Варто на хвилину відволіктися, і замість королеви Європи ми побачили «фрау М’який Вплив». Таке ось зречення престолу...
Ні, Ангела Меркель не віддалилася в ашрам. Але за всіма ознаками виходить, що в спробі перетворити свою чималу популярність на трамплін для гарантованої перемоги на виборах 2009 р., вона поступово відходить від рішучої, принципової позиції, яку займала Німеччина з найгостріших проблем сьогоднішнього світу.
Декілька тижнів тому її коаліційний уряд, заснований на «шлюбі за розрахунком» між ХДС і соціал-демократами, виступив із заявою про те, який внутрішньополітичний курс він проводитиме протягом тих двох років, коли він перебуватиме при владі. Прискорення болісних реформ, наприклад лібералізації німецького ринку праці, без якого довгострокові структурні зміни в економіці країни неможливі, в цій програмі не значаться.
Такий же відступ — а як інакше назвати нерішучі плани уряду? — спостерігається й у зовнішній політиці. Більш активна участь у військових діях у Афганістані? Приєднання до Франції, Британії та США для запровадження більш жорстких санкцій проти Ірану? Ні, на цій лінії фронту ви меркелівську Німеччину не побачите.
Меркель — яку нещодавно часопис Forbes назвав найвпливовішою жінкою в світі (цьому сприяло зумовлене циклічними коливаннями економічне піднесення в Німеччині, а також те, що пішли з постів Жак Ширак і Тоні Блер) — створює собі новий передвиборний імідж застрільника боротьби з кліматичними змінами.
Отже, хай живе «м’який вплив»! Контраст між нещодавнім минулим і сучасним просто вражає.
Ще рік тому здавалося, що під керівництвом Меркель Німеччина, нарешті, вибирається із «затишного гніздечка» безконфліктної політики обмежених зобов’язань: Берлін направив бойові кораблі до берегів Лівану для участі в морській блокаді, покликаній перервати поставки іранської зброї Хізбаллі. Тоді ствержувалося, що Німеччина вперше бере участь у активному миротворстві (а не в простій підтримці миру) на Близькому Сході.
Дехто, включаючи й мене, побачив у цьому кроці прагнення Меркель покінчити з посиланнями на лиходійства Німеччини в роки Другої світової війни — як фальшивий моральний привід для небажання зайняти принципову позицію, кинути на шальку терезів у конфліктах нового сторіччя силу переконань та військову могутність.
Зараз Німеччина скорочує свою участь у цій операції, хоча військово-морські офіцери, виступаючи в Бундестагу, зазначають, що послаблення ескадри, яка діє під егідою ООН, створює в блокаді вилом, який може використовуватися для контрабанди зброї.
Окрім того, одна з провідних газет концерну Springer, не поміченого в антагонізмі до нинішнього канцлера, публікує передову статтю, де говориться, що Німеччина готується сповна ввести в дію свій «м’який вплив», який, на думку авторів передовиці, куди важливіший за силову політику. Що ж, із цього вийшла б відмінна тема для курсової, але навряд чи подібна теза здасться переконливою для талібів, Аль-Каїди, Володимира Путіна (який щойно обзавівся найбільшою в світі бомбою), або іранським аятолам.
Держава-«праведниця» — в яку неминуче перетвориться будь-яка країна, що робить акцент виключно на «м’якому впливі» — всіх повчає, читає іншим мораль, і, займаючись «благородними» справами, які тішать самолюбство, намагається скоротити свої «незручні» практичні зобов’язання. (У Німеччині напис beschraenkte haftung — «відповідальність обмежена» — бачиш усюди, від номерків у гардеробі до квитанцій із взуттєвої майстерні).
Що стосується Афганістану, то генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, імовірно, мав на увазі уряд Меркель, коли пару тижнів тому говорив про своє «розчарування тим, що не всі учасники-союзники — в тому числі й деякі з вельми впливових учасників альянсу — бажають направляти війська в зону бойових дій».
