється, й деякі країни дрейфують від Росії до Заходу. Ви з цим згодні?
— Я думаю, що багато країн хочуть будувати нові відносини з Росією на рівноправній основі, а не як між частинами колишнього Радянського Союзу. Це добре для цих країн, і, думаю, це добре для Росії. Я мав тривалі розмови з президентом Ющенком про відносини України з Росією. Я думаю, що це будуть складні відносини, але вони стануть позитивними та конструктивними в майбутньому.
— I українське, і грузинське керівництво говорить про необхідність якнайшвидше вступити в НАТО. Альянсу це цікаво, адже це викличе невдоволення Москви...
— А взагалі я чув, що Москва сама хоче вступити в НАТО. Я не впевнений, що вони хочуть подавати заявку, але дискусія про це йде. Вступ України та Грузії в НАТО не відбудеться зараз. Членство в НАТО — це не подарунок. Це вимагає дуже важкої праці та досягнення дуже високих стандартів.
Тим часом між Росією та НАТО встановилися дуже хороші відносини за допомогою Ради Росія — НАТО. I Росія має особливе становище у відносинах із НАТО.
— По-вашому, чи можливі нові «кольорові революції» на пострадянському просторі чи їхній сезон уже закінчився?
— Це залежить від того, як погано проводитимуться вибори в цих країнах. I в Грузії, і в Україні люди не були готові визнати порушення, що були на виборах.
— Якщо говорити про Росію та про ситуації з демократією в Росії, як вона змінюється?
— Я думаю, в тому що стосується російської демократії, весь світ помітив, як далеко Росія просунулася на цьому шляху за такий короткий час. Коли Радянський Союз розвалився, багато хто говорив, що в Росії немає демократичної традиції, і тому вона не стане демократичною країною. Вони виявилися неправі. Росія розвиває той тип демократії, який їй підходить, і цей розвиток продовжуватиметься й надалі.
Ось приклад із моєї власної великої країни. Ми маємо палату парламенту, членом якої я є, і яка не обирається взагалі. Але я не говорю, що Росії чи якій-небудь іншій країні варто брати з цього приклад.
— Аналітики говорять, що Росія далеко просунулася на шляху демократії, але вони ж говорять, що в останні роки ситуація з демократією дещо погіршилася. Ви б із цим погодилися?
— Шлях до демократії ніколи не є простим. I, звичайно ж, демократичні інститути будуть розвиватися в залежності від обставин. Російські чиновники дуже часто чутливі до критики. Iноді кращий спосіб реагувати на критику — ігнорувати її, й це часто буває більш ефективним, аніж спроба її подавити.
— Тобто також ігнорувати критику міжнародного співтовариства?
— Ні, але я думаю, що її треба сприймати в контексті всього іншого. Я думаю, що дуже важливо вислуховувати критику й не реагувати на неї дуже швидко. Зрештою, значна частина цієї критики конструктивна й може піти на користь Росії.
