Свого часу Галина Старовойтова розповідала мені про нараду колишніх працівників системи національної безпеки померлого Радянського Союзу, на якій було вирішено скомпрометувати найвідоміших представників демократичного руху. Старовойтова називала прізвища, згадувала про версії можливої компрометації... Я, чесно кажучи, не дуже повірив у цю інформацію. Навіть тоді, коли колишній мер Петербурга Анатолій Собчак опинився у Парижі, колишній радник президента Сергій Станкевич — у Варшаві, якось не хотілося пов’язувати їхні долі з тим, що обидва були певними символами горбачовської перебудови.
Тепер до слів Галини Василівни ставишся інакше. Вона взагалі з неймовірною, я б сказав, жіночою інтуїцією вміла відчувати реальність. Можливо, саме тому її й називали маргінальним політиком, що вона відчувала саме цю реальність, а не миттєву кон’юнктуру. Ніякі зміни політичної погоди не могли примусити її бігати з табору до табору, як деякі колишні демократи, підлаштовуватися до можновладців навіть тоді, коли вони роблять із твоїх порад абсолютно протилежні висновки. Численні на час чеченської війни інтелектуали в єльцинській адміністрації пояснювали неможливість своїх відставок тим, що вони не бажають залишати президента наодинці з «коржаковими». А ось для Старовойтової таке пристосовництво було неможливим. Вона розуміла, що її участь у будь-якій владній структурі додає цій структурі репутації порядності, й не бажала ділитися цим багатством із тими, хто цього не заслуговує.
Втім, вона просто була нормальною людиною. Ті, хто спілкуються з політиками, мають зрозуміти, як це важливо, як це нечасто зустрічається. З нею можна було просто пити каву, обговорювати приватні проблеми, дивуватися тому, як вона будує особисте життя, а вона вміла знаходити для нього людей... За ті десять років, що ми були знайомі, мені просто було з нею цікаво. Почалося це знайомство намаганнями юного початківця взяти інтерв’ю в нової політичної зірки, закінчилося тим трагічним вечором, коли повідомили про її смерть... Дистанції ніколи не було. Iз такими людьми не буває дистанції. Буває або розуміння, або повне несприйняття. Мені пощастило на перше.
Я лише шкодую, що нерідко до неї не прислухався.
№226 25.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
