Безумовно, Україна — одна з країн, вкрай зацікавлених у проведенні наукового дослідження як якості води, так і біологічної різноманітності Дунаю. Якість води в Дунаї викликає абсолютно обгрунтовану тривогу фахівців, адже багато населених пунктів в українській частині дельти Дунаю використовують цю воду як питну. Абсолютно природним у цій ситуації повинне було бути прагнення України взяти участь не тільки у дослідницькій роботі, але і в реалізації заходів із поліпшення якості води в Дунаї. Однак у складі експедиції не беруть участі українські дослідники. Чому так склалося? Яке значення для України має Друге міжнародне спільне інспектування Дунаю і які головні завдання й перші підсумки нинішньої експедиції? Про це розповідає «Дню» виконавчий секретар Міжнародної комісії із захисту Дунаю Філіпп Веллер.
— Результати Першого міжнародного спільного інспектування Дунаю показали, що в дунайській воді присутні сотні шкідливих речовин, у числі яких — небезпечний і заборонений в межах Європейського Співтовариства пестицид DDT. Тому головна ідея нинішнього дослідження — не тільки збір даних про стан води й біологічної різноманітності в Дунаї, але й залучення уваги громадськості до проблеми захисту й збереження цієї дуже красивої ріки. Ми також хотіли б показати як жителям, так і урядам придунайських країн, які зусилля й заходи вже зроблено, і які це дає результати.
Наше завдання — надати Європейському Союзу актуальні, дуже точні й порівняні з попередніми обстеженнями дані про якість води для того, щоб до 2015 року було реалізовано програму, яка обумовлена в «Рамковій директиві про водокористування», прийнятій Євросоюзом у 2000 році. Нагадаю, головне завдання директиви — чиста вода й хороший екологічний стан Дунаю. На основі зібраних експедицією даних наша Комісія повинна до 2009 року розробити план управління водними ресурсами Дунаю з метою зниження рівня забруднення.
Нинішня експедиція — це приклад спільної роботи, що переступила через кордони держав. У ній беруть участь як країни ЄС, так і країни, що не входять у склад ЄС. Я б назвав її експедицією, що об'єднала жителів Дунаю в єдиному прагненні зберегти й захистити цю могутню ріку.
Перші результати аналізів продемонстрували, що якість води на ділянках Німеччини та Австрії цілком влаштовує вимоги й норми. І це не тільки результат вигіднішого географічного положення. Величезні зусилля, прикладені міністерствами із захисту навколишнього середовища Німеччини, Австрії та інших країн, інвесторами, а також ефективна робота сучасних очисних споруд дають відмінні результати. Нам здається, інформація про те, що, наприклад, роблять Румунія, Австрія або Німеччина повинна спонукати до активніших дій їхніх дунайських партнерів.
Розповідаючи громадськості про зусилля окремих держав, ми хочемо показати: всі ми, хто мешкає на цій річці, однаково відповідальні за її стан і повинні бути однаково включені в рішення загального завдання — уберегти Дунай від забруднення.
— Як ви гадаєте, які конкретні результати, отримані Другим міжнародним спільним інспектуванням Дунаю, могли б послужити поліпшенню ситуації в українській частині дельти Дунаю?
— Одне з найважливіших питань, на яке повинна дати відповідь експедиція — вказати конкретні райони й пункти на Дунаї, звідки надходять забруднення, а саме — важкі метали та інші. Другий етап: прийняття Комісією відповідних рішень і усунення цих причин. Зрозуміло, розв'язання таких проблем — завдання не одного дня. Як відомо, багато великих міст, розташованих на березі Дунаю, не мають очисних споруд. Будівництва таких споруд — це дорогі заходи, що вимагають солідних інвестицій.
Ми перебуваємо в тісному зв'язку й постійному співробітництві з великими інвесторами, такими як Європейський інвестиційний банк та іншими, які, на наш погляд, можуть виділити необхідні кошти на реалізацію подібних проектів. Є певні моменти, що вселяють оптимізм і надію на успішне завершення цієї роботи.
— Чи планує комісія із захисту Дунаю будівництво очисних споруд на українській ділянці басейну ріки Дунаю або в безпосередній близькості від українських міст?
— Так, і одне з таких міст — Ужгород. Сьогодні розробляється план і обговорюються можливості інвестування цього проекту міжнародними фінансовими інститутами. Наше завдання — підготувати необхідний аналіз і надати переконливі обгрунтування для того, щоб домогтися прийняття остаточного рішення про фінансування. Це зараз дуже й дуже важливо, адже без інвестиційної підтримки реалізація таких проектів взагалі неможлива.
