Найогидніше в історії з куршевельською партією — це безсоромність усіх учасників спектаклю, яка переходить уже взагалі всі межі. Тут навіть не настільки важливо, в якій мірі явлений нам конфлікт — це чергове інсценування ошукування лохів, а в якій — результат об’єктивної кризи сурковського політичного режиму. Важливішим є те, що всі залучені до цього конфлікту сторони навіть не намагаються якось прикрити головний принцип системи, яка склалася: лишень Кремль може впустити або не впустити до легальної політики яку б то не було політичну партію, причому будь-яка партія кожен свій крок має погоджувати в тому ж Кремлі. Ні, це не просто не приховують, про це говорять як про щось цілком зрозуміле, як про щось належне.
Отже всім тим, хто вже з явною надією заговорив про «бунт Прохорова проти системи», хочеться сказати: остигніть. Прохоров прямо і, загалом, чесно говорить, що бунтує не проти системи політичного лялькарства, а проти неправильного лялькаря. За заміну його правильним. І це свідчить не про жаданий у деяких фрондуючих колах розкол пануючої еліти, а навпаки, про остаточну її консолідацію. Консолідації на підставі визнання, що жодної іншої політичної системи, окрім маніпулятивно-імітаційної, існувати не може і не повинно.
З так званим розколом еліт завжди зв’язувала всі свої надії та частина правих лібералів, яка лише злегка фрондувала з приводу «надмірної ролі держави в економіці», всі інші принципи нинішнього режиму під сумнів при цьому не ставлячи. Саме від них поширюється вельми розповсюджений сьогодні забобон: будь-які суспільні зміни можливі, лише якщо якась частина правлячої еліти сама виступить проти існуючої системи. Причому передбачається, що ця її частина й повинна очолити опозицію.
...Путінська державна еліта ще більше здрібніла навіть у порівнянні з пізньоєльцинською. Породивши з себе ляльку з ганчірки, роздуту на вождя нації під спільний виск «Мочити в сортирі!» — вона тепер просто не може дозволити комусь зі свого середовища хоч на півголови піднестися над новим господарем.
Сьогоднішня правляча еліта — це закрите комерційне підприємство з використання державної влади для збільшення особистих прибутків членів компанії. Це корпорація, спаяна довгим шлейфом злочинів, починаючи з таких безневинних дитячих витівок, як привласнення державних дач, і закінчуючи геноцидом у Чечні. Всіх пов’язано круговою порукою. Якщо не здійснювали самі, то підтакували іншим, або хоча б мовчали, не заперечували, не пішли у відставку на знак протесту.
...У сьогоднішній правлячій еліті немає не те що «прогресивних», а й просто хоч трохи живих сил. Може, через півсторіччя з неї щось і виросло б, але у країни немає часу чекати. І всі спроби зліпити нового Єльцина призводитимуть лише до фарсу, кожного разу все більш жалюгідного.
Те, що сурковський режим остаточно сформував пануючу еліту «під себе» — ще є не найгіршим. Правлячу верхівку саму по собі не так уже й складно усунути. Гірше інше. Зараза пішла вшир і вглиб — у суспільство. А його якраз, на відміну від правлячої еліти, не можна просто усунути й замінити новим. Його можна лише змінити.
...Цілком можливо, що коли виникне реальна загроза краху системи, якась частина нинішньої еліти побіжить із корабля, який тоне, до опозиції. Чи приймати таких перебіжчиків, потрібно дивитися в кожному конкретному випадкові окремо (є серйозні сумніви, що від них взагалі може бути якась користь, окрім шкоди), але до лідерства їх не можна підпускати на гарматний постріл у будь-якому разі. Зараз, на мій погляд, найправильніше, що могла б зробити справжня, а не блазенська опозиція, це взагалі припинити допуск перебіжчиків до свого середовища. Всі вихідці з еліти, які хотіли перейти на бік опозиції, вже це зробили. Всі, хто був спроможний на вчинок, його вже зробили. А далі, панове, все! Двері зачиняються. Хто не встиг, той запізнився...