Контингент меркелевської Німеччини в Афганістані становить 3600 чоловік, але ці війська розміщено подалі від південних — найнебезпечніших — районів країни.
«Ми, звичайно, готові допомогти союзникам, — пише Андреас Рінке на сторінках Handelsblatt, зазначаючи «брехливу сутність» позиції Берліна щодо участі німецьких військ у бойових діях у Афганістані, що передбачає використання винищувачів-бомбардувальників «Торнадо» для розвідувальних польотів. — Але «Торнадо» можна задіяти лише для збирання розвідувальних даних, а не для наведення інших літаків на ціль. З військового погляду — повна нісенітниця, але це повністю відповідає прагненню Німеччини «дотриматися невинності» навіть на війні».
Можливо, на Меркель справили враження внутрішньополітичні наслідки німецької військової присутності в Афганістані — як це не парадоксально, ухвалу направити туди війська прийняв її попередник Герхард Шредер, нині путінський емісар у Німеччині з газових і «агітпропівських» справ. Якщо до моменту її приходу до влади участь країни в афганській війні підтримували 60% німців, то зараз більшість — 52% — уже налаштовані проти неї.
Я спитав двох лідерів ХДС — із кожним я розмовляв окремо — до якої міри рішуча зовнішньополітична позиція Меркель може за найближчі два роки перетворитися на аморфну «обмежену відповідальність». Чи стане це її справжнім курсом, який супроводиться «грою на публіку» у вигляді боротьби з глобальним потеплінням?
Один із них відповів, що Меркель, як і раніше, прихильник ідеї західної солідарності, і вона залишається основою її політики. Проте, додав мій співрозмовник, першу скрипку вона не гратиме. «Позиції соціал- демократів і лівих слабкі, й на наступних виборах вони зроблять акцент на проблемах війни й миру, — пояснив він. — Канцлер і наша партія чудово це усвідомлюють». Другий представник ХДС висловився відвертіше: «Тепер вона зосередиться на «м’якому впливі».
Результати вже наявні: минулого тижня Меркель заявила Ніколя Саркозі (згідно з німецькою версією їхньої бесіди), що не збирається приєднуватися до блоку, який створюють Франція, Велика Британія й Америка, щоб обійти Раду Безпеки ООН, де хід подій залежить від росіян, і запровадити більш жорсткі санкції проти Ірану.
Це, насамперед, звужує можливості для здійснення прямого тиску на Іран та Росію, і ефективність сепаратних санкцій, які в іншому випадкові могли б отримати офіційну підтримку з боку Євросоюзу.
Звичайно, німецькі банки поступово згортають ділові зв’язки з тегеранськими клерикалами. Проте це цілком відповідає загальній лінії Німеччини, яка переходить у режим «м’якого впливу» і сьогодні робить крок назад, у бік колишньої «затишної» позиції скорочених зобов’язань.
Можливо, за всім цим криється така логіка: Меркель розраховує, що провівши 2008 р. у стані «сплячки», вона зможе спокійно дочекатися того, щоб Буш і Путін пішли, а потім «прокинутися» в повній готовності до переобрання.
Блаженний, хто вірує! Нинішній російський лідер у тій чи іншій формі все одно залишиться біля керма. А новий президент США, до якої б партії він не належав, не зможе зайняти примирливу позицію з іранського й афганського питань, і, найвірогідніше, ставитиметься до спроб Москви відтворити колишню сферу впливу менш доброзичливо, ніж Буш.
Можливо, Меркель, при всьому її незвичайному розумі й методичності, щось упускає? Вододіл між Францією і Британією, з одного боку, та Німеччиною з іншого, розширюється. Саркозі і Гордон Браун, як би не сприймали їхню позицію в Америці, безсумнівно, рухаються до більш реалістичного сприймання обстановки в світі, особливо щодо Ірану та Росії.
Ілюзія, начебто тимчасова «самовільна відлучка» з реального світу — прийнятний варіант для Німеччини, не лише створює проблеми для її друзів. Вона зміцнює позиції тих, на кого слова «м’який вплив» і без того діють як червона ганчірка на бика.