І це пов'язано не тільки з Україною, це стосується будь- якої іншої країни, коли йдеться про реалізацію конкретних заходів, що робляться комісією. Так було з проектами з будівництва очисних споруд в Угорщині і Чехословаччини. Оскільки ці країни є членами Європейського Союзу, вдалося отримати фінансування від різних європейських фінансових інститутів. Україна також, на мій погляд, має шанси на таку фінансову підтримку.
— Причиною однієї з екологічних катастроф на Дунаї у січні 2000 року була аварія на гірничовидобувному підприємстві Baia Mare в Румунії. Тоді в дунайську воду у великій кількості потрапили важкі метали й ціанід. Які заходи робляться Комісією для запобігання подібним екологічним бідам?
— Робота із запобігання аваріям на промислових об'єктах — один із напрямів діяльності Комісії. Ми дуже стурбовані цією ситуацією й це конкретне завдання, яке ми виконуємо. Існує система за оцінкою рівня безпеки гірничовидобувних підприємств і водоймищ, що входять у їхній склад. Одна з наших робочих груп займається цією проблематикою: експерти визначають чи досить безпечне виробництво, чи надійно захищена ріка від таких скидів і висловлюють свої пропозиції про те, що необхідно зробити для не допущення подібних аварій у майбутньому. Повинен зазначити, що ця група проробила велику й дуже важливу роботу й досягла хороших результатів. Сьогодні ймовірність подібних аварій, безумовно, значно знижена. Зрозуміло, експерти не можуть дати стовідсоткової гарантії безпеки таких об'єктів, але ці підприємства знаходяться під постійним контролем.
Більшою мірою ця проблема стосується Румунії, де таких підприємств кілька, але ми також працюємо і в інших країнах.
— Пане Веллере, у складі експедиції, на жаль, немає дослідників і експертів з України. Чим це викликане?
— Передбачається, що українські дослідники ввійдуть до робочої групи. Вони повинні були піднятися на борт дослідницьких судів у Вілково й працювати разом із вченими з Угорщини, Німеччини, Австрії, Словаччини, Молдови й Румунії. Але, на жаль, цього не сталося. Під час підготовки експедиції, 27 червня, ми надіслали лист у Міністерство із захисту навколишнього середовища України з проханням назвати фахівців, які могли б взяти участь в експедиції. Відповідь на наш лист ми отримали майже через два місяці — 16 серпня. До того часу експедиція вже два дні перебувала в дорозі й проводила дослідження. У листі були лише названі імена координаторів і нічого не говорилося про ту роботу, яку українська сторона побажала б взяти на себе.
Можливо, це сталося тому, що наші контакти з Україною не такі активні, як з іншими країнами. А можливо, тому, що представники відповідних організацій не виявили зацікавленості в проведенні експедиції.
На жаль, державна структура залишається ієрархічною, прийняття рішень затягується й нам не завжди вдається здійснити заплановане. Проте наше співробітництво й взаєморозуміння поліпшуються і, я вважаю, завдяки проведенню експедиції наші контакти з ученими й фахівцями з України стануть робочими. Наприклад, ми сподіваємося, що співробітниками Гідрометеорологічного інституту в Києві буде виконано радіоізотопний аналіз проб відкладень, узятих дослідниками в ході експедиції.
— Яким вам бачиться співробітництво в майбутньому?
— Ми чекаємо активнішої участі українських вчених, дослідників, а також представників різних установ у діяльності міжнародних робочих груп. В Україні працюють представники нашої Комісії. Їм доводиться контактувати з різними державними інститутами, перед якими стоять ті самі завдання. Хотілося б більше розуміння та взаємодії.
У свою чергу, українське Міністерство із захисту навколишнього середовища могло б активніше шукати контакти з організаціями, відповідальними за будівництво очисних споруд та іншого обладнання, пов'язаного із захистом навколишнього середовища. Мені здається в цих питаннях має бути більше ініціативи й руху. Адже цим не може займатися тільки одна установа або одна організація.
У ході другої спільної наукової експедиції на Дунаї всі ми багато чому вчимося. Як зазначив міністр із захисту навколишнього середовища Австрії Йозеф Прелл під час урочистої зустрічі у Відні, кожна країна повинна робити свій внесок у захист і збереження Дунаю. Цей проект не може функціонувати, якщо тільки дві або три країни прикладають свої зусилля, брати участь повинні всі країни. Ми дуже сподіваємося, що завдяки нинішній експедиції й новому потоку інформації про діяльність усіх придунайських держав, ця кооперація отримає новий розвиток.
